Поетичне моделювання прекрасного в українському фольклорі: Традиційний ідеал - Автореферат

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наукІдеальне минуле на рівні суспільного ідеалу має безпосередній стосунок до менталітету народу, ідей патріотизму і проектується в майбутнє, а на рівні родинно-обрядового, особистісного життя відбувається певна констатація ідеальної сфери через ідеалізацію. Поетичне моделювання прекрасного, зображення ідеальної людини залежить не тільки від світоглядних уявлень народу, його менталітету, а й певною мірою від жанрової специфіки творів фольклору. Основою поетичного моделювання в казках є фантастичний елемент, бажане тут стає дійсним; у легендах і переказах, думах та історичних піснях ідеалізується, як правило, домінанта патріотизму через концепти волі, віри, слави; у пареміях переважає морально-етична складова ідеалу; у колядках та щедрівках сфера ідеального переноситься в майбутнє; натомість у поховальних голосіннях образ людини ідеалізується через ретроспекцію і констатацію сучасного, але без проекції в прийдешнє. Дослідження традиційного ідеалу людини на прикладі фольклорних видів і жанрів засвідчило наявність стійких фундаментальних соціонормативних компонентів народного світогляду і культурних концептів, що відіграють роль стабілізатора духовно-культурного розвитку і оптимізують сферу майбутнього, виправдані логікою народного світогляду і культури. Раскрывается содержание таких понятий и категорий, как фольклор, менталитет, идеал, общественный идеал и идеал человека, проявление системы моделирования прекрасного в разных, наиболее репрезентативных жанрах: сказках, легендах и преданиях, думах и исторических песнях, пословицах и поговорках, колядках и щедровках, а также семейно-обрядовом фольклоре (в частности, в похоронных причитаниях - «голосіннях»).У контексті таких методологічних підходів набуває важливого значення вивчення стабільних факторів розвитку, що повязані з традиційними формами духовно-практичного освоєння світу людиною, зокрема з формуванням ще з періоду синкретизму сфери універсалій, що набували ознак ідеалу як соціонормативної характеристики і зберігали як для колективу, так і для індивіда домінантну роль. У фольклорі сфера прекрасного, довершеного, бажаного заполонює весь простір, що повязаний як з образами природи, речей, так і людини. Опрацьований як філософська категорія (ідеал, ідеальне) чи категорія естетики (естетичний ідеал), ідеал людини у фольклорі досі не знайшов системного висвітлення, можливо, ще й із тих причин, що зусилля науковців були зосередженні на пізнанні далеких минулих епох, у яких шукали джерел формування народностей та націй з метою самовизначення, самоідентифікації. Для дослідників і збирачів усної народної поетичної творчості у період романтизму було одним із пріоритетів розглядати твір як мистецьке поєднання в ньому краси з історичним наповненням; естетичний компонент засвідчував давність походження фольклору, своєрідність світосприймання та світовідтворення українців. Відтак пізнання через фольклор людини як представника народу, нації за сучасних умов набуває особливої наукової актуальності, адже спрямоване на вдосконалення самої людини, практику взаємин у співвідношеннях «людина - людина», «людина - соціум», «людина - нація», а ширше: «нація - нація», «людина - людство».«Поняття ідеального: ідеал, ідеалізація» - розкриває методологію дослідження філософсько-естетичної категорії ідеалу та однієї з форм поетичного моделювання прекрасного у фольклорі - ідеалізації. У дисертації виділено два рівні становлення ідеалу, кожен із них уконкретнює концепцію національної специфіки української фольклорної культури, дозволяє дати сутнісну оцінку складної багатовікової історичної долі українського народу, його характеру, психічних прикмет, традиційного укладу життя, світогляду, релігійних вірувань, звичаїв і обрядів, здатну визначити сенс і мету життя людини. У фольклорі сфера ідеального була підпорядкована саме здійсненню надій та сподівань, що особливо видно з творів героїко-фантастичного змісту, де представники колективу набували ідеалізації через гіперболізацію сили та розуму як запоруку успіху. Фольклорні ментальні моделі ідеалу, що є віддзеркаленням духовного ототожнення людини зі своїм народом та виразом її етнічного самовизначення, створюють жанровий простір народної словесності і мають ознаки певних категорій, «чуттєвих еталонів»: героїчність (казка, легенда, переказ, дума, історична пісня), чутливість (лірика соціально-побутова, про кохання, сімейне життя; ліро-епіка - балада), спостережливість, мудрість (прикмети, прислівя та приказки, загадки), сум, переживання, ідеалізація (поховальні голосіння) тощо.