Політичні концепції українських мислителів ХХ століття - Реферат

Міністерство освіти і науки України Національний Технічний Університет УкраїниОсобливості української політичної думки початку ХХ століття визначалися тим, що вона розвивалася в соціальному середовищі, у якому зникали спадково-майнові ознаки, руйнувався сільський традиційний спосіб життя й замість аграрного поставало масове індустріальне суспільство. З огляду на розмаїття ідей розвиток української політичної думки ХХ століття не був суспільним потоком, а являв собою кілька паралельних і окремих, хоча взаємозалежних напрямків. Народницько-демократичну традицію України, яку започаткували Кирило-Мефодіївське товариство (1846 р.), В.Антонович, М.Драгоманов, у міжвоєнний час (1878 - 1929), С.Шелухін (1864 - 1939) та ін., підкреслюючи необхідність спиратися в майбутньому державному будівництві на власний політичний досвід та історичні традиції. Це було викликано появою досить потужних альтернативних рухів - інтегрального націоналізму, націонал-комунізму та націонал-демократії., усвідомленням провини українських соціалістів за поразку в національно-демократичній революції 1917 - 1920 років; кризою демократичних режимів у загальноєвропейському масштабі; становленням тоталітарних режимів. Досягнення повної незалежності України, "Україна для українців" мислитель вважав метою - максимумом.Величезна наукова цінність політичних ідей та теоретичних розробок видатного вченого полягає в тому, що ці наукові надбання були не тільки результатом його пятдесятирічної наполегливої праці в галузі української науки, а й результатом діяльності політика-практика, який справив величезний вплив на суспільно-політичне життя України. Виходячи із пріоритету ідеї народності, Грушевський звертається до дослідження історії українського народу як окремої етнокультурної одиниці, присвятивши цьому десятки років наполегливої праці. Виняткове значення в історії українського народу мали віковічні прагнення до землі і волі, бажання розпоряджатися продуктами своєї праці, що завжди були основою активності українських мас, причиною повстань проти чужого панування, причиною переселень та еміграції, трансформації різних місцевих груп у процесі шукання «вільної землі» у більш однорідну етнічну масу. Досліджуючи цю проблему, учений дійшов висновку, що селянство є основою української нації й самим історичним процесом його навчено дивитися на себе як на єдиного справжнього представника нації, охоронця її традицій та ідеології, що воно є сильним, активним і національно відмінним від селянства Московщини, що Україна взагалі є країна землеробська, мужицька, з мужицькою культурою. Грушевського, що випливали з його народницької концепції історії України та її політичного життя, можна звести до семи основних засад: 1) покладаючи вину за поневолення українського народу виключно на царський уряд, який використовував кожну внутрішню незгоду в українському суспільстві, щоб підірвати одностайність української політики, Грушевський уважав основою політичної платформи українського народу вимогу широкої національно-територіальної автономії України в Російській федеративній республіці на демократичних засадах, що уможливило б також надійне забезпечення прав національних меншостей;Лібералізм в Україні не набув такого поширення, як у країнах Західної Європи. Липинський вважав, що тільки власна держава, збудована українською нацією на своїй етнографічній території, врятує націю від економічного розпаду та кривавої анархії. Липинського є слова: "Ніхто нам не збудує держави, коли ми самі її собі не збудуємо, і ніхто з нас не зробить нації, коли ми самі нацією не схочемо бути". Липинський розглядав такі основні методи організації державного будівництва в Україні: 1) демократія з республікою; В Україні гетьман повинен уособлювати державу й виступати своєрідним «національним прапором», найвищим символом держави.Сціборський вважали, що до революції 1917 р., коли Україна отримала реальний шанс здобути політичну самостійність, нація прийшла ідеологічно непідготовленою, а найголовніше - неготовими виявилися її провідники, які часто поступалися національними інтересами на користь соціальних демагогів. І далі, розяснюючи мету і завдання цієї політичної течії, він підкреслював, що «націоналіст поборює аж до знищення усі інші фальшиві теорії», у тому числі «марксизм, інтернаціональний соціалізм..., лібералізм», які «є видумані ворогами, щоб розложити й ослабити націю, а потім віддати на поталу чужих хижаків». Він був членом Української соціал-демократичної робітничої партії, Партії хліборобів-демократів, автором численних творів ("Підстави нашої політики" (1921), "Націоналізм" (1926), "Дух нашої давнини" (1944). Ця течія в націоналізмі почала зароджуватись в останній чверті 20 ст. в умовах зрослого суперництва між національними державами і занепаду ідей гуманізму і лібералізму. Найбільшим впливом націоналізм цього типу користувався в так званих запізнілих націях (Німеччина, Італія, Японія).

План

1. Особливості української політичної думки ?? століття. Загальний огляд

2. Соціалізм

3. Консерватизм в історії української політичної думки

4. Націоналізм

5. Націонал-демократизм та його представники

Список використанної літератури

1. Особливості української політичної думки ?? століття. Загальний огляд