Людина і природа у філософській поезії Ф. Тютчева. Трагічна забарвленість теми кохання в ліриці російського поета. Романтична своєрідність поетики митця. Елементи оспівування високої краси і духовності у його творчості. Характеристика прекрасніших віршів.
Поет заглиблюється у філософічне, космічне осмислення життя, він намагається знайти зразок гармонійності і відкриває його в самій природі. Природа в його віршах одухотворена, він бачить в "ясності осінніх вечорів" урочисту "красу і безгоміння" ("Осінній вечір"), він стверджує, що по-справжньому людина може розкритися тільки на самоті, у єднанні з природою: "Мовчи і крийся, і таї // Думки і почуття свої..." ("Мовчання"). І тут ми бачимо іншого Тютчева, виразника людських почуттів і співця природи, лірика, мислителя, чий талант спрямований на оспівування високої краси і духовності. тютчев поезія лірика романтична Автор неначе зіставляє людину і природу, стан людської душі і стан природи, спостерігає кожний порух внутрішнього життя, биття сердець - природи і людини. Хоча ідея зіставлення внутрішнього стану людини з тими чи іншими явищами природи в поезії не нова, вона існувала до Тютчева, проте сам він простежив і відтворив таємничі порухи душі через зримий розвиток явищ природи.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
