Теоретичне та практичне дослідження показань підозрюваного та обвинуваченого як джерел доказів у кримінальному провадженні. Подвійність природи показів як джерел доказової інформації та засобів захисту особистих інтересів. Відмова давати показання.
При низкой оригинальности работы "Показання підозрюваного, обвинуваченого як джерела доказів у кримінальному провадженні", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
ПОКАЗАННЯ ПІДОЗРЮВАНОГО, ОБВИНУВАЧЕНОГО ЯК ДЖЕРЕЛА ДОКАЗІВ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІПоказання у кримінальному провадженні - це різновид процесуальних джерел доказів, що становлять відомості, надані в усній або письмовій формі визначеним КПК України колом субєктів щодо відомих їм обставин, що є предметом доказування у кримінальному провадженні. 276-279 КПК України повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень [2, с. Підозрюваний, обвинувачений має право: знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його підозрюють, обвинувачують; бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права, а також отримати їх розяснення; не говорити нічого з приводу підозри проти нього, обвинувачення або у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання; давати пояснення, показання з приводу підозри, обвинувачення чи в будь-який момент відмовитися їх давати; та інші права, передбачені чинним законодавством. Особа має право не відповідати на запитання з приводу тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі, або які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею, близькими родичами чи членами її сімї кримінального правопорушення, а також щодо службових осіб, які виконують негласні слідчі (розшукові) дії, та осіб, які конфіденційно співпрацюють із органами досудового розслідування. Показання, в яких підозрюваний визнає себе винуватим і повідомляє про вчинення ним кримінального правопорушення, є доказами, але одних цих показань недостатньо для висновку про винуватість особи, для цього необхідна система доказів.Показання займають важливе місце серед процесуальних джерел доказів, оскільки доказова база багатьох кримінальних проваджень будується на показаннях учасників кримінального провадження. Крім того, показання, надані на досудовому розслідуванні дають змогу отримати докази з інших процесуальних джерел. Відмова давати показання або давати завідомо неправдиві показання є формами правомірної поведінки підозрюваного, обвинуваченого.
Вывод
Інститут показань за останні роки зазнав значних змін, які знайшли своє втілення у КПК України. Показання займають важливе місце серед процесуальних джерел доказів, оскільки доказова база багатьох кримінальних проваджень будується на показаннях учасників кримінального провадження. Крім того, показання, надані на досудовому розслідуванні дають змогу отримати докази з інших процесуальних джерел.
Значення показань підозрюваного, обвинуваченого для вирішення завдань кримінального провадження є надзвичайно вагомим, адже найчастіше забезпечення досягнення завдань кримінального провадження відбувається саме на їх основі. Показання підозрюваного, як і показання обвинуваченого, мають подвійну природу, будучи, з одного боку, джерелом доказової інформації, а з іншого - засобом захисту їх інтересів. Відмова давати показання або давати завідомо неправдиві показання є формами правомірної поведінки підозрюваного, обвинуваченого. Така поведінка не є доказом його вини і не повинна впливати на призначення покарання.
Формування показань підозрюваного, обвинуваченого відбувається під впливом різних обєктивних і субєктивних чинників, які можуть деформувати зміст показань. Тому при перевірці й оцінці показань підозрюваного, обвинуваченого слід враховувати їх вплив.
Список литературы
1. Конституція України: зі змінами. - Х.: Право, 2011. - 56 с.
2. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012 № 4651-VI - Х.: "Одіссей", 2012. - 360 с.
3. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 № 2341-III - Х.: "Одіссей", 2012. - 234 с.
4. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV - Х.: ТОВ "Одіссей", 2010. - 368 с.
5. Андросенко Н.В. Признание подозреваемым, обвиняемым своей вины, как доказательство по уголовному делу // Мировой судья. - 2008. - № 2. - С.15-18.
6. Горбачев А.В. О допустимости показаний, данных лицом против самого себя // Адвокатская практика. - 2004. - № 2. - С. 31-34.
7. Качалов В.А., Качалова О.В. Уголовно-процессуальное право: Учебное пособие для студентов и преподавателей юридических вузов и факультетов. - М.: МГИУ, 2007. - 388 с.
8. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар: у 2 т. Т.1 / О.М.Бандурка, Є.М. Блажівський, Є.П. Бурдоль та ін.; за заг. ред. В.Я. Тація, В.П. Пшонки, А.В. Портнова. - Х.: Право, 2012. - 768 с.
9. Лупинская П.А. Уголовно-процессуальное право Российской Федерации: учеб. / П.А. Лупинская. М.: Юристъ, 2005. - 345 с.
10. Порсев А.Г. Признание обвиняемым вины - вредили польза? / Юридические науки: проблемы и перспективы: материалы II междунар. науч. конф. - Пермь: Меркурий, 2014. - С. 113-115.
11. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса в 2-х т. - Т.1. - М., 1968. - 326 с.
Размещено на .ru
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
