Політична комунікація в інформаційному просторі Автономної Республіки Крим - Автореферат

Таврійський національний університет ім. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наукНауковий керівник: доктор філософських наук, професор Габрієлян Олег Аршавірович, завідувач кафедри політичних наук Таврійського національного університету ім. Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Бабінов Юрій Олександрович, кафедра філософських і соціальних наук Севастопольського національного технічного університету, професор; Досліджуються особливості функціонування політичної комунікації на інституціональному, технологічному, змістовному рівнях, а також процес ії модернізації. Здійснюється аналіз процесу інформатизації в АР Крим на прикладі освоєння інформаційних технологій молодим поколінням, розвиток інтернетизації та домашньої компютеризації, а також політико-комунікативний сегмент кримських користувачів мережі Інтернет. Выделяются этапы в эволюции таких взаимоотношений и делаются выводы, относительно сущности политической коммуникации между органами власти Украины и Автономной Республики Крым.Рівень її розвитку вирішальним образом впливає як на економіку, так і на політику. Політична комунікація, що розуміється як інформаційна взаємодія політичних акторів один з одним і соціальним довкіллям стосовно влади, владно-управлінських відносин, є атрибутом, тобто необхідним, істотним, невідємним компонентом інформаційного простору. Вище зазначена наукова проблематика у вітчизняних дослідженнях практично не вирішена не тільки операціонально, тобто в змісті вироблення понятійного апарату, необхідного кола методів вивчення політико-комунікативних процесів і технологій їхньої реалізації, аналізу політико-комунікативної складової інформаційного простору, але й в аспекті, звязаному з впровадженням у соціально-політичну сферу сучасних інформаційних технологій (так званою інформатизацією), що додають нові форми і зміст політичної комунікації. В Україні предметне поле політичних досліджень у рамках міждисциплінарної проблематики “Політична комунікації в інформаційному просторі” тільки починає складатися, і на сьогоднішній день необхідно виробити теоретико-методологічні підстави таких досліджень.

Основні теоретичні і прикладні положення та висновки, сформульовані в дисертаційному дослідженні, знайшли відображення в 10 наукових статтях, опублікованих у провідних спеціалізованих виданнях, затверджених ВАК України, матеріалах і тезах конференцій. З них - 4 у спеціалізованих, 6 - у матеріалах і тезах наукових конференцій.

Структура дисертаційного дослідження.

Робота складається зі вступу, трьох розділів, що обєднують 8 підрозділів, висновків. Обсяг дисертації складає 189 сторінок тексту, у списку використаної автором літератури 276 джерел.

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність вивчення теми, подано її звязок з науковими програмами і темою кафедри політичних наук ТНУ, сформульовано мету, завдання, обєкт і предмет дослідження, визначено методи аналізу, наукову новизну і практичне значення отриманих результатів, наведено дані про апробацію, публікації та структуру роботи.

У першому розділі - “Методологічні засади вивчення політичної комунікації” - розробляється методологія дослідження, теоретико-методичні аспекти вивчення політичної комунікації, а також аналізується процес ії модернізації. У першому підрозділі “Методологія дослідження” розглядаються основні підходи до вивчення політичної комунікації як проблеми політологічного дослідження. Проводиться операціоналізація ключових понять дослідження, а також обґрунтований системно-структурний підхід до вивчення політико-комунікативної складової в інформаційному просторі. Підкреслюється, що своїм перетворенням з вузькоспеціального терміна в загальнонаукове поняття “комунікація” багато в чому зобовязане Ф. Ратцелю, Н. Вінеру. Н. Вінер увів поняття Homo communicans, “людина комунікаційна”. Зазначено, що великий внесок у становлення загальної теорії політкомунікації зробили представники двох американських шкіл: прихильники кібернетичного напрямку в аналізі соціальних систем (К. Дойч) і представники структурно-функціонального підходу до вивчення політики (Г. Алмонд й ін.). Також внесок у розвиток політичної комунікації зробили такі західні вчені, як Р.Ж. Шварценберг, Л. Пай, Дж. Гелбрейт, Д. Белл, Ю. Хабермас, Н. Луман, А. Тоффлер, Г. Лассуелл, Р. Бреддок, Г. Маклюен та ін. Автор характеризує еволюцію сучасної західної теорії комунікації і характерізує етапи в її становленні.

У вивчення ж політичної комунікації в Росії вносять вклад такі сучасні вчені: М.М. Грачов, О.І. Соловйов, М.С. Вершинін, А.В. Чугунов, М.Ю. Гончаров, В.В. Латинов, В.Л. Музикант, Ю. Буданцев, Б. Грушин, Л.М. Землянова, Т. Іларіонова, В. Конецька, В.П. Пугачов, Т. Лебедєва, Ю.О. Нісневич та ін.

В українській політичній науці практично відсутні прикладні дослідження політичної комунікації. Наприклад, не застосовуються системно-кібернетичний та інший методи аналізу політико-комунікативної сфери, що досить поширені на Заході. Значна частина наявних розробок присвячена більшою мірою організації виборчих кампаній. Безпосереднє ж вивчення політичної комунікації в Україні ведеться в таких напрямках, як “соціальний діалог” (М.М. Саппа, Н.В. Балабанова), “комунікативний конфлікт” (В.М. Ніколаєвський, О.В. Кабачна), “політичний маркетинг (В.М. Бебик, В.А. Полторак), “політичні маніпуляції” (Б.І. Мотузенко, О. Суська), “паблік рилейшнз” (В.Г. Королько, Г.Г. Почепцов) та ін. Також вивченням політичної комунікації в Україні так чи інакше займаються такі дослідники, як Д.О. Шидловський, А.Б. Буданова, О.Б. Зінчина, Ю.Г. Сорока, А.С. Філатов, А.Г. Стариш, В.А. Коляденко, Н.Р. Потураєв, К.В. Луценко, В.М. Долгов, О.А. Третяк та ін.

Автор розглядає політичну комунікацію як особливий, окремий випадок комунікації, що являє собою інформаційну взаємодію політичних акторів один з одним і соціальним довкіллям, будучи атрибутом, невідємною властивістю політичної діяльності. Ті ж сфери суспільно політичного життя, у яких інформаційні комунікації відіграють провідну роль, являють собою інформаційний простір.

У другому підрозділі “Теоретико-методичні аспекти вивчення політичної комунікації” дисертант указує на те, що інформаційний простір має дуже складну внутрішню структуру. Саме взаємодія елементів його структури і породжує гаму комунікацій у просторі політики. Єдиний інформаційний простір складається з таких головних рівнів: інституційний, технологічний, змістовний, котрі структурують інформаційний простір і модернізаційний, що додає йому нової якості.

Автор розглядає основні види політичної комунікації й особливості їхнього функціонування в соціально-політичній сфері, систематизує види політичної комунікації, відзначає критерії її класифікації.

Сучасний етап розвитку політичної комунікації характеризується відсутністю єдиної моделі, що ії описує. Автор пропонує критерії для класифікації сучасних комунікативних моделей. Необхідно відзначити, що ці моделі не дають повного опису функціонування політичної комунікації в АР Крим, як: 1) у рамках політичної системи України; 2) в умовах перехідного суспільства; 3) в умовах модернізації політичної комунікації в інформаційному просторі. У роботі автором пропонується такий спосіб аналізу політичної комунікації, як модель дослідження взаємодії. Дисертант дає опис причин превалювання в політико-комунікативній сфері віщальної моделі й акцентує увагу на тому, що освоєння населенням і впровадження в соціальну практику сучасних інформаційних технологій буде сприяти становленню моделі діалогу в політичній комунікації.

У третьому підрозділі “Політична комунікація в інформаційному просторі: модернізаційний аспект” аналізується інформаційне суспільство як фактор модернізації політичної комунікації. Вказується, що аналіз політико-комунікативних відносин в інформаційному просторі неможливий без вивчення аспектів, звязаних з розвитком, становленням в Україні й в АР Крим інформаційного суспільства. Автор розробляє критерії аналізу інформаційного суспільства в Україні, розглядає процес його розвитку, що відповідає стану “у русі” (початок розвитку інформаційного суспільства, масового використання інформаційно-компютерних технологій і т.д.). Вказується на істотне відставання України від передових держав у галузі розвитку інформаційних технологій, і, зокрема, їхньому використанні в державному секторі.

У другому розділі - “Аналіз стану політичної комунікації в інформаційному просторі АР Крим” - аналізується політико-комунікативна складова інституційного, технологічного і змістовного рівнів інформаційного простору автономії.

У першому підрозділі “Інституційний рівень” автором аналізується динаміка розвитку правового регулювання взаємин органами державної влади України та АРК на основі моделі взаємодії, зіставляються нормативно-правові взаємодії з розглянутими моделями політичної комунікації, а також порівнюються періоди розвитку політичної комунікації між центральними і регіональними органами влади з еволюцією інформаційного законодавства в Україні.

При розгляді вищевказаних аспектів автор розширює формулу Г. Лассуелла і вводить поняття “резонанс ефективності політичної комунікації” (чи “розширена ефективність”) на прикладі АР Крим, а також поняття “шум” (чи “перешкоди”), представлене в моделях К. Шеннона - У. Уївера і М. Дефлера у взаєминах між центром і автономією. Здійснюється періодизація розвитку політичної комунікації в АР Крим, робляться висновки щодо особливостей політичної комунікації в АРК, її сутності у взаєминах між органами державної влади України й органами влади Автономної Республіки Крим. Цілісна сукупність взаємин складає окремий інститут політичної комунікації - інститут взаємин органів державної влади України й органів влади Автономної Республіки Крим. Варто говорити про превалювання ритуальної політичної комунікації в АР Крим на відміну від інших регіонів України.

Другий підрозділ “Технологічний рівень” присвячено аналізові стану технологічного рівня інформаційного простору, що включає вивчення друкованих й електронних ЗМІ, представлених в автономії, як каналів політичної комунікації. Розглянуті структура і ринок друкованих видань у АР Крим. Як видно з проведеного аналізу, більша частина загальнореспубліканської і регіональної суспільно-політичної преси друкується російською мовою загальним тиражем більше як півмільйона примірників на тиждень. Наведені цифри говорять про те, що практично до кожного четвертого жителя півострова може потрапити як мінімум один примірник суспільно - політичної кримської преси, а коли врахувати, що сімї складаються з двох - трьох людей, то можна говорити, що практично кожний кримчанин має можливість отримувати політичну інформацію через такий канал політичної комунікації, як преса. Також описано подання у телевізійній структурі автономії суспільно-політичних програм та новин, визначено їхні кількісні показники, які складають більше 60 годин на тиждень, що у загальній ефірній мережі складає біля 11%. В цілому, дана цифра відповідає стандартам інформаційного телемовлення, а також на окремих кримських каналах перебільшує суспільно-політичне подання на деяких національних ТВ каналах.

У рамках третього підрозділу “Змістовний рівень” розглядається нормативний та соціокультурний аспекти функціонування політичної комунікації в інформаційному просторі. Автор класифікує інформаційне законодавство, вказує проблемні сторони механізмів його реалізації, особливо, звязаних із процесом інформатизації суспільства, що впливають на модернізацію політичної комунікації.

Дані, наведені в рамках аналізу соціокультурного аспекту інформаційного простору, говорять про те, що за останні роки збільшився спектр комунікативних дій жителів автономії, а також можна говорити про високий рівень їхньої політико-комунікативної активності. Підкреслюється, що найбільш активними формами політичної комунікації для жителів АР Крим є участь у виборах, а також у дискусіях на політичні теми. Низький, ситуативний характер політичної комунікації між органами влади і суспільством позначається на відповідній оцінці діяльності органів влади з боку суспільства. Можна зробити висновок про неготовність роботи органів влади як України, так і АР Крим у режимі постійної взаємодії із суспільством. В наявності - переконлива форма політичної комунікації із ситуативним характером взаємодії з боку суспільства. Необхідно зазначити, що така модель комунікації характерна в цілому для держав і суспільств перехідного типу. Це свідчить про те, що назріває необхідність у нових формах взаємодії, комунікації з владою, за допомогою яких комунікація могла б мати діалоговий, частіший характер, ліквідувалася б проблема комунікаційної нерівності, було б вирішеним питання рівноправного інформаційного обміну, що є наявним у розвинутих демократичних державах, якою прагне стати Україна.

У роботі розглядається ставлення молоді автономії до деяких аспектів комунікації у сфері політики, агенти, інститути її соціалізації. Сучасні інформаційні технології, як показує міжнародний досвід, можуть змінювати, у тому числі, і механізм уведення молоді в політику (sms - референдуми, електронний уряд), а також різко збільшити політичні можливості молоді.

У третьому розділі - “Перспективи розвитку політичної комунікації в АР Крим” - розглядаються процеси, повязані з модернізацією політичної комунікації в АР Крим, а також аспекти, звязані з реалізацією державної політики у процесі руху до інформаційного суспільства.

У першому підрозділі “Модернізація політичної комунікації в АР Крим” дане явище аналізується шляхом вивчення рівня інтернетизації, домашньої компютеризації, а також рівня політико-комунікативного сегмента кримських користувачів міжнародної мережі Інтернет, їхніх тематичних переваг.

Розвиток і впровадження в соціальну практику сучасних інформаційних технологій, процес інформатизації істотно змінює форму і зміст політичної комунікації початку XXI століття (приклад - електронне правління, sms-голосування й ін.). Одним із показників процесу інформатизації є рівень інтернетизації і домашньої компютеризації. Результати досліджень говорять, що найширше послугами Інтернет користується молодь, як з метою одержання свіжої інформації, так і в розважальному аспекті. Люди старшого покоління знайомі з Інтернет через необхідність виконання ними професійних обовязків. Неминучість звертання до можливостей Інтернет обумовлена, насамперед, сучасним способом життя.

Автор аналізує суспільно-політичну репрезентацію кримського сегмента мережі Інтернет. Класифікує кримські сайти, аналізує їх за рівнем відвідуваності і ступенем “зворотного” звязку, а також указує на особливості подання в Інтернеті кримських відділень політичних партій і органів місцевого самоврядування.

Вивчення політичної комунікації в АР Крим в умовах розвитку сучасних інформаційних технологій немислимо без аналізу стану процесу такого аспекту інформатизації, як рівень домашньої компютеризації на півострові. Ґрунтуючись на даних проведеного дослідження, можна констатувати, що наявна тенденція до росту оснащеності домашніми ПК у 2006 році; основні користувачі домашнім ПК - службовці у віці 30-39 років і їхні діти (в основному, школярі), а домашній ПК необхідний насамперед у використанні в роботі і для навчання, і, по-друге, в домашньому побуті.

Як видно з результатів дослідження “Тематичні переваги користувачів Інтернет в АРК”, у загальній кількості інформаційних запитів кримської Інтернет-аудиторії новини політики й онлайнова преса (мережні ЗМІ) посідають відповідно сьоме місце.

У другому підрозділі “Механізми реалізації державної політики в процесі руху Криму до інформаційного суспільства” розглядаються проблеми переходу автономії до інформаційного суспільства. Аналізується процес інформатизації в автономії (динаміка парку обчислювальної техніки підприємств, у тому числі органів влади АР Крим, розподіл домогосподарств за наявністю компютерів, темпи росту парку обчислювальної техніки, наявність засобів обчислювальної техніки підприємств за основними видами економічної діяльності, інформатизація загальноосвітніх установ АРК, наявність засобів обчислювальної техніки підприємств у регіонах Криму).

Основою кримського шляху до інформаційного суспільства повинні стати: інформатизація всієї системи загальної і фахової освіти - від дитячого садка до вищої школи та наступних форм підготовки і перепідготовки фахівців;

формування і розвиток індустрії інформаційних комунікаційних послуг, у тому числі домашньої компютеризації, орієнтованої на масового споживача;

забезпечення сфери інформаційних послуг духовним змістом, що відповідає культурно-історичним традиціям Криму, у тому числі організація могутнього сектора в Інтернеті мовами народів, що проживають на півострові.

Відзначається, що сьогоднішнє прагнення суспільства бачити державні структури і їхнє функціонування більш прозорими й ефективними реалізується шляхом упровадження в багатьох країнах світу системи e-government (“електронний уряд”, “електронне правління”). Україна й АР Крим як її складова частина істотно відстають від передових держав в галузі розвитку інформаційних технологій, і, зокрема, у їхньому використанні в державному секторі. У роботі розглянута проблема входження України в інформаційне суспільство на прикладі функціонування системи e-government у нашій державі. Підкреслюється, що електронне правління здатне змінити саму природу влади, зробити її більш прозорою і підконтрольною громадськості. Електронне правління також забезпечує реальну участь громадян у політичних процесах, зокрема в законотворчості. Кожен громадянин може взяти участь у створенні законів, обговоренні суспільно значущих проблем, обмірковуючи і голосуючи за них у мережі. У рамках концепції “електронної держави” інтегруються інформаційні ресурси органів державної влади, забезпечується доступ до них, а також створюється система онлайнових послуг.

Виходячи з прийнятих провідними державами світу програм, “електронний уряд” - головне завдання влади в єдиному мережному просторі й основа всіх моделей держуправління XXI століття. Програма ж “Електронна Україна” була представлена в квітні 2003 року і розрахована до 2010 року. У правовій сфері вже досягнуті певні результати - прийняті 22 травня 2003 року Закони “Про електронний цифровий підпис” і “Про електронні документи й електронний документообіг”, що стали чинними 1 січня 2004 року. Автором також виділяються основні проблеми становлення електронного правління в Україні як модернізаційної форми політичної комунікації.

Висновки

Зроблено висновки щодо поставленої мети і дослідницьких завдань. Основним результатом проведеного дослідження є аналіз функціонування і перспектив розвитку політичної комунікації в інформаційному просторі Автономної Республіки Крим.

При аналізі питань, повязаних із вивченням політичної комунікації в Україні, варто вказати на слабкість розвитку теоретичних і прикладних аспектів вивчення цього найважливішого елемента інформаційного простору. Політико-комунікативні взаємини в українській політичній науці довгий час перебували в тіні інших проблем і починають виходити на провідне місце в науковому дискурсі унаслідок розвитку і повсюдного впровадження в соціальну практику інформаційних технологій. У звязку з цим необхідно підкреслити, що у вивченні комунікації на початку XXI століття потрібні нові теоретичні моделі і методологічні підходи. За допомогою функціонування політичної комунікації в інформаційному просторі підвищуються можливості участі громадян у політиці, зростає інформаційна відкритість, прозорість держави. Цьому сприяє регулярне інформування населення державними органами, іншими елементами політичної системи через такі канали політичної комунікації, як засоби масової інформації, а також надання громадянам послуг в інформаційній формі. Політична комунікація розглядається як інструмент цілеспрямованого конструювання політичних порядків, засіб вибудовування необхідних владі звязків і відносин із суспільством.

Характеризуючи політико-комунікативні взаємини в інформаційному просторі АР Крим, слід зазначити, що вони у своєму розвитку пройшли чотири етапи. Також можна говорити про високу участь кримчан у процесі політичної комунікації, популярними формами якої є участь у виборах і дискусіях на політичні теми. Дані висновки говорять про нерозвиненість політичної комунікації, що є однією з причин низького ступеня адаптації політичної системи, що веде до втрати підтримки і стабільності. Інформаційні технології відкривають нові широкі обрії для удосконалювання комунікацій і обміну інформацією між людьми в глобальних масштабах. Інтернет, що поєднує мільйони людей у всіх частинах світу і стрімко збільшує кількість своїх абонентів, забезпечуючи можливість двостороннього інтерактивного спілкування, є революційним методом комунікації, що дає можливість трансформувати найбільш поширену в політичній комунікації України модель віщання в модель діалогу. В умовах розвитку інформаційного суспільства відбувається поступове зниження витрат на одержання і передачу інформації, що створює передумови для розвитку двох тенденцій. По-перше, поступово збільшується група людей, що мають можливість брати участь у виробленні і прийнятті політично значущих рішень; по-друге, створюються технологічні передумови для поступового зменшення нерівності політичних можливостей громадян.

Модернізація політичної комунікації призводить до розвитку інформаційного суспільства в Україні й у АР Крим. Можна чекати, що основні його риси й ознаки будуть сформовані при стабільних соціально-політичних умовах і глибоких економічних перетвореннях у першій чверті XXI сторіччя. Інформаційні технології відіграють істотну роль у процесі соціалізації молодих кримчан, виступаючи як особливий інститут соціалізації і визначаючи специфіку молодіжної свідомості.

У цілому, стратегія переходу Криму до інформаційного суспільства повинна враховувати особливості регіону як субєкта України, одного з системотворчих центрів півдня України, найважливішого науково-технічного й освітнього центру країни. Перехід Криму до інформаційного суспільства здійснюється в процесі інформатизації. Тому стратегія руху Криму до інформаційного суспільства є стратегією інформатизації півострова.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Сомов М.В. Отношение учащейся молодежи АР Крым к политической коммуникации: результаты исследования // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових статей. Історія. Політичні науки. Міжнародні відносини. - Вип. 325-326. - Чернівці: Рута, 2007. - С. 141-145.

2. Сомов М.В. Украина на пути к информационному обществу // Перспективи. - Одеса: ПДПУ, 2005. - С. 130-137.

3. Сомов М.В. Методы исследования политической коммуникации // Учені записки ТНУ.- Том 17 (56), № 1. - Серія “Політичні науки”.- Сімферополь: ТНУ, 2004. - С. 107-116.

4. Сомов М.В. Политическая коммуникация: вопросы теории // Учені записки ТНУ. - Том 16 (55), № 1. - Серія “Політичні науки”. - Сімферополь: ТНУ, 2003.- С. 146-157.

5. Сомов М.В. Информатизация в Автономной Республике Крым // Питання фізичної та духовної культури, спорту і рекреації: Збірник наукових праць. - Том III. - Сімферополь: “СГТ”, 2007. - С. 307-311.

6. Сомов М.В. Информатизация как фактор демократических преобразований в Украине // XXI століття: альтернативні моделі розвитку суспільства. - Книга 1. Філософські аспекти. - К.: Фенікс, 2006. - С. 171-174.

7. Сомов М.В. Молодежь в информационном пространстве АР Крым // Молодь в умовах нової соціальної перспективи: Матеріали VIII Міжнародної науково-практичної конференції. - Житомир: ЖЕГІУ “Україна”, 2006. - С. 109-111.

8. Сомов М.В. Українська держава на шляху до електронного правління // Консолідація українського суспільства: сучасний стан, проблеми та перспективи. - Сімферополь: СФ Національного інституту стратегічних досліджень, 2005. - С. 161-166.

9. Сомов М.В. Проблемы развития информационного общества в России и в Украине // Сборник материалов научно-практической конференции “Крым в контексте Русского мира: история и культура”. - Симферополь: Таврия, 2005. - С. 136-144.

10. Сомов М.В. Информационная политика и демократия в Украине // Демократичні цінності, громадянське суспільство і держава. - Матеріали XIII Харківських міжнародних Сковородинівських читань. - Харків: ТОВ “ПРОМЕТЕЙ-ПРЕС”, 2005. - С. 261-264.

Размещено на .ru