Політична опозиція в автократичному політичному режимі: теоретико-методологічні особливості виокремлення та позиціонування - Статья

ПОЛІТИЧНА ОПОЗИЦІЯ В АВТОКРАТИЧНОМУ ПОЛІТИЧНОМУ РЕЖИМІ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ВИОКРЕМЛЕННЯ ТА ПОЗИЦІОНУВАННЯ http://orcid.org/0000-0003-1261-3667 http://doi.org/10.5281/zenodo.580277Теоретико-методологічне й емпіричне детермінування дослідження політичної опозиції визначається співвідношенням цієї проблематики із типами політичних режимів, у яких функціонує політична опозиція. З’ясовуючи теоретико-методологічні особливості виокремлення і позиціонування політичної опозиції в автократичному режимі, на перший погляд очевидно, що специфікою автократій є той факт, що опозиція в них має антагоністичний характер, адже і політична влада, і політична опозиція не визнають права один одного на існування [2]: політична влада придушує і переслідує політичну опозицію, а політична опозиція намагається повалити існуючу політичну владу. У цьому контексті політична опозиція в умовах автократії усереднено відмінна від політичної опозиції в умовах демократії хоча б тим, що: а) відрізняється предмет її політичного оспорювання: в демократії - це політична влада у формі уряду, а в автократії - це політична влада у формі впливовості/потужності чи сили, - внаслідок чого причиною краху демократії є відсутність політичної опозиції, а причиною краху автократії - прихід політичної опозиції до влади; б) різняться «коди» її політичного оспорювання: в демократії політичні актори розходяться на підставі історично сформованих ідейних та ідеологічних атрибутів і соціополітичних поділів на лівих, центристів і правих, комуністів і капіталістів, республіканців і демократів тощо, а в автократії - на підставі штучно згенерованих в еклектичній манері, а також часто неідеологічних/надідеологічних і мінливих конструкцій політичного протиставлення; в) не співпадає міра примусу і формально-правової регулятивності зі сторони владно-політичних інститутів до політичної опозиції: примус відносно політичної опозиції значно вищий за умов автократії, але формальне регулювання політичної опозиції більш детерміноване за умов демократії [19, с. д) відрізняється інституційна структура владно-опозиційних відносин: в демократії вони значно краще оформлені, структуровані та формалізовані й значно менше інформалізовані, а тому і більш змагальні, аніж в автократії; крім того, в демократії вони традиційно оформлюються через партії, а в автократії - через інші організаційні форми політичної боротьби; е) відмінним є рівень легальності політичної опозиції: в демократії легальність є обов’язковою передумовою існування і взаємного визнання політичної влади й опозиції (хоч може функціонувати і легальна чи нелегальна антисистемна опозиція), що не обов’язково властиво для автократії, де опозиція може функціонувати і поза нормами закону. Для політичної опозиції ж це означає вибір серед таких варіантів, як: перетворення у збройний опір або дисидентство (із автоматичним посиленням репресивного апарату); зсув у поле діяльності лояльної до режиму або «толерованої» політичної опозиції (із автоматичним послабленням підтримки опозиційних груп у населенні, зокрема в тієї його частини, яка не підтримує політичний режим); зміщення до своєрідної «сірої зони системної лояльності» до політичного режиму, тобто оформлення або лояльної, або антисистемної ситуативної політичної поведінки (коли антисистемні вияви політичної опозиції не є окремішніми, а поєднуються з лояльними [17, с.