Теоретико-методологічні підходи до аналізу поняття політичної активності громадян, її роль та значення у процесі демократизації суспільства. Порівняльно-політологічний аналіз проявів політичної активності громадян в умовах різних політичних режимів.
При низкой оригинальности работы "Політична активність громадян як чинник демократизації сучасного українського суспільства", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. Політична активність громадян як чинник демократизації сучасного українського суспільства Робота виконана на кафедрі філософії та соціально-гуманітарних дисциплін Європейського університету (м.Політична нестабільність, штучне нагнітання соціальної напруженості різними політичними силами, невпевненість у своєму майбутньому значної частини населення з особливою гостротою ставлять питання про долю демократії в Україні. Адже те, що іноді називають «політичною активністю», виявляється на практиці керованою, диригованою і програмованою з боку еліт поведінкою мас. демократизація суспільство політичний У соціально-практичному аспекті існує проблема нормативної регуляції, що повязана, з одного боку, із надлишковим (у кількісному відношенні) обсягом нормативних рішень, які створюють правові умови для розгортання політичної активності населення і демократизації суспільно-політичного життя, та, з іншого боку - слабко вираженими проявами в Україні повсякденної політичної активності, її переважно ситуаційно-виборчим способом виявлення. Наскільки динамічним і плідним буде цей процес, залежить від активності, зацікавленості, участі в розбудові держави не лише політичної та управлінської еліти, але й усього суспільства в цілому. Все це, а також перманентна політична нестабільність, штучне нагнітання соціальної напруженості, спровоковане певними політичними силами, особливо під час виборчих кампаній, невпевненість значної частини населення у своєму майбутньому не тільки з особливою гостротою ставить питання про долю демократії в Україні, а й залишає для науковців актуальним пошук оптимальних моделей суспільного розвитку та необхідність його наукового обґрунтування.У першому підрозділі - «Політична активність як обєкт наукового дослідження» - здійснено аналіз ступеня висвітлення проблеми політичної активності в науковій літературі. Друга група включає авторів, які асоціюють політичну активність із демократичним суспільством, вказуючи на «активістський супровід» демократії i викреслюючи політичну активність із інших політичних систем (В.Малахов, С.Ліпсет, Д.Ллойд та ін.). У другому розділі - «Політична активність як дієвий чинник демократизації політичної системи» - аналізуються домінантні стратегії політичної поведінки громадян, серед яких політична активність передбачає безпосереднє включення всіх верств населення в соціально-політичне життя суспільства. У першому підрозділі - «Політична активність в умовах різних політичних режимів» - відзначається, що політична активність за умов функціонування різних політичних режимів набуває відповідного вираження у стратегіях артикуляції вимог та підтримки (що формуються політичною системою) та колаборації (що формуються на рівні різних сегментів суспільства). У залежності від співвідношення між цими двома складовими є сенс розрізняти: стратегію тотальної мобілізації населення політичною системою і необмеженої підтримки всіх ініціатив влади (ухилення від підтримки з боку відповідних верств населення чи осіб зазнає негативних санкцій) - тоталітарний режим; стратегію ухилення від політичної конкуренції та обмеженої колаборації в неполітичних сферах (ухилення від політики з боку суспільства розглядається скоріше як норма) - авторитарний режим; стратегію легітимної етатизації суспільства політичною системою при збереженні в самому суспільстві механізмів саморегуляції - демократичний режим.Одні вчені розглядають її як активність, що сприяє збереженню організаційної єдності суспільства, інші - як різновид доцільної дії, треті у політичній активності вбачають різновид творчості, перехід від природного начала до синтетичного, значимість якого визначається багатством традицій, на які цей перехід спирається. Тому поняття «політична активність» обєктивно висловлює цілий спектр діяльнісних орієнтацій і практичних зусиль громадян стосовно підтримки чи несхвалення соціальної політики, яку проводить держава. Поняття «політична поведінка», «електоральна поведінка», «політична участь», «психологічна залученість», «політична активність», «включеність у політичний процес» та «політична діяльність» сьогодні широко використовуються як у політологічних, так i у соціологічних та соціально-психологічних дослідженнях. Дисертант робить висновок, що політична діяльність, політична участь, політична поведінка - це різні прояви політичної активності, які не варто змішувати, оскільки вони характеризують як її якісні характеристики та форми здійснення, так і ступінь залучення індивідів до політики. Головною перевагою політичної активності є те, що вона визначає високий рівень відповідальності громадян за ними ж створене середовище глобального управління спільними справами - політику.
План
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
Вывод
Проведений у даному дослідженні аналіз політичної активності та її впливу на становлення державності сучасної України дав можливість зробити такі висновки: 1. Проаналізувавши різні підходи до визначення політичної активності, слід зазначити, що, не дивлячись на свою важливість, саме поняття «політична активність» є терміном з доволі невизначеним змістом і становить собою еволюцію від більш загальних уявлень про неї до більш спеціальних. Одні вчені розглядають її як активність, що сприяє збереженню організаційної єдності суспільства, інші - як різновид доцільної дії, треті у політичній активності вбачають різновид творчості, перехід від природного начала до синтетичного, значимість якого визначається багатством традицій, на які цей перехід спирається. Існуючі труднощі можна пояснити багатоаспектністю змістовних відтінків, що концентруються в значенні даного терміну.
У процесі аналізу поняття «політична активність» дисертантом виділено три важливі онтологічні аспекти. Перший аспект цього поняття - політико-правовий, який відбиває комплекс діяльнісних факторів, повязаних з виконанням громадянами своїх обовязків стосовно інституту держави. Тому поняття «політична активність» обєктивно висловлює цілий спектр діяльнісних орієнтацій і практичних зусиль громадян стосовно підтримки чи несхвалення соціальної політики, яку проводить держава. Другий аспект поняття відбиває специфічну систему спрямувань у діяльності людей, які повязані зі здійсненням громадянських функцій організації суспільного життя в тих царинах, які не можуть бути ефективно регульовані державою. Варто особливо враховувати, що держава сама виступає ініціатором створення цілої системи інститутів і організацій, які, по суті, виступають специфічними провідниками державної політики. Третій аспект поняття «політична активність» відбиває специфічну систему діяльнісних чинників, повязаних з процесами самоактуалізації людьми своїх творчих потенцій і безпосередніх екзистенціально значимих потреб, інтересів та цілей. В цьому плані політичну активність можна повязувати із зусиллями людей на створення цілої низки громадянських обєднань, фондів та ін. Таке трактування політичної активності випливає з розуміння демократії не лише як політичної категорії, а й соціальної.
2. Поняття «політична поведінка», «електоральна поведінка», «політична участь», «психологічна залученість», «політична активність», «включеність у політичний процес» та «політична діяльність» сьогодні широко використовуються як у політологічних, так i у соціологічних та соціально-психологічних дослідженнях. Але розмитими залишаються уявлення про предметний зміст цих понять: фахівці у різних галузях гуманітарного знання оперують схожою термінологією, вкладаючи в неї своє розуміння. Це обумовлює необхідність конкретизації їх змісту. Політична діяльність - спосіб втілення і реалізації політичних інтересів та політичних потреб субєкта політики. Зважаючи на це, термін «політична діяльність» доцільніше використовувати, коли маємо справу з конкретними проявами політичної активності громадян, з визнанням ними себе як творця політичної реальності. Зазначимо, що про політичну діяльність йдеться тоді, коли передбачається, що активність у сфері політики здійснюється під певним тиском з боку політичного середовища. Адже політична система із свого боку регулює політичну діяльність громадян. Тому вони змушені співвідносити свою активність з її вимогами, мобілізувати її в необхідних формах у певний, а не в будь-який час. Водночас, політичну участь слід розглядати як різні форми політичної діяльності, що характеризують ступінь реального впливу громадян на інститути влади і процеси прийняття рішень. Дисертант робить висновок, що політична діяльність, політична участь, політична поведінка - це різні прояви політичної активності, які не варто змішувати, оскільки вони характеризують як її якісні характеристики та форми здійснення, так і ступінь залучення індивідів до політики. Головною перевагою політичної активності є те, що вона визначає високий рівень відповідальності громадян за ними ж створене середовище глобального управління спільними справами - політику.
3. Існує декілька підходів до класифікації форм політичної активності. Найбільш поширений - поділ їх на «конвенційні» (легітимні) і «неконвенційні» (нелегітимні). Цю класифікацію використовують як вітчизняні, так і зарубіжні дослідники. Конвенційні форми політичної активності цілком узгоджуються з правилами і нормами (передусім правовими), які існують в суспільстві, і варіюють від абсентеїзму до участі в політичних організаціях. Неконвенційні форми виходять за межі чинних правил та норм і варіюють між «мякими» (підписання петицій, участь у санкціонованих мітингах і страйках) та «жорсткими» або й протизаконними (погроми, нищення майна, голодування, прояви екстремізму тощо) політичними діями. Крім того, політична активність має й свої особливості і, відповідно, прояв в неоднакових формах в умовах різних політичних режимів. Зокрема її можна диференціювати на позитивно і негативно (конструктивно і деструктивно) спрямовану активність.
Дисертантом встановлено, що політична активність громадян в умовах демократизації має розглядатись як діяльність по конструюванню політичного простору через інституціоналізацію переговорів між владою і громадянським суспільством. В ході еволюції демократичних інститутів відбувається зростання національної самосвідомості і подолання класократичних і охлократичних тенденцій функціонування політичного режиму, що відбивається на становленні такого типу політичної культури, який унеможливлює прийняття рішень та вчинення політичних дій, які б розходилися з очікуваннями більшості населення.
4. Одним із головних чинників, що визначає масштаби та характер політичної участі громадян, є політичний режим. В Україні він відповідає характеристикам гібридного режиму, в якому співіснують елементи демократії, авторитаризму та пострадянської традиції. Проголосивши незалежність, Україна тільки в загальних рисах визначилася, куди йти, і менш за все - як це робити. Не були сформовані світоглядні основи державного будівництва і суспільного розвитку. Звідси тягнеться широкий шлейф негативних наслідків у практиці побудови держави і проведення демократичних реформ у суспільстві. Не визначившись із власним баченням шляхів свого розвитку, Україна не змогла вступити на шлях динамічних і ефективних соціально-економічних та політичних перетворень, які мали б цілісний політико-системний характер. Певна річ, що основними причинами сьогоднішнього проблемного стану речей із демократизацією в країні є нерозвинутість більшості інститутів громадянського суспільства, несформованість політичної системи, внутрішні суперечності як у структурі, так і в самому функціонуванні державної влади. Це дає змогу зробити висновок, що в умовах становлення української демократії політична активність повинна супроводжувати не лише окремі вчинки громадян, а й усю їхню поведінку, стиль життєдіяльності, стати невідємною рисою особистого і колективного характеру. При цьому, слід врахувати, що сьогодні в Україні ця діяльність здійснюється на основі протидій між сукупністю політичних прав і обовязків, які формально надаються державою, і реальними, недостатніми і нерівними можливостями для виявлення політичної активності населення країни. Це тим більш значимо, що остання відображає досягнутий рівень залученості громадян у процес предметно-практичного, творчого засвоєння соціальної дійсності.
5. Аналіз політичної активності громадян України періоду незалежності свідчить про існування певних ознак демократичної трансформації: активізувалася діяльність політичних партій та громадських організацій в політичному процесі, ЗМІ звільнилися від тотального контролю з боку державних структур та зросла їх роль у здійсненні громадського контролю інституцій політики, на якісно новий рівень піднялася електоральна участь, зросла політична культура громадян. Подальші кроки демократизації України, на думку автора, повинні полягати як у реформуванні політичної системи, так і, що головне, у розширенні правового поля громадянської ініціативи. Це повинен бути загальний політичний процес переходу від системи централізованого управління суспільством до соціальної, правової держави, яка спирається переважно на механізми конституційної законності і самоорганізації громадянського суспільства.
6. Існуюча в Україні політична система не задовольняє вимоги балансу між централізованою політичною активністю державних органів та самоорганізацією населення. В Україні є всі підстави вести мову про зародковість і несформованість політичної самосвідомості пересічних громадян, переважна більшість з яких полишає політичний простір на волю випадку, припускаючи в ньому співіснування олігархічної опозиції та елементів декоративної демократії. Має місце поєднання політичного фаталізму із доволі імпульсивними реакціями на ті чи інші політичні рішення уряду, а між населенням і владою не встановлено системи моніторингу взаємоналаштовування, що є невідємною ознакою демократії. Досі політична активність виявлялась, як правило, у різноманітних формах вуличного радикалізму й конфронтаційного громадянського протесту.
Отже, одним із факторів, що уповільнюють процес демократизації, є брак дієвої і цілеспрямованої, а не керованої політичної активності населення України, спричинений багато в чому відсутністю ефективних механізмів комунікативної артикуляції політичних вимог та невідпрацьованістю моделей демократичної політичної культури, що уможливлювали б постійний моніторинг у взаємодії між політичними інституціями та самоорганізованими соціальними групами. Нині такий стереотип суспільної активності стає непродуктивним. Він повинен поступитися місцем механізмам конструктивного політичного діалогу між владою та громадянським суспільством.
7. Форми політичної активності, які розглядалися вище, можна вважати класичними. Однак, слід зауважити, що з розвитком новітніх технічних засобів масової комунікації, їх дедалі більшим застосуванням у політиці, такі форми істотно змінюються і вдосконалюються. Розширення інформаційної мережі відкриває нові можливості для залучення громадян до політичних процесів.
Дисертантом запропонована оптимальна модель розгортання політичної активності в умовах функціонування демократичної системи українського суспільства, яка має обєднати різні напрями політики держави та участі громадян, зробити всі гілки влади відкритими. Використання владою нових технологій у політичних відносинах, які передбачають залучення більшої кількості громадян до процесів управління, може стати одним з імовірних механізмів її легітимації, сприятиме розширенню спектра взаємодії між громадянами і владою, прискорить реакцію влади на звернення громадян (формування зворотного звязку), розяснення громадянам завдань і настанов влади. Тільки тоді буде налагоджено діалог офіційної взаємодії, основою якої є надання владою всього комплексу офіційної інформації, що сприяє формуванню конвенційних моделей політичної участі громадян, практики двостороннього діалогу і політичного дискурсу між владою та громадянами. Саме такі форми повинні активно використовуватися для прискорення процесів демократизації в українському суспільстві.
ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ
1. Кирилюк Н.А. Політична система українського суспільства в умовах демократизації // Нова парадигма: [журнал наукових праць] / гол. ред. В.П.Бех.; Нац. пед. ун-т імені М.П.Драгоманова; Творче обєднання «Нова парадигма». - Вип.83. - К.: Вид-во НПУ імені М.П.Драгоманова, 2009. - С.118-135.
2. Кирилюк Н.А. Базові напрямки проявів політичної активності громадян в умовах демократизації // Гілея (науковий вісник): Збірник наукових праць / Гол. ред. В.М.Вашкевич. - К.,2009. - Вип.18. - С. 289-295.
3. Кирилюк Н.А. Політична активність громадян в умовах різних політичних режимів: порівняльний аналіз // Гілея (науковий вісник): Збірник наукових праць / Гол. ред. В.М.Вашкевич.- К.,2009. - Вип.20. - С. 331-338.
4. Кирилюк Н.А. Політична активність як форма політичної діяльності особистості // Політологічний вісник. Збірник наукових праць. - К. : «ІНТАС», 2009. - Вип.40. - С. 385-394.
5. Кирилюк Н.А. Проблеми політичної модернізації України // Молодь, освіта, наука, культура і національна самосвідомість в умовах європейської інтеграції. Збірник матеріалів Х Всеукраїнської науково-практичної конференції, м. Київ, 16-18 травня 2007 р. - К.: Вид-во Європейського університету, 2008. - Т. 3. - С. 43-46.
6. Кирилюк Н.А. Специфіка політичної активності серед інших форм політичної поведінки особистості // Збірник матеріалів IV міжнародної науково-практичної конференції «Современные научные достижения - 2008», 1-15 лютого 2008 р. - Przemysl. Sp. z o.o. «Nauka I studia». - Т. 8. - С. 94 - 96.
7. Кирилюк Н.А. Зростання національної самосвідомості громадян в умовах демократизації українського суспільства // Молодь, освіта, наука, культура і національна самосвідомість в умовах європейської інтеграції. Збірник матеріалів ХІ Всеукраїнської науково-практичної конференції, м. Київ, 14-16 травня 2008 р. - К.: Вид-во Європейського університету, 2008. - Т. 4 - С. 214-217.
8. Кирилюк Н.А. Проблема політичної пасивності громадян в умовах демократії // Збірник матеріалів IV міжнародної науково - практичної конференції «Эфективные инструменты современных наук - 2008», 3-15 травня 2008 р. - Прага. Publishing House «Education and Science» s.r.o. - Т. 10 - С. 60-62.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы