Похоронні звичаї та обряди українців Карпат - Автореферат

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наукРобота виконана в Інституті народознавства НАН України Науковий керівник: Гошко Юрій Григорович, доктор історичних наук, професор, провідний науковий співробітник Інституту народознавства НАН України Офіційні опоненти: Макарчук Степан Арсенович, доктор історичних наук, професор кафедри етнології Львівського національного університету імені Івана Франка Паньків Михайло Ілліч, кандидат історичних наук, доцент кафедри історіографії і джерелознавства Прикарпатського університету імені Василя СтефаникаУсе більше зацікавлення етнокультурною спадщиною народу, зумовлене пожвавленням суспільно-національних процесів в Україні, актуалізувало ґрунтовне пізнання всіх аспектів традиційної народної культури та побуту. Особливе місце в дослідженні українських старожитностей посідає вивчення сімейних звичаїв і обрядів, які повязані з ключовими подіями життєвого циклу людини і містять чимало самобутніх і давніх явищ. Деякі складові цієї ділянки духовної культури народу (родильні, весільні звичаї та обряди) уже висвітлено в окремих монографіях. Оскільки похоронна звичаєвість через свою виняткову консервативність зберігає багато реліктів давньої обрядової культури, спеціальне її дослідження актуальне також з погляду перспективних напрямків українознавчих і загалом словянознавчих студій, а саме - в ділянці етногенезу, ритуалістики, культурології. Дослідження проведено в контексті наукових робіт Інституту народознавства НАН України й повязано з комплексною програмою “Історико-етнологічне дослідження традиційної культури українців” і темами “Загальнонаціональні риси та локальні особливості традиційної культури українців Карпат і Прикарпаття”, “Традиційна культура українців у її історичному розвитку”.На основі аналізу численних джерел учений простежив витоки й пізніші видозміни звичаю обрядових чувань і веселощів біля мерця, окреслив ареал поширення на теренах України та поза її межами похоронних ігор, подав різнобічну оцінку зафіксованих забав, зясував причини згортання цього звичаю і т.ін. Другий розділ дисертації “Передпохоронні звичаї та обряди” складається з девяти підрозділів: “Звичаї, повязані з наближенням смерті”, “Традиційні способи повідомлення про смерть”, “Ритуальне обмивання та обряджання покійника”, “Виготовлення труни і підготовка могили: звичаї, обрядові дії та вірування”, “Траурні звичаї”, “Ритуальне оплакування небіжчика”, “Обрядові заборони та охоронні звичаї”, “Громадські зібрання та ритуальні нічні чування в домі мерця”, “Обрядові ігри біля померлого”. Характерними деталями, які вказують на локальні відмінності побутування таких звичаїв у мешканців різних місцевостей Карпат, є уникання в похоронному одязі ременя, звичай споряджати мерця торбиною, гаманцем, практика прикрашати саморобні воскові перстені позліткою, традиція вбирати небіжчика тільки в білі шати, деякі заборони і катарсичні акти (не торкатися покійника рукою, якою сіють, не використовувати для обмивання криничну воду, звичаї виливати “мертву” воду в річку, з очищальною метою доторкатися трави чи ясеня тощо). Специфікою траурних традицій горян є звичаї використовувати в одязі деякі відзнаки (чорне намисто, чорні хустини, білі намітки), заборони голитися (у бойків, гуцулів), розчісувати волосся і вмиватися та практика вдягати на похорон тільки буденний одяг (у гуцулів). Деякі з цих звичаїв та інші реалії (заборони замітати оселю, спати в момент агонії чи похорону, використовувати воду, яка залишилася в домі від часу настання смерті, тощо) мають відповідники у звичаєвості населення інших українських земель і загалом у багатьох народів Європи.Результати вивчення похоронних звичаїв українців Карпат представлено в народознавчій літературі численними фактографічними описами (найдокладнішими з них є розвідки Д.Лепкого, Ю.Жатковича, В.Козарищука, В.Шухевича, О.Кольберга, А.Онищука, П.Шекерика-Дониківа, М.Зубрицького, Ю.Кміта, Л.Демяна), низкою аналітичних робіт про окремі фрагменти похоронного обряду та узагальненими статтями в колективних монографіях (праці В.Гнатюка, З.Кузелі, П.Богатирьова, Н.Вєлєцкої, Г.Ігнатовича, І.Волицької, Н.Здоровеги, Є.Сявавко, К.Кутельмаха, М.Сивицького, М.Мушинки та ін.). Відмінні за характером, новизною та повнотою матеріалу і способами його аналізу, праці цих та інших дослідників мають непересічну наукову вартість і є ґрунтовною фактологічною й теоретичною основою для дослідження похоронно-поминальних традицій українців. Зіставлення численних етнографічних, історичних та археологічних даних дозволяє стверджувати, що ці й багато інших явищ є залишками звичаїв та обрядів, які сформувались ще в давньословянську чи навіть у прасловянську пору і знайшли своє еволюційне продовження в добу Київської Русі та в подальші часи.

Основний зміст дисертації