Поетика романів Салмана Рушді - Автореферат

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наукНауковий керівник - кандидат філологічних наук, професор Жлуктенко Наталія Юріївна, професор кафедри зарубіжної літератури Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. кандидат філологічних наук, доцент Коваль Марта Романівна, завідувач кафедри української та іноземних мов Львівського регіонального інституту державного управління Української академії державного управління при Президентові України. Захист відбудеться 16 грудня 2003 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.001.39 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) філологічних наук при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці імені М.О.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м.У літературному житті Великої Британії кінця ХХ ст. особливий інтерес викликає творчість письменників - вихідців із країн Сходу, які беруть активну участь у західних культурних процесах. У творчості таких письменників спостерігається оригінальна взаємодія різних культурних традицій і художніх стилів, властивих як східним, так і західним світоглядним парадигмам. Стильову манеру Рушді вважають центральною і для феномена “нового індійського роману” (творчість В.Сета, Р.Містрі, А.Рой, А.Десай, А.Чодгурі та ін.). Існує мало досліджень, що були б сконцентровані на питаннях особливого типу художності текстів Рушді (серед останніх - праця білоруської дослідниці А.Калічкіної, до того ж у літературознавчих розвідках розглядаються переважно лише окремі аспекти художніх здобутків автора, тоді як таке неоднозначне явище як проза С.Рушді потребує саме синтезуючого дослідження. У нечисленних відгуках вітчизняних критиків, за поодинокими винятками, превалює рецепція прози Рушді крізь призму постколоніального дискурсу, тоді як концепти саме поетики його творів ще не дістали належного висвітлення.Своїми романами Рушді відтворює культурне багатоголосся східної країни, а специфіка авторської іронії, елементи пародії, карнавальної образності, особливості художньої мови свідчать про постмодерністську спрямованість його текстів. Другий розділ - “Палімпстина”: особливості художнього часу і простору романів С.Рушді - розпочинається аналізом специфіки втілення категорій часу та простору в сучасних літературних текстах (параграф 2.1.). Параграф 2.2. розкриває міфологічні, історичні та особистісні риси хронотопу роману “Діти півночі”. Водночас, коли романам “Діти півночі” та “Останній подих Мавра” притаманний відкритий фінал, де оповідачі накреслюють потенційні можливості подальшого сюжетного розгортання, то в романі “Сором” художні події мають есхатологічну спрямованість: від “створення світу і людини” (метафорично - народження Омар-Хайама, “відкриття” ним світу, “завоювання” сфер впливу політиками) до анігіляції художнього буття як такого (апокаліптичний вибух). У романах Рушді головних героїв з-поміж інших дійових осіб вирізняють ще й незвичайні фізіологічні або психічні властивості: телепатія Саліма Сіная (“Діти півночі”), вдвічі прискорений біологічний розвиток Мораїша Зогойбі (“Останній подих Мавра”), своєрідна клаустрофобія Омар-Хайама (“Сором”).Рушді обстоює самодостатню цінність східної культури, її право на самовизначення на основі внутрішніх, властивих їй критеріїв і повсякчас деконструює спроби наділяти східну цивілізацію онтологічною цінністю лише на основі її контактів із західною. Основний ракурс зображення східних реалій у романах Рушді свідчить про перевагу авторських інтенцій, які ведуть до саморозкриття особливостей культури Сходу. Разом з тим, Рушді деміфологізує ідеалістичні уявлення про Схід, висвітлюючи негативні політичні, соціальні або побутові реалії східних країн (наприклад, наслідки репресивної політики уряду Індіри Ганді, відокремлення Пакистану від Індії, громадянських війн (“Діти півночі”); політичні інтриги у новоствореному Пакистані (“Сором”); омасовлення східного суспільства, зростання націоналістичних тенденцій в Індії наприкінці ХХ ст. Помітна еволюція авторського бачення проблеми стосунків між індивідом та історією: від намагання інтегруватися в історичний процес (“Діти півночі”) до об‘єктивного самоусвідомлення в історії (“Останній подих Мавра”). Найвиразніше постмодерністські інтенції романів Рушді проявляються в наративній будові: підкреслена суб‘єктивність оповідної манери, зумовлена особливостями свідомості конкретного оповідача; позиція “ненадійного наратора”, характерна передусім для романів “Діти півночі” і “Останній подих Мавра”; метанаративні судження самосвідомих оповідачів; взаємодія різних форм нарації: від третьої особи, “Ich-Erzahlung” на основі західної літератури та “я-оповідача” в традиціях усних фольклорних жанрів Сходу.Вибудова історичного поля в романі С.Рушді “Діти півночі”// Літературознавчі студії.

Основний зміст роботи

Аналізовані романи свідчать про належність творчості Рушді до того типу художнього освоєння східної тематики, який у даній роботі вважається “внутрішнім”, або імпліцитним, оскільки акцент падає на глибинні, внутрішні структури іншого світовідчуття та способу життя. Своїми текстами письменник вступає у свідому інтертекстуальну полеміку із традиціями західного орієнталістського письма та утвердженої ним образності на різних рівнях поетики, особливо в системах персонажів та часопросторовій будові.

Рушді обстоює самодостатню цінність східної культури, її право на самовизначення на основі внутрішніх, властивих їй критеріїв і повсякчас деконструює спроби наділяти східну цивілізацію онтологічною цінністю лише на основі її контактів із західною. Основний ракурс зображення східних реалій у романах Рушді свідчить про перевагу авторських інтенцій, які ведуть до саморозкриття особливостей культури Сходу.

Разом з тим, Рушді деміфологізує ідеалістичні уявлення про Схід, висвітлюючи негативні політичні, соціальні або побутові реалії східних країн (наприклад, наслідки репресивної політики уряду Індіри Ганді, відокремлення Пакистану від Індії, громадянських війн (“Діти півночі”); політичні інтриги у новоствореному Пакистані (“Сором”); омасовлення східного суспільства, зростання націоналістичних тенденцій в Індії наприкінці ХХ ст. (“Останній подих Мавра”). Найвиразніше прийоми деміфологізації помітні в системах дійових осіб, особливо щодо історичних образів.

Рушді спростовує наукові чи художні спроби представляти східний світ як гомогенну або статичну цілісність, намагання визначити позачасові домінанти мислення людини Сходу. Натомість у своїх текстах письменник пропонує мультикультурне бачення культури як об‘єкту художнього зображення. З одного боку, Рушді демонструє гетерогенний характер східної культури, а з другого, художньо наголошує на доцільності та актуальності мультикультурного світогляду за сучасних умов.

Поетологічний аналіз романів Рушді дозволив виявити зв‘язок між домінантами авторського світогляду та їх текстуальним втіленням і вирішити дискусійне питання художньої типології творів Рушді, що належать до постмодерністського типу творчості. Мультикультурне бачення письменника в постмодерністському контексті відбивається у синкретичних особливостях поетики на різних структурних рівнях досліджуваних романів.

Особливості часопросторової моделі свідчать про взаємодію різних видів сприйняття часу - історичного (лінійного) та міфологічного (циклічного), художнього та документального. У “відкритому” (Д.Ліхачов) художньому часі романів взаємодіють особистісні та історичні концепції буття, індивідуальні особливості персонажів та закономірності національного становлення. Особлива увага приділяється розкриттю палімпсестної природи реальності та сучасних художніх пошуків.

Проблемне поле романів Рушді найвиразніше виявляється в художній семантиці персонажів, яка визначається сплетінням історичного, інтертекстуального, міфологічного підтекстів, різних культурологічних кодів або функцій дійових осіб. Помітна еволюція авторського бачення проблеми стосунків між індивідом та історією: від намагання інтегруватися в історичний процес (“Діти півночі”) до об‘єктивного самоусвідомлення в історії (“Останній подих Мавра”).

Увиразнюючи цінність кожної особистості, Рушді водночас підкреслює нерозривний зв‘язок індивіда з історією, особливо в історичних умовах новостворених країн. Тому метаісторична проза досліджуваних романів свідчить про злиття історичного та художнього дискурсів, а концепція персонажа відбиває також авторську інтенцію до віднайдення певної екзистенційної цілісності на тлі постсучасної ситуації агностицизму.

Найвиразніше постмодерністські інтенції романів Рушді проявляються в наративній будові: підкреслена суб‘єктивність оповідної манери, зумовлена особливостями свідомості конкретного оповідача; позиція “ненадійного наратора”, характерна передусім для романів “Діти півночі” і “Останній подих Мавра”; метанаративні судження самосвідомих оповідачів; взаємодія різних форм нарації: від третьої особи, “Ich-Erzahlung” на основі західної літератури та “я-оповідача” в традиціях усних фольклорних жанрів Сходу. Параметри еволюції оповідної структури романів Рушді визначаються двома основними формами нарації: “я-оповідь” у відповідних авторських модифікаціях та об‘єктивна оповідна манера, які можуть поєднуватися в конкретному творі. Письменник комбінує традиційні прийоми усної епічної традиції Сходу та сучасні оповідні форми постмодерністського письма.

Синкретизм східних і західних поетологічних рис у творчості Рушді можна вважати наслідком поліваріативної природи поетики його романів, для яких характерна динамічна структура, постійні пошуки нових способів художнього вираження, трансформація існуючих прийомів вербальної репрезентації.

Основні положення дисертації викладено у таких публікаціях

1. Мазін Д.М. Особистісний час у культурному вимірі в романі С.Рушді “Останній подих Мавра” // Наукові записки Національного університету “Києво-Могилянська Академія”: Спеціальний випуск. - К.: Видавничий дім “КМ Академія”, 2001. - Т.19. - Ч.1. - С. 4-8.

2. Мазін Д.М. Особливості художньої актуалізації персонажів у романах С.Рушді // Наукові записки Національного університету “Києво-Могилянська Академія”. - К.: Стилос, 2001. - Т.19. Філологічні науки. - С.83-86.

3. Мазін Д. Міфопоетичний та культурно-історичний контекст антропонімів у прозі С.Рушді // Мовні і концептуальні картини світу. - Зб. наук. праць. - К.: Логос, 2001. - №5. - С.134-139.

4.Мазін Д.М. Взаємодія культур як об‘єкт художнього зображення в романах С.Рушді // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. праць. - К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2003. - С.139-144.