Походження та етнополітичний розвиток причорноморських ногайців в XIII-XVI ст. - Автореферат

Київський національний університет імені Тараса ШевченкаРобота виконана на кафедрі історії стародавнього світу та середніх віків історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Рубель Вадим Анатолійович, професор кафедри історії стародавнього світу та середніх віків Київського національного університету імені Тараса Шевченка Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор, член-кореспондент НАН України Наулко Всеволод Іванович, завідуючий відділом памяток духовної культури Інституту української археографії та джерелознавства імені М.С.Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку джерел і літератури. Загальний обсяг дисертації - 188 сторінок, з яких 21 сторінку становить список джерел і літератури (307 найменувань). Велику частину сучасної території України займають степові простори, що тривалий час були заселені різними скотарсько-кочовими, головним чином тюркськими народами: печенігами, торками, половцями, ногайцями, які вступали в інтенсивну взаємодію з осілими землеробськими східнословянськими племенами та українцями. Для досягнення поставленої мети автор ставив перед собою наступні конкретні завдання: - проаналізувати стан та ступінь наукової розробки обраної теми та визначити рівень і повноту її джерельного забезпечення; уточнити походження назви “ногайці”, початок і етапи складання ногайського етносу, його родоплемінну структуру;У підрозділі “Історіографія” розглядаються дослідження з історії ногайців і Ногайської Орди, автори яких так чи інакше торкалися питання походження та побутування ногайців в степах Північного Причорноморя. Наукове осмислення історії ногайців почали історики кінця XVIII - початку XIX ст. Арістова зазначалося, що ногайці є нащадками тюркських племен євразійського степу і що населення Золотої Орди переважно складалося з ногайців. Проте її роздуми щодо ранньої історії ногайців були лише ілюстрацією до питання про появу окремих ногайських груп у північно-західному Кавказі. І хоча ці дослідники знайомилися з ногайцями наприкінці XVIII ст., все ж їхні етнографічні матеріали, з огляду на консервативність суспільно-господарського укладу ногайців, є достатньо цінним джерелом для вивчення причорноморських ногайців ХІІІ-XVI ст.У висновках узагальнено результати дослідження, основні з яких виносяться на захист: проблема походження причорноморських ногайців в історіографії досліджена недостатньо, а наявний комплекс джерел дозволяє дослідити етнополітичний розвиток причорноморських ногайців; назва Дашт-і-Кипчак носила політичний характер і вживалася на означення степової території від Дунаю до межиріччя Уралу та Емби; в Дашт-і-Кипчаку в XIII ст. тривав процес етнополітичної інтеграції кипчако-половецьких і огузо-печенізьких племен в етнічну спільність, який був ускладнений і уповільнений монголо-кипчацькою війною 1220-1242 рр.; підтверджено, що назва ногайців походить від імені золотоординського темника Ногая, а обєднання в його улусі кипчако-половецьких, огузо-печенізьких, монгольських і східнотюркських племен започаткувало протоногайський етап ногайського етногенезу, який завершився утворенням наприкінці XV ст.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У висновках узагальнено результати дослідження, основні з яких виносяться на захист: проблема походження причорноморських ногайців в історіографії досліджена недостатньо, а наявний комплекс джерел дозволяє дослідити етнополітичний розвиток причорноморських ногайців;

назва Дашт-і-Кипчак носила політичний характер і вживалася на означення степової території від Дунаю до межиріччя Уралу та Емби;

в Дашт-і-Кипчаку в XIII ст. тривав процес етнополітичної інтеграції кипчако-половецьких і огузо-печенізьких племен в етнічну спільність, який був ускладнений і уповільнений монголо-кипчацькою війною 1220-1242 рр.;

етнотворчі процеси в Золотій Орді характеризуються багаторівневою структурою і тісно повязані з політичними умовами;

підтверджено, що назва ногайців походить від імені золотоординського темника Ногая, а обєднання в його улусі кипчако-половецьких, огузо-печенізьких, монгольських і східнотюркських племен започаткувало протоногайський етап ногайського етногенезу, який завершився утворенням наприкінці XV ст. Ногайської Орди;

кочовики північнопричорноморського степу в XIV-XV ст. були протоногайцями, але розпорошеність їх між різними ордами не дозволила створити тут власну політичну організацію;

підкоренням причорноморських ногайців кримські хани значно зміцнили і посилили власне ханство, але при цьому були змушені визнати широку автономію ногайських улусів і миритися зі сваволею та інтересами ногайських мурз в зовнішній політиці, що призвело до конфронтації з сусідніми осілими народами;

ПУБЛІКАЦІЇ, ЩО ВІДОБРАЖАЮТЬ ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ: 1. Ногайці в південноукраїнських степах (друга пол. ХІІІ - перша половина XVII ст.) // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Історія. - К., 1998. - Вип. 38. - С. 34-37.

2. Проблема ногайців у науковій літературі (історико-філологічний аспект) // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Східні мови і літератури. - К., 1999. - Вип. 2. - С. 70-74.

3. Етнічні процеси в степах Північного Причорноморя в ІХ - ХІІІ ст. // Етнічна історія народів Європи: Зб. наук. пр. - К., 1999. - С. 12 - 15.

4. До питання про історико-географічне поняття “Дашт-і-Кипчак” // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. - К., 2000. - Вип. 47. - С. 19 - 21.