З`ясування стильової своєрідності й генези прози Володимира Винниченка. Аналіз особливості естетичного функціонування художнього мовлення письменника. Пошук автентичного змісту речей та ідей. Ідеологічність мислення героїв творів українського прозаїка.
АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наукРобота виконана на кафедрі української літератури ХХ століття Київського національного університету імені Тараса Шевченка Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор Демянівська Людмила Семенівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри української літератури ХХ століття Захист відбудеться "17 "травня 2002 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.15 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, м. З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці імені М.О.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, Київ - 17, вул.Винниченка аналізували І.Франко, Леся Українка, А.Річицький, П.Христюк, Г.Костюк, С.Погорілий. В останнє десятиліття в українському материковому винниченкознавстві помітними здобутками стали монографії В.Гуменюка, Т.Гундорової, Л.Мороз, В.Панченка, навчальний посібник О.Гнідан і Л.Демянівської, кандидатські дисертації О.Векуа, Л.Йолкіної, С.Михиди, В.Хархун, статті Н.Михальчук, Г. Наявні дослідження засвідчують увагу до жанрових, проблемно-тематичних, поетикальних, компаративно значущих особливостей його прози й драматургії. Водночас наявні дослідження залишають поза належною увагою проблеми художньої еволюції письменника. Ця потреба зумовила вибір обєкта дослідження - прози В.Винниченка 1900 - 1910 - х рр." зясовуються особливості художнього моделювання письменницької концепції людського існування. Крах новочасного гуманізму, раціоналістичних засад спілкування для героїв прозаїка розкрито через експеримент як засіб моделювання ситуації, зорієнтованої на зясування ваги ціннісних засад людського існування. Другий розділ - "Особливості сюжетобудови прози В.Винниченка" присвячено аналізу сюжетно-фабульних структур окремих творів як складників індивідуального художнього розвитку. У ранніх оповіданнях риси стильової новизни виявляються завдяки просторово-часовому відокремленню сюжетної розвязки від фабульної, яке забезпечує пріоритет динаміки внутрішньо-психологічної дії перед розвитком побутової події, стає засобом увиразнення екзистенційної проблематики свідомості персонажа ("Антрепреньор Гаркун-Задунайський", "Заручини"). В "Чеканні" основна фабульна подія визначає простір повсякденного соціального ритуалу, взалежнення від якого, наприклад, одного з персонажів - Козолупа спонукає автора до застосування іншої парадигми сюжетного розвитку - процесу фантастичного формування сакрального часопростору (репліки візника), який складається всередині соціального ритуалу як його індивідуальне потрактування й водночас альтернатива.В "Рабі краси" деталі витворюють шар надфабульного змісту, втілюють тему гармонізованого, оприродненого світовідчуття, яке стає джерелом катарсису, перегукуючись із постулатами "філософії життя". Спроби реалізації власного ігрового життєвого проекту, віднайдення особистісного "острова" й "первісної мудрості" людського вітального процесу обертаються остаточною підвладністю героя топосові міщанського світу повсякдення, світу "чайника" й "кімнаток", який спотворює захисну особистісну ауру людини ("Записки Кирпатого Мефістофеля"). У четвертому розділі - "Розповідна структура прози В.Винниченка" аналізується співвідношення мовленнєвих партій автора й персонажів, функціонування рольових масок і риторичних стратегій персонажних дискурсів. Вдаючись до прямих авторських характеристик персонажа ("Заручини"), молодий прозаїк намагається перейти від експресивно-сугестивної оцінки, перетвореної попередниками на метамовне кліше розповідних структур, до безстороннього психологічного аналізу, закласти парадигму епічного розвитку героя, його екзистенційного самостановлення. Мовлення оповідача навіює імовірну модель сприйняття межової ситуації смертеочікування ("Глум"); стає обєктом сюжетного випробування як парадигма сенсуалістично-імпресіоністичного, естетично-гедоністичного ставлення до світу, матеріалізованого психосоматичною єдністю змісту мовлення ("Тайна"); кодує індивідуальний розрив з поширеною формою соціально-політичної заангажованості, демаскуючи останню як владу психологічного фантома ("Таємність").
План
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
