Субстанціальний і реляційний підходи до розуміння буття. Трактування категорій простору та часу у в античній філософії та філософії середньовічної Європи. Категорії простору та часу в інтерпретації німецької філософії та сучасної буржуазної філософії.
Вступ Буття матерії характеризується не тільки системністю, рухом, але й формами її існування - простором і часом. Загальне розуміння простору формується у людини в емпіричному досвіді при характеристиці матеріального обєкту або множини таких обєктів, що займають різне положення в просторі. На це звертав увагу англійський фізик і філософ Ісаак Ньютон. Поняття час виникає з порівняння різних станів одного і того ж обєкту, який змінює свої властивості. Філософи і вчені розходилися в міркуваннях стосовно природи простору і часу та їх відносин до матерії. З одного боку, вона як біологічний вид є складовою частиною природного середовища. Тому такі філософи, як Платон і Аристотель, котрі узагальнили зміст античної культури твердили, що «форма» створює матерію, оскільки з невизначеної субстанції світу вона породжує конкретні речі та якості. На думку московського філософа М. Д. Ахундова, «атомістичне вчення Левкіппа-Демокріта було розвинуте як синтетична доктрина. Більш глибокої розробки проблема простору та часу набула у Платона й Аристотеля, які розглядали ці категорії в контексті співвідношення загального та одиничного, статусу існування «ідей» тощо. Одним із перших значний крок зробив Аврелій Августин, який вважав, що Бог разом із світом створив і час. Фома Аквінський використав ідею вічності часу Августина і дав їй додаткове тлумачення.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
