Поетика прози Григорія Сковороди - Автореферат

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук Робота виконана на кафедрі літератури та методики навчання Державного вищого навчального закладу „Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди” Міністерства освіти і науки України. КОРПАНЮК Микола Павлович, Державний вищий навчальний заклад „Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди”, професор кафедри літератури та методики навчання. З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту літератури ім.Аналітичний розгляд творів Григорія Сковороди дозволяє стверджувати, що трактати та діалоги письменника є важливою віхою в історії української літератури на зламі трьох епох - Бароко, Просвітництва і Класицизму. Однією з індивідуальних особливостей Григорія Сковороди як письменника є міграція ідей, тем і проблем не тільки у межах одного жанру, а й усієї творчості мислителя, тобто з тими самими ідеями, проблемами та темами читач зустрічається і на сторінках поетичного доробку філософа, і в байках, і у притчах, і у трактатах, і в діалогах. Незважаючи на велику кількість праць, у яких аналізується творчість Григорія Сковороди, в сучасному національному літературознавстві тема художнього рівня прози письменника та її впливу на подальший літературний процес майже не опрацьовувалася. Обєктом дослідження є тексти прозової спадщини Григорія Сковороди: діалоги („Наркісс: Разглагол о том: узнай себе”, „Симфоніа, нареченная Книга Асхань о познаніи самого себе”, „Бес?да, нареченная двое, о том, что блаженным быть легко”, „Бес?да 1-я, нареченная Observatorium (СІОН)”, „Бес?да 2-я, нареченная Observatorium Specula (еврейски - Сіон)”, „Діалог, или разглагол о древнем мір?”, “Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни [Разговор дружескій о душевном мир?]”, „Кольцо”, „Разговор, называемый алфавит, или букварь мира”, „Благодарный Еродій”, „Убогій Жайворонок”, „Брань архистратига Михаила со Сатаною о сем: легко быть благим”, „Пря б?су со Варсавою”, „Діалог. Мета дисертаційної роботи полягає в аналізі художнього рівня прози Григорія Сковороди та її впливу на подальший літературний процес.У першому розділі „Поетика риторичної белетристики доби Бароко” досліджується риторична барокова проза, особливості стилів, жанрів, вплив попередників Григорія Сковороди на його творчість. Самі твори завдяки своїм протиріччям між красою, довершеністю композиції, мовою і відчаєм, що проглядав крізь рядки, якнайкраще засвідчували хаос, котрий панував не лише у мистецькому світі письменника, а й в усьому суспільстві, відображеному у творах. Уся розмаїтість течій і напрямів, що поєднало у собі Бароко, чи не найповнішою мірою відбито у творчості Григорія Сковороди - філософа, мрійника, великого майстра слова, чиї твори розпочали нову віху в історії української літератури. Письменник пропонує свій шлях самопізнання: зрозуміти, що людині потрібно для щастя і де його шукати, обєднати земну і небесну людину, тобто стати „істинною людиною”, обрати працю за „сродністю” і, нарешті, через посередництво світу символів (Біблії) знайти гармонію між макро-і мікросвітами. Про актуальність проблеми свідчить те, що ідея була підтримана послідовниками Григорія Сковороди і опрацьована ними в літературних творах, зокрема у творчості Г.У висновках конкретизовано результати дослідження і вказано напрямки подальших, а також зазначається, що у дисертації опрацьований і визначений художній рівень прози Григорія Сковороди та її вплив на подальший національний літературний процес. Творчість Григорія Сковороди перегукується зі Святим Письмом у жанровій, образній, художній палітрі. Спектр проблем, котрі порушує Григорій Сковорода у прозі (самопізнання, існування двонатурності в кожній людині, щастя, вибору праці за покликанням, поміркованості, стосунки між батьками та дітьми, соціальне походження, роль вчителя в розвиткові здібностей учня, пошуки життєвого шляху, розуміння таємничого смислу Біблії, розбудова утопічної щасливої держави „Горньої республіки”, пізнання власного серця, пошуки істинної людини, єдності людини і природи, взаємодії трьох світів, свободи) досить широкий, вони носять філософський, загальнолюдський, соціальний та морально-етичний характер. Персонажі у творах Григорія Сковороди групуються відповідно до їхньої позиції у творах. Носіями думок автора стосовно проблем буття, людської суті, „сродної” праці, трьох світів, „Горньої республіки” тощо впродовж діалогів були Друг, Квадрат, Памва, Ізраїль, Даниїл, Наєман, Михаїл, Григорій, Яків, Лонгин, Єрмолай, Еродій, Сабаш, Варсава, Душа, Дух.Шляхом українського світоча // Київщинознавство: Зб. наук. пр. Погляди на усну народну творчість М. Сковороди // Матеріали Всеукраїнської наук.-прак. конф.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У висновках конкретизовано результати дослідження і вказано напрямки подальших, а також зазначається, що у дисертації опрацьований і визначений художній рівень прози Григорія Сковороди та її вплив на подальший національний літературний процес.

На сторінках творів письменника-любомудра зустрічаємося з двома іпостасями автора, котрий намагається узгодити духовні цінності із суспільними: він виявляє себе і як богослов, і як світський письменник водночас. Із цією метою обирає образ і стиль життя і творчості апостола-проповідника, чий голос гнівно, але справедливо, картає вади українського суспільства XVIII ст., протиставляючи йому християнські цінності, котрі є основою „Горньої республіки”, ідеї якої продовжують думки Нагірної проповіді Ісуса Христа.

Творчість Григорія Сковороди перегукується зі Святим Письмом у жанровій, образній, художній палітрі. Тлумачачи біблійне слово, письменник виступає не стільки наратором, скільки митцем слова, бо бере зі Святого Письма лише сюжет чи вислів, але трактує їх з власної позиції, підпорядковуючи своєму задумові.

В основу сюжетів творів українського письменника покладено три конфлікти: протиріччя людської натури, людина і навколишній світ, людина і Бог. Використання сюжетних елементів у прозі філософа досить традиційне. Авторськими пошуками щодо побудови сюжетів можна вважати вживання надмірної кількості прологів, анотацій, передісторій, епілогів, а також завязки у формі притчі в „Потопі зміиному” та передпозиція завязки до експозиції в трактаті „Начальная дверь ко христіанскому добронравію”.

Спектр проблем, котрі порушує Григорій Сковорода у прозі (самопізнання, існування двонатурності в кожній людині, щастя, вибору праці за покликанням, поміркованості, стосунки між батьками та дітьми, соціальне походження, роль вчителя в розвиткові здібностей учня, пошуки життєвого шляху, розуміння таємничого смислу Біблії, розбудова утопічної щасливої держави „Горньої республіки”, пізнання власного серця, пошуки істинної людини, єдності людини і природи, взаємодії трьох світів, свободи) досить широкий, вони носять філософський, загальнолюдський, соціальний та морально-етичний характер.

Композиція прозових творів Григорія Сковороди дещо відрізняється від класичного розуміння побудови трактатів та діалогів, оскільки в чистому вигляді ці жанри у творчості мислителя майже не зустрічаються, а взаємоперехрещуються. Власним авторським винаходом є діалогічні притчі „Благодарный Еродій” та „Убогій Жайворонок”, діалог-містерія „Брань архистратига Михаила со Сатаною”, діалог-трактат „Потоп зміин”. У прозі Григорія Сковороди наявні наступні елементи композиції: присвяти, вступ, „Главизны” або „Тверди” (своєрідний епіграф), що містять цитати із Біблії, розділи („глави” або „прикмети”), висновки. Присутні й позасюжетні елементи (в меншій мірі в трактатах, ніж в діалогах): вставні оповідання (байки, притчі, фольклорні та біблійні сюжети, що створює таке явище, як сюжет в сюжеті), вірші, слова-рефрени („Жена Лотова”). Повтори слів у творах Григорія Сковороди виконують подвійну функцію: виражають смисл і сприяють розвиткові сюжету. Зустрічається ще один позасюжетний елемент - заголовки до творів, в яких символічно висвітлюється тема або ідея тексту. Не нехтує письменник й елементами внутрішньої композиції: вмотивованістю вчинків та думок героїв, логічністю, послідовністю, цікавістю.

Персонажі у творах Григорія Сковороди групуються відповідно до їхньої позиції у творах. Носіями думок автора стосовно проблем буття, людської суті, „сродної” праці, трьох світів, „Горньої республіки” тощо впродовж діалогів були Друг, Квадрат, Памва, Ізраїль, Даниїл, Наєман, Михаїл, Григорій, Яків, Лонгин, Єрмолай, Еродій, Сабаш, Варсава, Душа, Дух. Імена останніх двох дійових осіб засвідчили про безпосередній звязок мислителя з традиціями Києво-Могилянської академії, в якій писалися і ставилися драми, де персонажі були персоніфікованими образами Долі, Любові, Натури Людської, Заздрості, Смерті тощо.

Не останню роль у розкритті характеру героя, його вчинків відіграє етимологія імені в прозі. Даючи те чи інше ймення персонажеві, письменник заздалегідь проектує його долю та характер. Залежно від того, носієм яких засад у творі виступає дійова особа, персонажі діалогів поділяються на носіїв моральних принципів (Антон, Єрмолай, Лонгин, Адоній, Алауда, Еродій, Сабаш), духовності (Варсава, Гавриїл, Даниїл, Ізраїль, Михаїл, Уриїл, Рафаїл, Яків та ін.), інтелекту (Григорій, Друг, Памва).

У діалогах письменника використані елементи портретної характеристики (портрет-опис) та психологічного аналізу. Не дивлячись на значну увагу, котру автор приділяв розкриттю духовних якостей, „я” героїв творів, внутрішньому світові персонажів так і не вдається остаточно сформуватися. Впродовж усіх прозових творів більшість дійових осіб перебуває в процесі становлення, розвитку. Особливо вдало мислитель змалював психологію дійових осіб у діалогічних притчах „Благодарный Еродій”, „Убогій Жайворонок”, характери яких розкриваються у поведінці, ставленні до інших людей, в описах почуттів героїв, в манері говорити і тримати себе в різних ситуаціях. На прикладі сімей Еродія та Сабаша автор показав, що українці як нація поступово втрачають риси ментальності (щедрість, гостинність, культ родини, збереження національних звичаїв), натомість великою шаною користуються чужі традиції та культура.

Художня мова творів - строката і різнобарвна. Оскільки проза письменника написана високим стилем, то стає зрозумілим, чому поруч з українськими словами (35% лексики творів мислителя) зустрічається значна кількість латинізмів (10%), грецизмів (3%), старословянізмів (5%), полонізмів (2%) тощо. А мовна ситуація, що склалася на теренах підросійських українських земель у кінці XVIII ст., робить логічно вмотивованим використання 45% російських слів у прозі філософа. Не дивлячись на таку суміш слів з різних мов у межах одного твору, в цілому мовна картина прози Григорія Сковороди становить одне ціле, що допомагає мислителеві передати свої думки за допомогою вербальної форми засобами високого бароко.

Із тропів у прозі Григорія Сковороди найчастіше зустрічаються епітети, алегорії, метафори, перефрази, символи, починаючи від назв творів і закінчуючи трактуванням образів, емблеми, оксюморони, гіперболи, літоти, порівняння. Зі синтаксичних фігур найбільше використані антитези, повтори, риторичні запитання та оклики, звертання, однорідні члени речення, ампліфікації, градації, умовчання, інвективи, композиційний паралелізм, антиметаболи, асиндетони, полісиндетони. Характерним для письменника є вживання апології, афектації, умовчання, апофазії, відсторонення, апострофи, анномінації. Переважають складні речення. Милозвучність у творах досягається за допомогою алітерацій, асонансів, звукових повторів. Усе це відповідало не тільки вимогам часу, але й своєрідному авторському світобаченню, унікальній картині земного світу, створеній мислителем у творах, котра вимагала особливої мови як виразника різноманітних почуттів, думок.

Прозова творчість Григорія Сковороди утвердила синкретизм літературних напрямів та методів у нашому письменстві другої половини XVIII ст. Такий симбіоз не тільки не спотворює творчий задум, навпаки, сприяє кращому донесенню його до читача. У прозі мислителя досить яскраво виражені риси новітніх пошуків романтизму. Центральне місце в них відводиться людині. Побудова сюжетів ґрунтується на різких контрастах. Літературні персонажі понад усе прагнуть волі, а в їхніх словах, діях простежується туга за історичним минулим. Характерною ознакою творів письменника є символічність, звязок із фольклором, антропоцентризм, теогонія, протиставлення реальної дійсності „Горной республіке”.

Як гуманіста, українського мисленика турбує симбіоз моральних та суспільних проблем: прагнення свободи, реалізація вродженого таланту до праці, внутрішнє переродження людини. Навіть ідея „Горньої республіки” перегукується з подібними утопічними поглядами західноєвропейських письменників-гуманістів Т. Кампанелли та Т. Мора.

Продовжуючи тему „Горньої республіки”, Григорій Сковорода-реформатор будує її на засадах рівності, братства. Як реформатор, письменник віддає перевагу духовній релігії над обрядовою, розвиває вчення про подвійність усього сущого, пропонує шукати справжню людину всередині себе.

Зустрічаємося на сторінках творів мислителя і з елементами класицизму: звернення до творчості античних авторів, різкий поділ на позитивних та негативних героїв, наприклад, Сатана та Михаїл, Варсава та Даймон.

Притаманні прозі письменника й риси сентименталізму. Найяскравіше це проявляється в утвердженні ідеї багатства духовного світу в представників нижчих станів Еродія, Сабаша, Алауди, Адонія, а також культ почуттів, який у Григорія Сковороди виливається в кордоцентризм. Варто зазначити, що у чистому вигляді вищезазначені художні методи та напрями у XVIII ст. не існували, а були органічною складовою просвітництва.

Письменник-просвітник психологічно обумовлює поведінку героїв, спирається на народну педагогіку, християнський гуманізм, але обовязково в контексті української та західноєвропейської думки. Гармонію особистого й суспільного автор виводить з моральних переконань людини. Як просвітник, Григорій Сковорода вважає, що природа є джерелом добра для людини, потрібно лише навчитися її розуміти. Своєрідністю стилю Сковороди-просвітника є підкреслено мирне розвязання конфліктів у творах, а також відсутність соціального протиставлення у прозі (крім притч, де представники панівної верхівки Пішек, Салакон виступають антагоністами до вихідців з демократичного середовища Еродія та Сабаша).

Дидактичний характер прози, а також майже однакова частотність вживання метафор, алегорій, символів, різноманітних стилістичних фігур, прагнення до удосконалення людської осбистості найяскравіше засвідчують про унікальний синтез бароково-просвітницької літератури в межах кожного сковородинівського твору, де з Бароко зустрічаємося на формальному рівні, а з Просвітництвом - на змістовому. Вищезазначені засади дозволяють також стверджувати, що твори письменника завдяки мовному багатству, композиційним своєрідностям, сюжетно-фабульним лініям є не філософією у прозі, а філософічною прозою, тобто містять елементи філософського вчення, не виходячи за межі художньої літератури.

1. Александрович Т.З. Ісус Христос як ідеал моральної досконалості людини в поглядах Я.А. Коменського і Г.С. Сковороди // Гуманітарний вісник Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди: Наук.-теорет. зб. - Вип. 4. - Переяслав-Хмельницький, 2003. - С. 11-17 (0,35 друк. арк.).

2. Александрович Т. Образ сонця як джерела життєдайної сили у прозі Г. Сковороди // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених. - Вип. 8. - К.: Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, 2005. - С. 124-126 (0,25 друк. арк.).

3. Александрович Т. Концепція щастя як одна із основ християнського віровчення у прозі Г. Сковороди // Гуманітарний вісник Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди: Наук.-теорет. зб. - Спецвип. - К.: ПЦ „Ризографіка”, 2005. - С. 85-88 (0,25 друк. арк.).

4. Александрович Т. Поетика діалогу „Потоп зміин” Г. Сковороди // Гуманітарний вісник ДВНЗ „Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди”: Наук.-теорет. зб. - Вип. 8. - Тернопіль: Астон, 2006. - С. 265-269 (0,45 друк. арк.).

5. Александрович Т. Морально-етичні християнські засади белетристики Григорія Сковороди // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених. - Вип. 11. - К.: Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, 2006. - С. 151-154 (0,35 друк. арк.).