Особливості рецепції аналізованих п"єс М. Куліша в критиці та літературознавстві. Історія питання соціальної й політичної міфології. Семантика просторових образів та характеристика специфіки художнього простору драматургічних творів письменника.
АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наукТому творчість Миколи Куліша, провідного драматурга тієї доби, становить значний інтерес як у плані зясування поетики його пєс, так і як своєрідна філософія втілення авторського світобачення. З особливою виразністю це виявляється в пєсах, написаних після 1927 р. у період творчої та духовної зрілості письменника («Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Патетична соната», «Закут», «Вічний бунт», «Маклена Граса»). Куліша, як заголовочний і мотивний комплекси, особливості фупування персонажів, соціальний міфологізм та деякі інші, у дисертації ми насамперед зосередимося на специфіці функціонування просторових образів. Особливості просторово-часових координат, групування персонажів тощо в образній картині тексту обумовлюються як авторською концепцією тексту, світосприйняттям митця, його приналежністю до певного етнопсихологічного типу, підсвідомими чинниками, так і соціальною, історико-культурною реальністю доби. Натомість існують лише спорадичні роботи вчених, у яких розвязуються окремі аспекти проблеми семантики художнього простору пєс драматурга, проте без наукового осмислення цих елементів поетики неможливо вибудувати цілісну концепцію творчості М. Куліша.Куліша створити оригінальну драму з ускладненою картиною світу й очікувань тогочасного радянського «масового» читача / глядача на твір, де буде наявна чітка авторська оцінка подій, оптимістична футурологія, дидактичний елемент, бажано показ керівної ролі партії й колективу, сюжет, що послідовно розгортатиметься, і зрозуміла мова. Радянська політична система грунтувалося на есхатологічному міфі про визвольну роль пролетаріату, чиї страждання мали змінити онтологічний статус світу, та міфі «золотого віку», який характеризує початок і кінець історії. За логікою радянського соціально-міфологічного мислення, сакралізація міста повинна була заповнити семіотичну порожнечу шляхом створення новітніх політичних міфів (наприклад, міф про Харків як місто революції й індустріалізації) і в такий спосіб підтвердити право Харкова бути столицею (місто до цього не мало історичної традиції центрального топосу). У пєсі можна виділити риси, властиві для поетики простору утопій та антиутопій, зокрема замкненість, співіснування реального (Міщанська вулиця, топос Харкова тощо) й уявного просторів, що локалізується в топосі «голубої далі» й позначений якостями системи закритого тоталітарного суспільства з його перевагою загального над індивідуальним і канонізацією існуючої системи. Цей мотив засвідчив, що в масовій свідомості концепт «будинку» осмислювався тепер не стільки як локалізоване місце існування особи, скільки як простір із географічно й ідеологічно окресленими кордонами.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
