Поетика українських народних прикмет - Автореферат

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТНауковий керівник: доктор філологічних наук, професор ДУНАЄВСЬКА ЛІДІЯ ФРАНЦІВНА, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри фольклористики Захист відбудеться “12” травня 2003 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.15 із захисту докторських дисертацій при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, Київ - 33, бульвар Тараса Шевченка, 14. З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці імені М.О.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, Київ - 33, вул. У дисертації вперше здійснено аналіз масиву українських прикмет, що дозволяє вважати їх окремим самостійним жанром національного фольклору. Процес трансформації прикмет у суміжні паремії (господарські рекомендації, приказки, тексти магічних дій, побажання, прокльони, примовки, гадальні паремії, загадки), розгортання текстів прикмет в наративні форми, а також їх здатність побутувати в народнопісенній ліриці засвідчують великі генеративні можливості прогностичного вислову.В умовах такого тісного контакту наук та переосмислення значущості традиційного (літературознавчого) розуміння фольклорного слова як слова художнього, поетичного, за рамки котрого потрапляли цілі пласти словесного матеріалу зі слабким естетичним компонентом, спостерігається розширення меж поняття “фольклор”, що дозволяє залучити до вивчення тексти, котрі раніше перебували на периферії уваги вітчизняних науковців. Посідаючи своєрідне місце серед жанрів українського фольклору, прикмети, на жаль, і досі залишалися поза увагою фольклористів. Частково цей факт можна пояснити теоретичними неузгодженостями у світовій фольклористиці, яка не виробила єдиного загальноприйнятого погляду на цей феномен усної народної творчості, зараховуючи його то до явищ, що охоплюються узагальнюючим терміном “superstitions” (забобони), то до малих паремійних форм під назвою “omens”. Прикмети ж, що є текстами зі слабким естетичним компонентом унаслідок своєї виключної прагматичності, потрапляли відтак за межі “фольклорного слова”, а тому не тільки не розглядалися як окремий жанр в українській науці про фольклор, але й не виокремлювалися як спеціальний обєкт збирання та дослідження. Відповідно до поставленої мети в роботі передбачено вирішити низку конкретних завдань: 1) простежити історію збирання й публікації українських прикмет у контексті східнословянської фольклористичної традиції та історію дослідження цього жанру в східнословянських наукових студіях; 2) визначити місце прикмет серед наративних та паремійних форм фольклору, розглянутих у рамках структурно-типологічного підходу; 3) розкрити жанрову специфіку прикмет (поетика/структура, функція); 4) показати взаємозвязок жанру українських прикмет з іншими жанрами усної народнопоетичної творчості.У першому з них - “Тексти прикмет у памятках давньої східнословянської літератури” - з огляду на те, що історія фіксації текстів східнословянських прикмет розпочалася саме з памяток давньої літератури, стисло описано той масив давнього східнословянського письменства, що містить у собі прикмети. Хронологічний виклад перебігу подій у літописах - перших наших писемних джерелах - досить часто підкріплювався прикметами (переважно за небесними світилами), прогноз яких відповідав подальшому розвиткові історичної ситуації. Увесь обсяг фольклорно-етнографічної літератури цієї категорії розглядається в дисертації в кількох тематичних ракурсах: роботи, що дають загальну картину побутування певної регіональної сукупності людей (О.Шишацький-Ілліч, М.Маркевич, Д.Булгаковський, В.Ястребов, В.Милорадович, А.Онищук тощо); фольклорно-етнографічні нариси, що стосуються народних календарних свят, звичаїв і вірувань щодо окремих днів тижня (третій том багатотомної праці П.Чубинського, четверта частина “Гуцульщини” В.Шухевича, роботи М.Зубрицького, М.Дикарева, сучасні монографії В.Скуратівського, М.Міщенка тощо); література фольклорно-етнографічного характеру, що за предмет опису має родинні, сімейні звичаї та обряди (К.Шейковський, четвертий том праці П.Чубинського, роботи М.Васильєва, М.Грушевського, Є.Грицака тощо); матеріали, автори яких приділяють увагу описам повсякденного побуту людини та його важливих моментів (П.Іванов, М.Скубак тощо). Однак за наявності всіх цих розрізнених зауваг про прикмети ні ХІХ століття, в якому основні зусилля фольклористів були спрямовані на збирання фактичного матеріалу, ні більша частина ХХ століття з огляду на специфіку радянської ідеології не дали серйозної фольклористичної праці, в якій би предметом вивчення стали прикмети як самобутній фольклорний феномен.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ