Ідеологія Просвітництва у вченні про державу та право, біографія та становлення Ж.-Ж. Руссо як філософа. Дослідження особливостей та основних положень теорії народного суверенітету в його роботах, принципи суспільного договору як першооснова держави.
Серед видатних мислителів передодня французької буржуазної революції 1789-1794 років особливе місце займає Жан-Жак Руссо. Руссо висловлював прагнення до оновлення суспільства, і, одночасно, консервативні настрої, бажання і разом з тим боязнь радикальної революції, ностальгію за примітивного життя - і страх перед варварством. Руссо чи не єдиний із просвітителів, хто не апелював до розуму. Вище розуму, росту наукових знань і наукового прогресу, що їх Просвітництво мало за єдину надію цивілізації, він цінував почуття, добру волю, пошану, будучи переконаним, що найціннішим у житті є прості емоції, що не відрізняють індивідів одне від одного і найбільш виразно, в чистому вигляді зустрічаються у неосвічених людей. Нашу увагу звернено до робіт, в яких Руссо спробував викласти історію походження і розвитку нерівності, виникнення політичних товариств і зловживань, яким відкривають вони місце, наскільки все це може бути виведено з природи людини, при світлі одного тільки розуму і незалежно від священних догм, що дають верховної влади санкцію божественного права.Природними законами він називав закони розуму, що диктують людям рівність і свободу, яка, за його вченням, є головним природним правом людини. Щоби людина могла реалізувати це право, було необхідно, на думку філософа, скасувати привілеї, що існували в тогочасному суспільстві, встановити політичні права: свободу совісті, слова, друку та власності[13, C.185]. Він зазначав, що в державі, де є закони, свобода може полягати лише в тому, щоби мати можливість робити все, що заманеться, і не бути примушеним робити те, чого не хочеться. Республіканською формою правління мислитель називав таку, де влада належить усьому народові або певній кількості сімейств; монархією - форму, де одноособове править монарх на підставі закону; деспотією - де управління державою здійснює одна особа, керуючись власними примхами. В такій державі, на його думку, гарантується політична свобода людей і виникають умови для реалізації принципу: "свобода є право робити все, що дозволено законами".Батько, Ісак Руссо, із ремісників, відрізнявся непостійним, дратівливим характером. Пані де Варанс пробачили Руссо безрозсудні юнацькі мандри і прийняла його у свій будинок, що надовго став його домом. Тут між Руссо і пані де Варанс встановилися близькі відносини[4, C.45]. У 1740 році взаємини між Руссо і де Варанс погіршилися, і він змушений був залишити свій новий дім. Переїхавши до Ліону, Руссо знайшов тут місце вихователя дітей у будинку пана Маблі - головного судді міста.Тільки з цього моменту людина, яка до того дбав лише про себе, підкоряючись фізичним спонукань втамування голоду, спраги і т.п., буде діяти на основі інших принципів і, перш ніж слідувати нахилам, прислухатися до голосу боргу і розуму ». Принцип, що узаконює владу і гарантує соціальні перетворення, являє собою загальну волю народу, вірного загальному благу[3, С.151]. При цьому основне завдання справжнього суспільного договору, який кладе початок суспільству і державі і знаменує перетворення скупчення людей суверенний народ, а кожної людини в громадянина, він бачить у такій «асоціації, яка захищає і захищає усією загальної силою особистість і майно кожного з членів асоціації та завдяки якій кожен, зєднуючись з усіма, підкоряється, однак, тільки самому собі і залишається настільки ж вільним, як і раніше »[5, С.425]. Ця особа юридична, який утворює, отже, в результаті обєднання всіх інших в минулому іменувалося Гражданскою громадою, нині ж іменується республікою, або Політичним організмом: його члени називають цей Політичний організм Державою, коли він пасивний, Сувереном, коли він активний, Державою - при зіставленні його з йому подібними. Умови переходу до держави Руссо трактує так: те, що відчужується в кожного ізольованого індивіда на користь утвореного за суспільним договором цілого (народу, суверена, держави) як природної рівності і свободи, відшкодовується йому (але вже як нерозривному частини цілого, члену народу - суверена, громадянинові) як договірно встановлених (позитивних) прав і свобод.Природний стан без приватної власності і держави, з людьми, переповненими первісною моральною чистотою, Руссо змалював як якусь втрачену золоту епоху загального щастя. На початку твору, з метою упередити нападки церковників Руссо заявляє, що може такого "природного стану" ніколи й не було, тому що "...релігія приписує нам вірити в те, що сам Бог вивів людей із природного стану безпосередньо після їх створення, але вона не забороняє нам будувати на основі однієї тільки природи людини і навколишнього середовища припущення про те, чим став би рід людський, якби він був відданий самому собі". "...
План
Зміст
Вступ
1. Теоретичні засади дослідження теорії народного суверенітету Ж.-Ж. Руссо
1.1 Ідеологія Просвітництва у вченні про державу та право
1.2 Ідейна боротьба у Франції XVIII ст.
1.3 Біографія та становлення Ж.-Ж. Руссо як філософа
2. Особливості теорії народного суверенітету Ж.-Ж. Руссо
2.1 Суспільний договір як першооснова держави в працях Руссо
2.2 Основні положення ідеї народного суверенітету Ж.-Ж. Руссо
Висновки
Література
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
