Поетика гіперроману у культурологічній та літературно-критичній перспективі - Автореферат

Дніпропетровський національний університет ім. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук Поетика гіперроману у культурологічній та літературно-критичній перспективі (на прикладі романів М.Робота виконана на кафедрі світової літератури Львівського національного університету імені Івана Франка Науковий керівник: Офіційні опоненти: кандидат філологічних наук, доцент БАНДРОВСЬКА Ольга Трохимівна, Львівський національний університет імені Шевченка НАН України, провідний науковий співробітник відділу компаративістики кандидат філологічних наук, доцент Захист відбудеться „13” лютого 2009 р. о 11 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.051.12 у Дніпропетровському національному університеті ім.Її прихильники вважають цей феномен ознакою нового етапу розвитку культури, що виявляється у відмові від лінійності, вивільненні читача з-під влади авторської точки зору і надання йому творчих функцій, у множинності оповідних можливостей і відкритості тексту. Супротивники, які поділяють іншу точку зору - песимістичну, вважають гіпертекст однією з форм самогубства літератури, називають його новою „електронною вязницею”, де виникають нові форми електронного нагляду. Захищаючи класичні канони художньої літератури, вони вважають, що експерименти з формою, фрагментарність і віддання переваги технічному боку читання, приводять до згасання інтересу читача до змісту твору. Тема дисертації відповідає провідному напряму наукових досліджень кафедри світової літератури Львівського національного університету імені Івана Франка - дослідженню закономірностей розвитку світової та античної літератур. Усі твори мають спільні епістемологічні координати і можуть слугувати моделлю для вивчення феномену гіпертекстуальної художньої літератури, оскільки дозволяють простежити динаміку її розвитку: романи М.Концепція і практика віртуальної реальності мають досить різні контексти виникнення і розвитку: в американській молодіжній контркультурі, компютерній індустрії, космічних дослідженнях, дизайні, мистецтві і, звичайно, у літературі. Пошук витоків гіперроману можна здійснювати у декількох напрямах: по-перше, в історії світової літератури існує низка творів, організованих за подібними до гіпертексту принципами; по-друге, гіпертекстовий роман можна розглянути як новітню, своєрідну модифікацію жанру роману; по-третє, в історії літератури минулого століття є твори, які тематично близькі ідеям гіпертекстової літератури. В літературі до найстаріших прототипів гіпертексту можна віднести книгу оракулів „І-Цзин” („Книгу змін”), „Тисячу і одну ніч”, яка складається з багатьох історій-фрагментів і зєднана лише сюжетом-обрамленням, книгу книг - Біблію, твори з обрамленим сюжетом - „Сім мудреців”, „Декамерон” Дж. Історія” пропонується декілька шляхів навігації текстом - натискання кнопки „Enter”, що призводить до довільного переходу від одного текст-блоку до іншого, і читач у цьому випадку не має впливу на версію роману, а сприймає запрограмований автором варіант; ключові слова у кожному текст-блоці, за якими закріплені посилання, що ведуть до іншого текст-блоку; питання в тексті, відповідь на які формує подальший сюжет; питання, які може поставити читач, на які гіперроман реагує; діалогове вікно, в якому можна обрати історію персонажа, яка привертає увагу читача. В ході аналізу творів різного типу, а також критичної думки про них, виявлено та обґрунтовано наступні спільні риси, які характеризують їхню відповідність: відкритість як творення, так і критичного прочитання художнього твору; метатекстуальність (усі гіперромани містять інструкції до формування історії і читання, насичені цитатами з попередньої літератури, критичний аналіз такого тексту вимагає не менше декількох прочитань, з яких кожне наступне буде критичним стосовно попередніх); динамічність (гіпертекстуальній критичній літературі властиві зміна точки зору на текст та його статус, а творам - нелінійність, відкритий фінал); відмова від ідеї єдиного оригінального тексту (гіпертекст можна сприймати як систему, кожний елемент якої відомий, а потенціал їхньої взаємодії - ні, в такому разу будь-який критичний аналіз від початку має значення окремої версії, тому що обєкт його дослідження - це окрема версія художнього прочитання твору).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ