Політичні репресії в радянській Україні в 20-ті роки - Автореферат

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ПОЛІТИЧНІ РЕПРЕСІЇ В РАДЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ В 20-ТІ РОКИРобота виконана у відділі регіональних проблем історії України НАН України Науковий консультант: доктор історичних наук, професор, академік НАН України Тронько Петро Тимофійович, Інститут історії України НАН України, завідувач відділу регіональних проблем історії України. Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Кульчицький Станіслав Владиславович, Інститут історії України НАН України, заступник директора; доктор історичних наук, професор, Турченко Федір Григорович, Запорізький державний університет, завідувач кафедри новітньої історії України, декан історичного факультету; доктор історичних наук, професор, Бут Олександр Микитович Донецький державний університет, професор кафедри історії слов‘ян.Саме до них належать проблеми, повязані з політичними репресіями в радянському суспільстві. Закону "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" та на його основі прийняття Президією Верховної Ради (постанова №2256-ХІІ від 6.04.1992 р.) і Кабінетом Міністрів України (постанова №530 від 11.09.1992 р.) рішення про підготовку та видання науково-документальної серії книг "Реабілітовані історією". У цьому контексті слід зазначити, що Закон "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 17 квітня 1991 р. поширюється на осіб, необґрунтовано засуджених судами Української РСР або репресованих на території республіки іншими державними органами за період від 1917 р. і до часу початку дії даного Закону, причому під репресіями розумілися позбавлення життя і волі, переселення в примусових формах, висилання і заслання за межі республіки, позбавлення громадянства, примусове влаштування у медичних закладах, позбавлення чи обмеження інших громадянських прав і свобод за мотивами політичного, класового, національного, релігійного і соціального характеру. "Про тлумачення Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" дається пояснення, що слід розуміти під політичним мотивом репресій. Мета дисертаційної роботи полягає в тому, щоб, виходячи зі ступеня наукової розробки проблеми, наявної джерельної бази та історіографічної спадщини, всебічно проаналізувати політичні репресії як явище, визначити особливості репресивної політики в радянському суспільстві в 20-ті роки, специфіку політичних переслідувань в Україні.Першими загальнодоступними дослідженнями, присвяченими діяльності НК-ДПУ, були роботи безпосередніх керівників відомства в Україні М.Я.Лациса, Я.Х.Петерса, С.С.Дукельського, які відобразили найбільш успішні операції по розгрому "контрреволюційних сил". Наприкінці 80-х - на початку 90-х років радянські вчені почали вводити до наукового обігу нові архівні документи, які значно розширювали уявлення про політичні процеси 20-х років. Даниленка, Г.В.Касьянова та ін. були намічені головні напрями дослідження теми політичних репресій 20-30-х років. Перш за все, треба відзначити праці, в яких політичні репресії проти інтелігенції розглядалися в контексті суспільно-політичних процесів в Україні. Комплексне вивчення партійно-державної радянської документації у поєднанні з матеріалами НК-ДПУ не дозволяє досліднику обмежуватись чисто відомчим сприйняттям дійсності 20-х років, сприяє проникненню вглиб проблеми формування репресивної політики більшовицької держави, заснування і діяльності одного з головних апаратів її здійснення.У дисертації проведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється в комплексному розкритті механізму формування і здійснення репресивної політики в Радянській Україні в 20-ті роки. В роботі всебічно проаналізовані політичні репресії як явище, визначено особливості репресивної політики в радянському суспільстві в 20-ті роки, специфіка політичних переслідувань в Україні. Політичні репресії у 20-ті роки були невідємною частиною суспільно-політичного життя України, але перебільшувати їх вагу не слід, бо тогочасне життя радянських людей визначалося багатьма складниками. У 1920-1921 рр. політика "воєнного комунізму" призвела країну до глибокої економічної та політичної кризи. Спроби влади навязати сільським мешканцям власні доктрини призводили до жорсткого протистояння, вищим проявом якого були селянські повстання, що на початку 20-х років охопили майже всю Україну.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

репресивний більшовицький опозиція комуністичний

У висновках підведені основні підсумки дослідження та вироблені рекомендації стосовно можливості використання його результатів.

У дисертації проведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється в комплексному розкритті механізму формування і здійснення репресивної політики в Радянській Україні в 20-ті роки. В роботі всебічно проаналізовані політичні репресії як явище, визначено особливості репресивної політики в радянському суспільстві в 20-ті роки, специфіка політичних переслідувань в Україні.

1. Політичні репресії у 20-ті роки були невідємною частиною суспільно-політичного життя України, але перебільшувати їх вагу не слід, бо тогочасне життя радянських людей визначалося багатьма складниками. Неможливо перекреслити досягнення в галузі економіки, культури, освіти, науки тощо.

2. У 20-ті роки можна виділити три історичні періоди часу, за яких курс на розвиток країни, запроваджений політичним керівництвом, змінювався. У 1920-1921 рр. політика "воєнного комунізму" призвела країну до глибокої економічної та політичної кризи. Загострення соціальних протиріч відбилось у жорстокому протистоянні влади з незадоволеними масами населення, що доходило до військових сутичок.

У період непу, йдучи шляхом економічних перетворень, партійне керівництво не припускало поступок у сферах політики й ідеології. Комуністична верхівка розглядала режим диктатури пролетаріату як диктатуру власної партії. Партноменклатура справедливо вважала, що відхід від принципів марксистсько-ленінського розуміння будівництва соціалістичного і комуністичного суспільства призведе радянський режим до краху. Тому в країні допускалися лише ті прояви демократизації, які не викликали остороги можновладців.

У цілому ж державна і партійна політика базувалися на тотальному контролі всіх галузей суспільного життя.

Зазнавши поразки у відкритому протистоянні з "буржуазною ідеологією", компартія повернулась до силових засобів впливу на політично неблагонадійних громадян. Ішлося про ліквідацію будь-яких форм політичної опозиції режиму.

3. Впродовж 20-х років радянське законотворення рухалося у напрямку розширення надзвичайних методів тиску на політичних опонентів. Це неминуче вело до гіпертрофії функцій каральних органів, які все більше переходили з-під контролю держави під контроль партійної олігархії. Особлива роль у здійсненні політичних репресій відводилась органам НК-ДПУ, що зосередили в своїх руках повноваження інформаційних, цензурних, фіскальних, слідчих, судових інстанцій. Апарат держбезпеки партійна верхівка використовувала в першу чергу як надійне знаряддя репресивної політики.

Маніпулювання органами НК-ДПУ дозволило в короткий термін і без особливих клопотів для можновладців згорнути неп і розпочати втілення в життя курсу на форсовану індустріалізацію та колективізацію.

4. Аналіз архівних матеріалів 20-х років дозволяє зробити висновок про наявність значного опору більшовицькій владі.

5. Найбільшу загрозу режиму становило селянство, що складало абсолютну більшість населення України. Спроби влади навязати сільським мешканцям власні доктрини призводили до жорсткого протистояння, вищим проявом якого були селянські повстання, що на початку 20-х років охопили майже всю Україну. Заміна продрозкладки продподатком не одразу заспокоїла село. Спалахи селянських заворушень систематично турбували владу аж до середини 20-х років, коли збройні формування селян втратили соціальну опору і набули кримінального характеру. Селян в цілому задовольнили умови непу.

Новий етап боротьби влади із селянством був повязаний із хлібозаготівлями 1928-1929 рр. і початком реалізації політики колективізації.

6. З ідеологічної точки зору найбільш складним політичним супротивником режиму була інтелігенція. З огляду на свої інтелектуально-культурні можливості, інтелігенція могла повести за собою масу трудящих, незадоволених політикою властей. До літа 1922 р. комуністична партія, заграючи з інтелектуальною елітою, не вдавалася до значних обмежень свободи слова, друку тощо. Проте, переконавшись, що частина інтелігенції опозиційно ставиться до існуючого режиму, влада поступово перейшла до всеохоплюючого нагляду за духовним життям суспільства. Компартія поставила мету перетворити інтелігенцію в покірне знаряддя здійснюваної політики. Тим, хто погоджувався на співробітництво, власті створювали пристойні умови життєдіяльності. Щодо ідеологічних супротивників вживали різних засобів впливу: звільнення з роботи, заборону займатися творчою працею, вислання за кордон, увязнення в тюрмах, концтаборах тощо. Представників інтелігенції карали за протести навіть на стадії засудження ними правлячого режиму. Для дискредитації прибічників "буржуазного світогляду" організовувались грандіозні політичні судовища.

7. Не менш актуальною для влади була боротьба з віруючими і духовенством. Вбачаючи в будь-якій релігії та її прихильниках злісних ворогів марксистсько-ленінської ідеології, компартія оголосила курс на створення атеїстичного суспільства. Крім офіційної політики, що декларувала відокремлення церкви від держави, школи від церкви і визнавала пропаганду основним методом боротьби з релігією, здійснювалася неофіційна, але цілком конкретна політика влади, яка передбачала досить широкий комплекс адміністративно-репресивних заходів: закриття молитовних будинків, заборону релігійних обрядів, переслідування активістів з-поміж віруючих, духовенства, компрометацію і розкладення релігійних обєднань, нацьковування одна на одну різних конфесій. Зважаючи на те, що представники релігійних течій, як правило, мали авторитет серед оточення, то вони у числі перших і зазнавали репресій у період загострення соціальних протиріч.

8. Найбільш послідовним політичним супротивником радянська влада вважала членів опозиційних партій та організацій. Не допускаючи відкритого політичного протиборства, компартія звинувачувала своїх опонентів у вимогах зміни політичної системи, відмові від диктатури пролетаріату. Особливо турбував комуністів вплив на певну частину населення з боку партій комуністичної і соціалістичної орієнтації. Слід підкреслити, що розгром політичних партій в СРСР відбувся в період непу. Органи НК-ДПУ, отримавши відповідне завдання від партійного керівництва, застосовуючи весь арсенал засобів, сприяли тому, що до середини 20-х років у правлячої партії не залишилося політичних конкурентів.

9. Із зникненням опозиційних політичних партій незгодні з більшістю всередині правлячої партії втратили можливість впливати на суспільну думку зміною своєї партійної належності. Для вирішення внутрішньопартійних розбіжностей залишився тільки шлях фракційної боротьби. Відступників від "генеральної лінії" ніколи не вітали в компартії, але до 1927 р. щодо них застосовували лише організаційні санкції. Політичні репресії у буквальному розумінні цього поняття почали застосовуватися проти колег по партії в період згортання непу. Небажання лідерів ліво- і правокомуністичної опозиції винести внутрішньопартійну боротьбу на суд громадськості, залучити на свій бік безпартійні маси завершилось не тільки перемогою прибічників Сталіна, але й дозволило утвердитись практиці поширення політичного терору на соратників по партії.

10. Особливість опору тоталітаризму в Україні полягала в його національній специфіці. В Україні завжди знаходилися сили, які мріяли про національне відродження і прагнули створити українську національну державу. Органи НК-ДПУ ретельно збирали компрометаційний матеріал на прибічників ідеї незалежності України і систематично пускали його в хід, фабрикуючи звинувачення в "українському буржуазному націоналізмі", "національній контрреволюції" тощо. Режим відчував страх перед т.зв. антирадянськими елементами, які могли обєднатися під прапором боротьби за самостійну Україну. Саме тому політичний терор в Україні був таким широким.

11. Отже, до кінця 20-х років в Україні були знищені опозиційні сили і почав панувати тоталітарний режим сталінського типу з усіма належними йому атрибутами: офіційною ідеологією, за якою мав жити кожний громадянин; єдиною масовою партією, яка контролювала всі сфери суспільного життя; містичним вождем, котрий керував країною; машиною масового безперервного терору. Терор був універсальним засобом утримання при владі нових політичних сил і забезпечення функціонування державної системи.

Політичні репресії в Радянській Україні в 20-ті роки. - Тернопіль: Збруч, 2000. - 482 с.

Трагические судьбы. Политические репрессии против немецкого населения Украины в 1920-е-1930-е годы. - М.: Готика, 1998. - 208 с. (13 др. арк.); 2-е изд. - М.: Готика, 2000. - 208 с.

Отчет Екатеринославской губернской чрезвычайной комиссии с 1 января 1920 г. по 1 ноября 1921 г. - Днепропетровск: Дніпро, 1994. - 234 с. (14, 75 др. арк.) (укладач, автор передмови).

Повернення із небуття. Документи і матеріали про жертви сталінського свавілля у Дніпропетровському університеті. - Дніпропетровськ: Промінь, 1995. - 164 с. (9,76 др. арк.) (укладач разом з А.І. Голубом, Є.М. Лисаном; автор передмови у співавторстві з В.В. Іваненко, А.І. Голубом).

"За відсутністю складу злочину..." До історії політичних репресій 20-х- початку 50-х років у Дніпропетровському гірничому інституті. - Дніпропетровськ: НГАУ, 2000. - 192 с. (9, 6 др. арк.) (укладач, автор передмови у співавт. з І.М.Єліновим).

"Табу - на думку, заборона - на слово". За матеріалами роботи політконтролю НК-ДПУ у 20-ті роки // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. - 1994. - №1. - С. 12-19 (1 др. арк.).

Оббріхана благодійність. Компрометація і закриття єврейських благодійницьких організацій в Україні у 1920-1930-х роках // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. - 1995. - №1, 2. - С. 199-209 (1 др. арк.).

Штрихи до портрета одного вязня // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. - 1997. - №1,2. - С. 227-240 (1 др. арк.).

Влада і селянство в Україні в 20-ті рр. // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. - 1999.- №1,2. - С. 87-128 (1,5 др. арк.) (у співавт. з Д.В. Архірейським).

Національна антирадянська опозиція в Україні в 20-ті роки: погляд на проблему крізь архівні джерела // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. - 2000. - №2 - С. 15-35 (1,5 др. арк.) (у співавт. з Д.В. Архірейським).

"Оріхівська справа" - правда і вигадки // Історія України. Маловідомі імена, події, факти: Збірник статей. - Вип. 1. - К.: Рідний край, 1996. - С. 198-212 (0,5 др. арк.) (у співавт. з Н.Р. Романець).

Упокорення селянства // Історія України. Маловідомі імена, події, факти: Збірник статей. -К.: Рідний край, 1997. - Вип. 2. - С. 246-266 (1 др. арк.) (у співавт. з Д.В.Архірейським).

"Визнавати себе українцем стало більш небезпечним, аніж за царату" // Історія України. Маловідомі імена, події, факти: Збірник статей. - К.: Рідний край, 1998. - Вип. 3. - С. 112-125. (0,5 др. арк.) (у співавт. з І.Гавриленко).

Нестор Махно: нотатки на сторінках біографії // Історія України. Маловідомі імена, події, факти: Збірник статей. - К.: Рідний край, 1999. - Вип. 9. - С. 140-150. (0,5 др. арк.) (у співавт. з Д.В. Архірейським).

Епігони народництва. Політичні репресії проти соціалістів-революціонерів у радянській Україні// Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник статей). Вип.10 - К.: Рідний край, 2000. - С. 421-432 (0,5 др. арк.).

Проблемы политических репрессий против немцев Украины в свете документов НКВД // Вопросы германской истории. Немцы в Украине. - Днепропетровск: изд-во ДГУ, 1996. - С. 164-175 (0,5 др. арк.).

Ще одна зневажена доля. Трагічні сторінки життя Володимира Пархоменка // Бористен. - 1994. - №12. - С. 18,19 (0,5 др. арк.) (у співавт. з А.Голубом).

Павлоградське повстання. Трагічна сторінка історії колективізації // Борисфен. - 1996. - №5. - С. 21-25 (0,5 др. арк.) (у співавт. з Н.Романець).

"На кожного інтелігента має бути справа" // Борисфен. - 1996. - №7. - С. 23-27 (0,5 др. арк.) (у співавт. з В. Іваненко, І.Голубом).

Учасник українського національного підпілля // Борисфен. - 1996. - №8. - С. 26-27, №9. - С. 21-23 (1 др. арк.).

Трагедія чекіста // Борисфен. - 1997. - №10. - С. 12; №11. - С. 14-17 (0,5 др. арк.) (у співавт. з В.Іваненко).

"У звязку з арештом як викритого ворога народу..." або історія "спецеєдства" // Борисфен. - 1997. - №10. - С. 12; №11. - С. 14-17. (0,5 др. арк.) (у співавт. з І.М.Єліновим).

Покарання за хліб. Репресії проти селянства Дніпропетровщини у 1928-1933 роках // Борисфен. - 1998. - №1. - С. 8-9; №2. - С. 15-16; №3. - С. 9-11 (1 др. арк.) (у співавт. з Н.Романець).

Інтелігенція і влада. З історії політичних репресій 1920-1950 рр. на Дніпропетровщині // Грані. - 2000. - №2 (10). - С.44-57 (1,5 др. арк.) (у співавт. з І.М.Єліновим).

За принципом китайського дракона: внутрікомуністична опозиція 20-х років // Гуманітарний журнал. - 1999. - №3. - С.44-56 (1,5 др. арк.) (у співавт. з Д.В.Архірейським).

Ченцов В.В. Більшовики-меншовики: держава проти партії (на українських матеріалах 20-х років) // Гуманітарний журнал. - 2000. - №4. - С.28-38 (1 др. арк.).

Судьба репрессированного по документам советских спецслужб // Toldos Levi Yitzchak. - Vol II. - №Y, n - 1995. - Р. 447-580 (4,5 др. арк.)

Die deutsche Bevolkerung am Dnjepr im Zeichen des stalinischen Terrors // Forschungen zur Geschichte und Kultur der Russlauddentschen. - Klartext, 1995. - №5. - Р. 7-23 (1 др. арк.).

ПК. Страницы истории специального подразделения // Вестник Службы безопасности Украины. - 1996. - №7,8. - С. 167-177 (0,7 др. арк., д.с.к.).

Общность трагических судеб украинцев и русских в условиях утверждения сталинского тоталитаризма конца 20-30-х годов (постановка проблемы) // Нива знань. - №4. - Дніпропетровськ, 1997. - С. 21-26 (0,5 др. арк.) (у співавт. з В.Іваненко).

"Контрреволюционная организация в сельском хозяйстве Украины" // Питання аграрної історії України та Росії. - Дніпропетровськ: Промінь, 1997. - С. 154-164 (0,5 др. арк.) (у співавт. з В.Іваненко).

Repressionen gegen deutsche Priester in den 30-er Jahren des 20. Jahrhunderts // Forschungen zur Geschichte und Kultur der Rublanddentschen. - Klartext, 1997. - Р. 55-61 (0,5 др. арк.) (у співавт. з Н.А.Фоменко).

Чекіст запасу НКВС // Відроджена память. Книга нарисів. - Дніпропетровськ: Науково-редакційний центр обласної редколегії по підготовці й виданню тематичної серії книг "Реабілітовані історією", 1999. - С. 383-396 (0,5 др. арк.).

Духовная жизнь Екатеринославской губернии в начале 20-х годов по документам ГПУ // Скарбниця рідного краю. Збірка матеріалів науково-практичної конференції з музейної справи краєзнавства. - Дніпропетровськ: Пороги, 1993. - С. 108-114 (0,5 др. арк.).

Роль органів державної безпеки в становленні радянської тоталітарної держави в 20-х роках // Тези доповідей всеукраїнської науково-практичної конференції "Влада в Україні: історія та сучасність". - Дніпропетровськ, 1994. - С. 23-24 (0,2 др. арк.).

Аналогии в истории. Деятельность экономического отделения ЧК-ГПУ в условиях новой экономической политики // Тоталитаризм и антитоталитарные движения в Болгарии, СССР и других странах Восточной Европы (20-80 годы ХХ века). Материалы международной научной конференции. Харьков, 21-23 сент. 1993. - Т. 1. - Харьков, 1994. - С. 155-162 (0,5 др. арк.).

Інформаційні зведення чекістських органів як джерело для вивчення суспільно-політичного життя України в 20-х роках (за матеріалами державного архіву Дніпропетровської області) // Українське архівознавство: історія, сучасний стан та перспективи. Наукові доповіді Всеукраїнської конференції (Київ, 19-20 листопада 1996 року). - К., 1997. - Ч. II - С. 111-119 (0,5 др. арк).

Революция и контрреволюция. Становление понятия "контрреволюционного преступления" в советском законодательстве // XX століття - століття революцій. Матеріали та тези доповідей та повідомлень Всеукраїнської наукової конференції. - Дніпропетровськ, 1997. - С. 46-52 (0,5 др. арк.).

Документы советских органов государственной безопасности как источник по изучению проблемы политических репрессий против немецкого населения Украины в 20-е-30-е годы // Российские немцы. Историография и источниковедение. Материалы международной научной конференции. - М., 1997.- С. 347-368 (1 др. арк.).