Створення повноцінної фольклористичної енциклопедії України. Узагальнення й підсумки досвіду в ділянці української фольклористики. Утворення етнографічної секції наукового товариства в Києві. Пісенні новотвори в українсько-руській народній словесності.
Йдеться про створення повноцінної фольклористичної енциклопедії України. Коротко подається історіографія проблеми. Мета запропонованої роботи — узагальнення й підсумки досвіду в ділянці української фольклористики. Енциклопедія міститиме статті про персоналії, фольклорні зібрання, часописи, у яких представлені народнопоетичні матеріали, а також архівні джерела, профільні інституції, установи, заклади тощо. Належне місце займуть фольклорні персонажі, як і жанри, теорія, поетика фольклору. Пропонується читачам лише дещиця із великої теми, керівником якої є автор.
Одним з перших порушив питання ролі і місця українських фольклористів та їхнього наукового доробку в науковій системі російський дослідник О.Пипін,приділившиїмтретійтомсвоєї«История русской этнографии» [10, 425 с.]. Він здійснив фольклористичний огляд, починаючи з першої української збірки пісень М. Цертелєва, відтак розкрив біографічні відомості про М.Максимовича та представив його три томи зібрань народних пісень. Окремі розділи присвятив З. Долензі-Ходаковському, І. Срезневському, О. Бодянському, членам «Руської трійці», високу оцінку дав П. Чубинському, М. Драгоманову та ін.
Указана праця О. Пипіна стала поштовхом для написання історіографічного дослідження М. Сумцова про сучасну малоруську етнографію (у двох частинах). У першій [14, ч. 1, 168 с.] він більше говорив про О. Потебню, І. Манжуру, а також і про М.Цертелєва,І.Срезневського,М.Максимовича, А. Метлинського. Пильну увагу звернув дослідник на фольклорних зібраннях Я. Головацького, П. Чубинського, І. Рудченка, М. Драгоманова. У другій
Почин української фольклористичної енциклопедії частині [14, ч. 2, 85 с.] М. Сумцов представив П. Житецького з його «Мыслями о народных думах», В.Милорадовича з весільними та різдвяними піснями, які репрезентували Лубенщину. З Херсонщиною повязувалася С. Чернявська, з Одещи-ною — М. Комаров. Менше йшлося про галичан (І. Франко, О. Рошкевич, І. Колесса). Ще раз по-вернувся М. Сумцов до цієї тематики у книзі «Діячі українського фольклору» в 1910 році [13, 37 с.]. Тут уже систематизовано відомості про 77персоналій. Крім згадуваних,зявились нові імена: Г.Калиновський, П. Лукашевич, М. Гоголь, Б. Грінченко, В.Перетц, Д.Яворницький, П.Іванов, М.Коробка, О. Роздольський, Ф. Колесса, брати Михайло та Олександр Грушевські та ін.
Добротний фактографічний матеріал ще в 1940-х роках зібрав Ф. Колесса до праці «Історія української етнографії», яка не була опублікована за життя автора, а зявилася у світ лише 2005року [8, 368 с.]. У ній стисло зясовано історико-теоретичні проблеми на Заході й у словянських країнах. Дослідник розглянув українську народну поезію княжої доби, записи народних пісень XV — початку ХІХ століття. Далі він представив 69 нарисів про українських фольклористів, починаючи від З.Доленги-Ходаковського, М.Цертелєва, М.Максимовича, завершуючи І. Франком та В. Гнатюком. Це різні за вичерпністю біографії, доробки збирачів і дослідників, однак досі ці наукові портрети не втратили своєї актуальності.
Авторський колектив відділу словесного фольклору Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР у книзі «Українська народна поетична творчість»[16, с.61—170] представив українську фольклористику від її зародження до 1917 року. В ній подані відомості про С. Кльонови-ча та його «Роксолянію», одних з перших збирачів З.Доленгу-Ходаковського, М.Цертелєва, М.Максимовича, О.Бодянського, І.Срезневського. 1840— 1860-тіроки повязуються з іменами Т.Шевченка, М. Костомарова, Марка Вовчка, А. Метлинського, М.Лисенка. 1870—1890-тіроки репрезентовані І. Рудченком, Панасом Мирним, М. Сумцовим, І.Франком,В.Гнатюком.Наприкінці1890-х—на початку1900-хроківсвою збирацьку тадослідниць-ку роботу проводили О. Роздольський, Ф. Колесса, С. Людкевич.
ISSN 1028-5091. Серія філологічна. № 3 (117), 2014
591
Помітний внесок у вивчення персоналій української фольклористики здійснив Б. Кирдан у монографії «Собиратели народной поэзии: Из истории украинской фольклористики ХІХ в.» [7, 280 с.]. Свою увагу він сконцентрував на відомих особис-тостях, зокрема М. Цертелєва, М. Максимовича, І.Срезневського, П.Лукашевича, А.Метлинського, М.Костомарова, П.Куліша, М.Білозерського, Л. Жемчужникова.
Окремий розділ присвятив дослідникам та збирачам фольклору М. Дмитренко [4, 576 с.]. Йдеться про О.Потебню, В.Петрова, Г.Танцюру, Н.Присяжнюк,І.Гурина,М.Мишастого,О.Стеблянката М. Мицика. У книзі знайшли місце інтерпретації про фольклорні жанри — анекдот, байку, баладу, билину,бувальщину,весільнупісню,казку,легенду, переказ тощо.
Члени відділу фольклористики Інституту народознавства НАН України мали нагоду частково апробувати фольклористичні гасла у «Малій енциклопедії українського народознавства» [9, 846 с.]. Крімперсоналій(Г.Барвінок,С.Грица,Г.Демян, М. Дмитренко, Л. Дунаєвська, К. Квітка та інші), опубліковано статті про жанри українського фольклору (анекдот, балада, загадка, коломийки, календарно-обрядові та родинно-побутові пісні, а також про народну прозу, символіку, теорію, поетику фольклору тощо). Значна частина гасел з цієї енциклопедії, за винятком персоналій, знайшла місце у словнику-довіднику «Українська фольклористика» [17, 448 с.]. До нього включені й інші позиції, щоправда, там є чимало літературознавчих, етнографічних,історичних,географічнихтермінів,які певною мірою «розмивають» спеціальне фольклористичне видання.
Розвідки про невідомі та маловідомі факти з життя та діяльності фольклористів ХІХ — початку ХХСТОЛІТЬ увійшли до колективної монографії «Дослідники українського фольклору» [5, 384 с.]. Її основу склали розлогі статті про такі персоналії: М. Білозерського, О. Бодянського, В. Горленка, А.Димінського, Г.Залюбовського, Т.Зіньківського, П. Мартиновича, Я. Новицького, О. Потебню, М. Халанського, Д. Яворницького та інших.
Цінна інформація про збирачів та дослідників українського фольклору міститься у монографії Г.Сокіл «Українська фольклористика в Галичині кінця
592
ХІХ — першої третини ХХ століття». Третій розділ «Українська фольклористика у персональних вимірах: джерелознавчий аспект» відведений 31науковому портрету [12, с.212—418]. Йдеться про організаторів фольклористики в Галичині: І. Франка, В. Гнатюка, О. Роздольського, Ф. Колессу, їхніх сподвижників М.Павлика, М.Зубрицького, І.Верхратського,АТАКОЖПРОПРЕДСТАВНИКІВЗГУЦУЛЬЩИНИ, Покуття, інших територій. Вперше введені в науковий обіг імена В.Равлюка, І.Волошинського, В.Ле-винського, Я. Пастернака, Д. Єндика, М. Капія.
Щодо фольклористичних термінів, то вони роз-працьовані у виданні «Восточнославянский фольклор. Словарь научной и народной терминологии [3, 478 с.]. Український матеріал представив головним чином С.Мишанич, а також Н.Шумада, меншою мірою інші дослідники. Звичайно, термінознавство потребує поглибленого вивчення, уточнення, введення нових позицій.
За тривалий період української фольклористики напрацьований величезний банк даних як у збирацькій, так і в дослідницькій ділянках. Захищено десятки профільних дисертацій, опубліковано чимало монографій, сотні наукових статей. Їх треба систематизувати, синтезувати, стилізувати і втілити в узагальнююче підсумкове наукове видання, яке охо-пило б українську фольклористику за двісті років.
Деякі європейські народи вже реалізували свої досягнення в національних проектах. Так, поляки опублікували ще в 1965 році «Slownik folklorи polskiego» [18, 487s.], а білоруси нещодавно представили науковій громадськості енциклопедію у двох томах «Беларускі фальклор» [2, 766 с.; 828 с.]. Росіяни теж зробили свою спробу біобі-бліографічногословникафольклористів[11,240с.]. У нас побачило світ вже три томи «Української музичної енциклопедії» [15, т. 1. — 670 с.; т. 2. — 665 с.; т. 3. — 628 с.], у яких частково представлено етномузикознавство. Проте словесний фольклор і фольклористика поки що — жадане й очікуване видання.
1. адрієвський О. Бібліографія літератури з українського фольклору / О. Андрієвський. — К., 1930. — Т. 1. — XXVII. — 822 с.
2. Беларускі фальклор: энцыклапедыя. — Мінськ : Бе-ларуская энцыклапедыя, 2005. — Т. 1. — 766 с.; 2000. — Т. 2. — 828 с. василь СОКІЛ
3. Восточнославянский фольклор. Словарь научной и народной терминологии. — Минск : Навука і тэхніка, 1993. — 478 с.
4. Дмитренко М. Українська фольклористика: історія, теорія, практика / М. Дмитренко. — К., 2001. — 576 с.
5. Дослідники українського фольклору: невідоме і мало-відоме. Колективна монографія / за ред.М.Дмитренка. — К., 2008. — 384 с.
6. Звідомлення про діяльність Етнографічної комісії Української академії наук за рік 1926 // Етнографічний вісник. — К., 1926. — Кн. 3. — С. 181.
7. кирдан Б. П. Собиратели народной поэзии: Из истории украинской фольклористики / Б. П. Кирдан. — М. : Наука, 1974. — 280 с.
8. колесса Ф. Історія української етнографії / Ф. Колесса. — К., 2005.
9. Мала енциклопедія українського народознавства / за ред. С. Павлюка. — Львів, 2007. — 846 с.
10. Пыпин а.Н. История русской этнографии: Этнография малорусская / А.Н. Пыпин. — СПБ., 1891. — Т. 3. — 425 с.
11. Русские фольклористы. Биобиблиографический словарь / отв. ред.Т.Г.Иванова, А.Л.Топорков. — М. : ПРОБЕЛ. — 2000, 2010. — 240 с.
12. Сокіл Г. Українська фольклористика в Галичині кінця ХІХ — першої третини ХХ століття / Г. Сокіл. — Львів, 2011. — 588 с.
13. Сумцов М. Ф. Діячі українського фольклору / М. Ф. Сумцов. — Харків, 1910. — 37 с.
14. СУМЦОВН. Ф.Современная малорусская этнография / Н.Ф.Сумцов. — К., 1893. — Ч.1. — IV. — 168с.; 1897. — Ч. 2. — 85 с.
15. Українська музична енциклопедія. — К, 2006. — Т. 1. — 670 с. ; 2008. — Т. 2. — 665 с. ; 2011. — Т. 3. — 628 с.
16. Українська народна поетична творчість: у 2-х т. — К. : Радянська школа, 1958. — Т. 1. — С. 61—170.
17. Українська фольклористика : словник-довідник / уклад., заг. ред. М. Чорнопиского. — Тернопіль, 2008. — 448 с.
18. Slownik folklorи polskiego / pod red. J. Krzyzanowskie-go. — Warszawa, 1965. — 487 s.
«БЮЛЕТЕНЬ ЕТНОГРАФІЧНОЇ КОМІСІЇ ВУАН» — періодичне видання Етнографічної комісії ВУАН, виходив з 1926 до 1930 (16 випусків) з метою налагодження співпраці з різноманітними краєзнавчими гуртками й товариствами та організації збору фольклорно-етнографічного матеріалу на місцях. Підготовлено ще 6випусків, але через реорганізацію академічних установ на початку1930 вони не могли вийти друком. Одним із першочергових завдань «Б.» було розроблення та пу-
Почин української фольклористичної енциклопедії блікація практичних планів, програм та питальників. До таких належить запитальник до народного календаря, який підготував В. Кравченко за участі А. Лободи та В. Петрова. Він скеровував збирача на фіксацію всіх фольклорно-етнографічних явищ, повязаних з народним календарем — звичаїв, обрядів, прикмет, вірувань, легенд, казок, прислівїв,приказок,загадок,пісенно-танцювальної творчості, особливо наголошуючи на залишках до-християнської основи календарної поезії та обрядовості. Окремі програми присвячено певним фольклорним жанрам: веснянкам (1927. № 5), фольклору материнства та пестування. Програма щодо записування народної творчості для дітей детальна і широка: передбачає фіксацію не лише власне фольклорного матеріалу (колискових пісень, пестушок, утішок, співанок та приказок, що бавлять дітей, маленьких казок, замовлянь, жартів та ін.), а й паспортних відомостей (де, коли, від кого і як записано, яка місцева назва матеріалу, інформація про збирача) та короткої характеристики соціального оточення, побутових обставин функціонування твору, невеликих біографій обдарованих носіїв. Популяризація рекомендацій щодо самого процесу записування матеріалів — одне із важливих завдань «Б». Відповіді на запитання анкети повинні бути точними, записи здійснені відповідно до місцевого діалекту, обовязкова паспортизація (1928. № 9). Окрім статей та матеріалів рекомендаційного змісту, важливою була популяризація результатів роботи як дописувачів (публікація зафіксованих текстів), так і членів Етнографічної комісії. В. Чикилівська підготувала два великі тематичні блоки зібраних матеріалів: вірування про кота (1927. № 6) та вірування про веселку (1928. № 10). Надзвичайно цінні надіслані фольклорні зразки, зокрема етіологічні легенди про походження кота (23 тексти) — з рукавиці Божої Матері під час Всесвітнього потопу, коли Вона ходила по землі, жила на світі, народила Ісуса; коли Господь сотворивпершулюдину;надопомогубузькові,щоб виловити всіх мишей; на допомогу Адамові в господарстві Бог дозволив забрати кота із раю. Прозові зразки про веселку представлено текстами народних оповідань про те, як веселка потягнула козака на небо, як хлопець врятувався від неї, як веселка віднесла парубка в інше село, та етіологіч-
ISSN 1028-5091. Серія філологічна. № 3 (117), 2014
593 ними легендами (веселку створив Бог як драбину для бідних на небо; після Ноєво-го потопу як знак, що його більше не буде або щоб люди памя-тали і більше не грішили). Значне місце відводилося річним оглядам діяльності Етнографічної комісії. Подано детальний перелік кількості засідань, прізвища доповідачів, теми наукових доповідей, інформацію про експедиції та зібраний матеріал, видання монографій, статей, зміст «Етнографічного вісника», окремо простежено процес підготовки «Бібліографії українського фольклору» О. Андрієвського та діяльність Кабінету музичної етнографії на чолі з К. Квіткою.
Літ.:МУЗИЧЕНКОС.в.Новим життям народжений (Про «Бюлетень Етнографічної комісії ВУАН» 1926-30рр.) // НТЕ. 1971. № 5. С. 38—41; Парахіна М. Б. Діяльність етнологічних центрів Всеукраїнської Академії наук в 1920-х — на поч.1930-хроків: автореф. дис… на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: 07.00.05. К., 2003. 18 с.
М. Б. Качмар
ВІТЕНКО Олександр Лукянович (14.09.1893, м.Кременець,ТЕПЕРТЕРНОПІЛЬСЬКОЇОБЛ.—16.12.1973, там само) — бухгалтер, канцелярист, краєзнавець, фольклорист. Закінчив міське двокласне училище (м.Кременець, 1908). З 1908 працював канцеляристом у волості м.Великі Бережці, тепер Кременецького р-ну Тернопільської обл. У період УНР — член Кременецької міської управи. Секретар повітової управи товариства «Просвіта» у Кременці. Працював у канцелярії Волинської консисторії, редактор часопису «Духовний сіяч» (м. Кременець, 1930—1931) — видання Волинської єпархії православної церкви, в якому друкував власні краєзнавчі розвідки. Автор нарису «Український професійний хор під орудою Дми-
594 тра Котка» (1969). Почав фіксувати фольклору1908,більшість його записів з першої половини ХХСТ. втрачено. Перша публікація — історична легенда «Богданівська каплиця» (1925), за-писанаус.Підлісціна Кременеччині. Друкував статті та замітки в журналі «Народна творчістьтаетнографія»,середних—«Записувачам пісеньпотрібенмагнітофон»(1966, № 2), «Чудовий Кременець»(1968,№2),«Глибокакриниця»(1969, №1). На пенсії приступив до відновлення старих записів та збирання нових. Збирач-кореспондент відділу рукописних фондів ІМФЕ ім. М. Т. Рильського (1961—1973). Найбільше записів В. опубліковано у зб.«Весільні пісні» (1982. Кн.2) — понад30, серед них — «Бором, бором бубни бють», «Січана калинонька, січана», «Ой в Острозі на розі», «На городі гречкарясна»,сирітська«Наширокийдвір»,атакож укн.«Жартівливіпісні»(1967),«Дитячийфольклор» (1984), «Пісні родинного життя» (1988), «Пісні Тернопільщини» (1989) та ін. Неопубліковані фольклорні матеріали, рецензії, спогади та нариси про культурно-мистецьке життя Кремінця першої половини ХХ ст. зберігаються в НАФРФ ІМФЕ (Ф. 14—3. Од.зб.338. 2598аркушів, усього141 зошит у 6папках), копії — у Кременецькому краєзнавчому музеї. Записав понад три тисячі різножанрових творів. Чимало з них фіксував стаціонарно у м.Кременець, екс-педиційно та принагідно у селах Кременецького, Шумського, Козівського, Бережанського та ін. р-нів Тернопільської обл., Жовківського та ін. Львівської обл., ум.ДУБНОТАСЕЛАХДУБЕНСЬКОГОР-НУРІВНЕНСЬКОЇОБЛ. У 1960-х роках неодноразово проводив записи у сс. Медова та Олесино тепер Козівського р-ну Тернопільської обл., де зафіксував весільний обряд з піснями, гаївки, балади, жартівливі пісні, народні романси, у тому числі «жорстокі». У Бережанському та Козівському р-нах В. записав рекрутські, солдатські та стрілецькі пісні, останні відносить до творів про Першу світову війну. Серед них — «Зібрався козак відїжджати до бою», «Ой війна-війна, світова війна» василь СОКІЛ та ін. В архіві є й поодинокі фіксації повстанських пісень, у тому числі фольклоризований варіант балади «Смерть вояка» (Арк. 2501). Вважав, що потрібно записувати усі жанри, у тому числі й сороміцькі пісні. Ці твори помістив у два зошити, у першому —«Вступне слово», у якому обґрунтовує необхідність їх фіксації, класифікації та подає 48 текстів, поділених тематично на чотири цикли (зош. № 65. Арк. 1013— 1029)та45записівудругому(безподілу)(зош.№122. Арк. 2040—2066). Фіксував також російські та польські народні пісні. До текстів подав паспортизацію, примітки (деколи наводив паралелі з інших джерел, коментував текст, пояснював значення маловживаних, діалектних слів), етнографічні відомості.Записував лише словесні тексти пісень. Мав мережу кореспондентів у Львівській та Тернопільській обл., особливо серед учителів, студентів, які надсилали йому свої фольклорні записи. В. їх упорядковував, переписував, давав коментарі. Серед матеріалів збирача зберігаються записи 69 весільних пісень із с. Новий Яр Яворівськогор-НУЛЬВІВСЬКОЇОБЛ.,якінадіслалайому Н. І. Здоровега (Арк. 1372—1386). Листувався з М. Рильським, М. Яценком та збирачами фольклору Ю. Горошком, Н. Присяжнюк, С. Туриком та ін. Пр.:Богданівськакаплиця//Туристикаікраєзнавство. 1925. №2. С.2; Записи народнопоетичної творчості (казки, оповідання, бувальщини, анекдоти, пісні різних жанрів) // НАРФ ІМФЕ. Ф. 14-3. Од. зб. 338. 2598 арк.; Глибока криниця (Нотатки збирача фольклору) // НТЕ.
1969. № 1. С. 97—99;
Літ.: Березовський І. П. Сучасні збирачі фольклору // НТЕ. 1965. №6. С.3—11.; ЛЕГКУНО., ЧЕРНИХІВСЬКИЙГ. Вітенко Олександр Лукянович // Тернопільський енциклопедичний словник. 2004. Т.1. С.286; ЧЕРНИХІВСЬКИЙГ., ЛЕГКУНО. Невтомний фольклорист. Портрети пером. Статті, есеї, рецензії. Кременець; Тернопіль, 2003. Вип. 2. С. 263—268.
О. М. Голубець
ВОРОПАЙ Олексій Іванович (О. Степовий) (09.11.1913, м. Одеса — 20.07.1989, м. Лідс, Великобританія) — етнограф, фольклорист, письменник, мемуарист. Автор наукових праць з етнографії, фольклористики та біології, статей про українських письменників-класиків. Через еміграцію батька (1917) родина жила з тавром «неблагонадійної». 1933закінчивсільськогосподарськийтехнікум.1935 вступив до Уманського сільськогосподарського інституту, згодом виключений з політичних причин.
Переїхав до Москви, де вступив до Сільськогосподарської академії. 1940 отримав диплом агронома. Під час Другої світової війни разом із дружиною виїхав на еміграцію (1944); перебував у таборах для переміщених осіб біля Гальденбурга та Авґсбурґа (Німеччина). 1946 вступив до Українськоговільногоуні-верситету, 1948 емігрував до Великої Британії. Вивчав етнологію у Лондонському університеті. Співпрацювавзукраїнськимичасописами:«Земля», «Вісті», «Голос», «Український вісник», член редколегії газети «Наше життя» (Авґсбурґ, Німеччина, 1945—1948)талондонськогобюлетня«Українська думка», очільник редколегії журналу «За єдність нації» (1954—1955), активний дописувач журналу «Визвольний шлях» (1960—1983). Д-р словянської етнології (1958) та біології (1961). Від 1961 — старший науковий співробітник словянського відділу Науково-технічної бібліотеки Великої Британії в Північній Англії. Після виходу на пенсію продовжував наукову роботу. Член Інституту біологів, Ботанічного товариства, Королівського інституту антро-пологівіетнографів(ВЕЛИКАБРИТАНІЯ),УВАН,УВУ (доцент кафедри етнографії), і Української Могилянсько-Мазепинської академії (очолював відділ етнографії та фольклору).
1937—1943 збирав фольклорні та етнографічні матеріали в Україні. З 1944 фіксував усну народну творчість на еміграції. 1963 — розвідка «Етнографія—наукапронацію».Урозділі«Фольклор» аналізує питання термінології. Вводить праці українських учених (М. Грушевського, Ф. Колесси) у міжнароднийконтекст.Урозвідці«Проукраїнські народні казки. Анекдоти» (1968) акцентує на своєрідній формі казок, подає класифікацію за А. Аар-не. Наводить особливості казок про тварин (сюжет про орла), звертає увагу на чарівні казки, зокрема на предметні реалії. До казкової прози відносить анекдот. 1958 та 1966 видає два томи етнографічного нарису «Звичаї нашого народу», в якому описує звичаї та обряди різних регіонів України, повязані з народним та релігійним календарями.Фольклорнийматеріал представляє як ілюстративний (маланкові пісні, щедрівки, замовляння, веснянки, юріївські, русальні, купальські, петрівчані, жнивні та обжинкові). Проаналізовує мотиви колядок та коляд (хліборобські, мисливські, військові,весільні,біблійно-релігійні),символіку.На-
ISSN 1028-5091. Серія філологічна. № 3 (117), 2014
595 водить уривки веснянок,гаївок,риндзівок як ілюстрацію весняних забав. Вказує на символіку, головні мотиви (хліборобські, весільні). Подає етіологічні легенди про виникнення писанок, про походження скарбу, про увязнення Богом Везельвула, апокрифічну легенду про Божу Матір і Архангела Гавриїла, про генезу поняття «Великдень». У статті «В дорозі на Захід» (1970) під рубрикою «Оповідання про Довбуша та інші перекази» — зразок про надзвичайну силу Довбуша. Вказує головні сюжети переказів та легенд про визвольну боротьбу українців, які побутували на Вінничині (про бої під Корсунем, Жовтими Водами, Берестечком, про Максима Залізняка та Івана Гонту, про бої під Крутами і Базаром, національно-визвольні змагання 1918—1920), легенди про знищення Запорізької Січі та руїни Батурина.
1976 опублікував працю «Українська оповідна народна творчість». Аналізує казки, байки, легенди, перекази, анекдоти, акцентує на національній та міжнародній маркованості зразків народної прози. Подає перекази про Гайдамаччину (з Поділля), а також про історичні події, постаті та предметні реалії (князів Четвертинських, Ярему Вишневецького, замок Юрія Хмельницького, мирний КОНҐРЕСУНЕМИ-рові 1737р., редутигетьмана Мазепи),проісторич-НІПАМЯТКИЧОРНОМОРСЬКИХСТЕПІВ(15),переказпро Олексу Довбуша від респондентів-емігрантів з Центральної України (Полтавщина, Немирів). Акцентує на міфологічних (про сон-траву), апокрифічних (про Христа, Богородицю і святих), героїчних (про Золоті київські ворота) легендах (5).
Пр.: Етнографія — наука про націю. Лондон, 1963. 24 с.; Звичаї нашого народу. Т. І. Мюнхен, 1958. 306 с.; Т. II. Мюнхен, 1966. 289 с.; Про українські народні казки. Анекдоти // Визвольний шлях. 1968. № 11-12. С. 1437—1441; Легенди, записані з уст народу на Поділлі 1942—1943 // Визвольний шлях. 1973. № 1—2. С. 70; Українська оповідна народна творчість // Визвольний шлях. 1976. Кн. 7—8. С. 889—902; Кн. 9. С. 1045—
596
1054; Кн. 11. С. 1283—1294; Українські народні перекази // Визвольний шлях. 1968. №8. С.1115—1117. Українська народна казка // Воропай О. В дорозі на Захід. Щоденник утікача. Лондон, 1970. С. 269—272.
Літ.:КУХАРР.Видатний дослідник української етнографії й фольклору // Визвольний шлях. 1991. №4. С.505— 506. ОДАРЧЕНКОП.в. Воропай Олексій Іванович // ЕСУ. К., 2006. Т. 5. С. 185.
О. І. Чікало
ДУХНОВИЧ Олександр Васильович(24.04.1803, с.ТОПОЛЯНАПРЯШІВЩИНІ,ниніс.ТОПОЛЯСНИНСЬКОГО ОКРУГУПРЯШІВСЬКОГОКРАЮ,Словаччина—30.03.1865, м. Пряшів, Словаччина) — український греко-католицькийсвященик,письменник,педагог,історик, етнограф, фольклорист, громадсько-культурний діяч. Народився у сімї священика. Д. закінчив гімназію у Кошицях(1823),НАВЧАВСЯВУЖГОРОДСЬКИХГІМНАЗІЇТА духовній семінарії (1823—1827). Працював архіва-ріусомєпархіальноїканцеляріїум.Пряшів(до1830), домашнім учителем в Ужгороді (1830—1832). Був парохом у сс.Комплоша (нині с.Хмелева, Словаччина) (1833) та Біловежа (1834). 1838 — нотаріус Ужгородської консисторії Мукачівської єпархії, 1843—1865 — канонік Пряшівського собору. Д. — автор понад сотні віршів (найпопулярніші патріотичні поезії «Я русин був, єсьм і буду» та «Підкарпатські русини»), кількох прозових і драматичних творів, підручників для народних шкіл, календарів, праць з педагогіки, філософії, історії, етнографії.
Народознавчу роботу Д. розпочав із записування та літературних обробок народних пісень, легенд, переказів, прислівїв та приказок, загадок. Розгорнув-ши широку діяльність зі збирання фольклору, плану-ваввидатизбірник.Цей задум у тогочасних несприятливих умовах йому здійснити не вдалося. Частину зібраних матеріалів він надіслав Я. Головацькому. Їх розміщено у 2 т. збірника «Народные песни Галицкой и Угорской Руси» (1878) під назвою«Песни,собранные Александром Духнови-чем в Пряшеве». Вони василь СОКІЛ репрезентують необрядову поезію українців: балади («Под Каменцем, под Подольским» — про смерть брата у бою з турками), ліричні пісні (про зустріч закоханих, їхню розлуку), жартівливі («Ишов Ляшок із Варшави» — про стосунки українців та поляків, «Гукнуло, пукнуло в лісі», «Журилася попадя своєю бідою»). За ПОСЕРЕДНИЦТВАД. встановлено контакти Я. Головацького із закарпатськими збирачами І. Та-лапковичем (Д. надіслав його записи), О. Павловичем, А.Кралицьким та М.Старецьким. Окрім пісенних зразків, цікавився й народною прозою. В етно-графічній праці «О народах крайнянских…» дослідник подав декілька зразків прозової традиції: топонімічні легенди про Снинський камінь (мотив походження гір та каміння від нечистої сили) (Відділ рукописів Львівської національної наукової бібліотеки ім. В. Стефаника. Ф. 2. Спр. 176. Арк. 8—9) та Морські очі (озеро у Карпатах) (Арк. 10); демонологічні оповідання (2зразки про появу нечистої сили в образах маленьких хлопчика і дівчинки, які бояться хреста чи зазнають кількаразової метаморфози) (Арк. 73); оповідання про зустріч людей із різними звірами (вовком, ведмедем) (Арк. 31—39).
У 1860-тірр. Д. знову звернув свою увагу на фольклор. Узявшись за збирання і пропаганду народної творчості,вінписавсвоїмльвівськимдрузям:«Янині хотя і не здоров, занимаюсь іздаванієм народних піс-ней, сколько і вам пересилаю». В одному із некрологів зазначено, що ці пісні з нотами ще не надруковані, вони зберігаються у його товаришів. Однак ця збірка так і не побачила світ. Доля її досі невідома. Значний вплив народної творчості відчутний також у літературній спадщині Д.: авторські пісні він укладав за народними зразками («Пісня народна», «Пісня землероба), використовував фольклорні мотиви таобразиусвоїхтворах(повісті«МИЛЕНІЛЮБИЦЯ», «Женская свирепость» та ін.). Вірші, написані народною розмовною мовою, ставали народними («Я русин бил, єсмь і буду», «Прийди ти до нас», «Ой гаю мій, гаю», «Літа мої молоденькі» та ін.). Д.важливу роль відводив фольклору у розвитку національної культури, вважаючи, що «пісні народні бо велику приносять користь; чоловік відчуває краще власне, своє, ніж чуже, і зроджується у ньому дух народолюбства» («Народна педагогия», с. 60).
Пр.: Народные песни Галицкой и Угорской Руси, собранные Я. Ф. Головацким. М., 1878. Т. 2. С. 560—
571; Забавки // Відділ рукописів ЛННБ ім. В. Стефаника. Ф. 2. Спр. 176. 227 арк.; О народах крайнянских или Карпатроссах угорских, под Беськидом в Земплинской, Унгской и Шариской столици живущих // Науковий збірник Музею української культури у Свиднику. Братислава, 1979. Т.9. Кн. 2. С. 38—48.
Літ.: Мушинка М. Народознавча діяльність Олександра Духновича // Олександр Духнович і наша сучасність: матеріали міжнародної наукової конференції (Пряшів, 20—21червня 2003) // Науковий збірник Музею української культури у Свиднику. 2005. № 23. С. 53—66; Рудловчак О. Олександр Духнович: життя і діяльність // Духнович О. Твори. Братислава; Пряшів, 1968. Т. 1. С. 15—168; Рудловчак О. Збірник західноукраїнських народних пісень Якова Головаць-когоіпершоджерелавміщенихуньомузакарпатоукраїнських пісенних текстів // Науковий збірник Музею української культури у Свиднику. Пряшів, 1980. Кн.1. С.83—133; віднян-СЬКИЙС. в.Духнович Олександр Васильович // Енциклопедія історії України. К., 2005. Т.2. С.503.
М. Б. Качмар
ЕТНОГРАФІЧНА КОМІСІЯ ВУАН — утво-рена 9.05.1921 на базі етнографічної секції Українського наукового товариства в Києві. 1922 перетво-рилася на Етнографічно-фольклорну комісію при ВУАН. Голова комісії А. Лобода, секретар В. Петров.СПІВРОБІТНИКАМИЕ.к.були:М.Біляшівський, В. Білий, В. Демид, П. Демуцький, О. Косач, В. Кравченко, О. Курило, П. Попов, Д. Ревуцький, Є. Тимченко, Д. Щербаківський, О. Малинка, Є. Кагаров та ін. В. Білий та В. Петров збирали фольклор у тодішньому Переяславському повіті. 1926 В. Білий обстежував Поділля (с. Кодим та околиці), де записав близько 300 прислівїв, 63 вірування, 7 легенд, 17 анекдотів, 14 казок та ін. П.Попов з 1920 на Курщині збирав етнографічний та діалектологічний матеріал (склав етнографічно-діалектичну мапу Путивльського пов.). Під час експедиції 1926 (серпень-вересень) зафіксував 227казок, новел, переказів,атакож голосінь,народних вірувань. При «Е. к.» утворено Кабінет музичної етнографії під керівництвом К. Квітки (діяв до 1934). Музичний матеріал збирали М. Гайдай та П.Козицький (Житомир та Богуслав). 1924 М.Гайдай відбув експедиції на північний Кавказ, де записав 110балкарських і12кабардинських народнихпі-сень. К.Квітка разом з О.Курило обстежували Канівщину, 1923 працювали на Чернігівщині, 1924 записували фольклорний та діалектологічний мате-
ISSN 1028-5091. Серія філологічна. № 3 (117), 2014
597 ріал на Поділлі й на території Молдови, де фіксували не лише українські, а й молдавські тексти. Е. к. мала широку мережу кореспондентів (1926 — понад 400, 1928 — 10тис.чол.). Серед них — Л.Юркевич (Одеса) записував народні пісні з околиць Вінниці (пісні купальські, вуличні, побожні та прислівя), І. Куліш на Харківщині (збірка прикмет), Н. Дмитрук з Волині (легенди та духовні вірші), О. Довгань з Умані (прислівя) та ін. Результатом такої діяльності стало накопичення великої кількості польових матеріалів з різних районів України. Серед них: Етнографічні матеріали з Волинсько-го Полісся В. Камінського, І. Щоголіва, матеріал переважно з Катеринославщини (265пісень, 24колядки, 37 вірувань, 24 прислівя, 28 загадок), К. Пилинського, який залишив 60 побутових приказок з Полтавщини. Е.к. зосередила у себе колекції й збірки українських етнографів XIX та XX ст.: РУКОПИСО.Бодянського«Наськіукраїнськісагиабо малоросійські пісні, зібрані Хведором Гаркавенком Мєським», папери П. Лукашевича, рукописи Б. Грінченка, понад 70 томів архівних матеріалів С.Носа,АРХІВЯ.Новицькоготаін.Упродовж1925 поширила понад 6000 примірників відозв, програм та інструкцій, що стосувалися роботи з польовим фольклорним та етнографічним матеріалом. Одним з перших був запитальник збирання матеріалів для народного календаря, що розробив В. Кравченко. Комісія видала методичні праці: К.Квітка «Професіональні народні співці та музиканти на Україні. Програма для досліду їх діяльності та побуту» (1924), «Програма до збирання пісенного матеріалу» (1925), «Програма до збирання оповідань, казок, переказів та прислівїв» (1925). Виходили «Етнографічний вісник» (1925—1932), «Бюлетень Етнографічної комісії ВУАН» (1926—1930). Е. к. вела систематичне листування та книгообмін з Віденським народознавчим товариством (Австрія), Інститутом для вивчення Східної Європи (Італія), Інститутом для вивчення словянства (Франція), Португальським товариством антропології та етнографії та ін. Регулярно проводила наукові засідання, де виголошувалися та обговорювалися доповіді з питань історії фольклористики й етнографії, народнопісенної творчості, методології збирання та дослідження фольклорно-етнографічних матеріалів. 1926комісія розпочала підготовчу роботу для укладання «Слов-
598 ника українського фольклору». Досліджується робітничий фольклор (Білецька В. «Шахтарські пісні» (1927). 1928 при Е. к. створено Кабінет національних меншостей і Кабінет казкової творчості (діяв до 1934). Проведена робота з підготовки та видання фундаментального бібліографічного покажчика фольклорно-етнографічної літератури (Андрі-ЄВСЬКИЙО. «Бібліографія літератури з українського фольклору» (1931). 1932 діяльність керівництва «Е. к.» кваліфіковано як «ворожу пролетаріатові й реакційну». 1933 комісію разом з іншими етногра-фічнимиіархеологічнимизакладамиперетворенона Спілкуінституційматеріальноїкультури.13.02.1934 Спілку реорганізовано в Інститут історії матеріальної культури ВУАН.
Літ.: Коротеньке звідомлення про діяльність Етнографічної Комісії при Українській Академії Наук // Етнографічний вісник. Кн. 1. 1925. С. 90—94; Заремба С. З. Історико-краєзнавча діяльність Етнографічної комісії ВУАН // НТЕ. 1985. №1. С.46—48; МУЗИЧЕНКОС.М. Біля витоків української радянської етнографії (Діяльність ЕТНОГРАФІЧНОЇКОМІСІЇВУАН) // НТЕ.1986.№4. С.21— 27; Березовський І. П. Етнографічна комісія ВУАН // УЛЕ. К., 1990. Т.2. С.170—171; ЮЗЕФЧИКО.л.Діяльність кабінету музичної етнографії ВУАН у контексті розвитку української музичної фольклористики кінця XIX — першої третини ХХСТ. К., 2004. 200с.; СОКІЛГ.П.Фольклористика в етнографічних комісіях НТШ і ВУАН (кін. XIX — перша третина XX ст.) // Народозн. зош. 2008. № 5. С. 465—470; Борисенко в. к. Етнографічна комісія // ЕСУ. К., 2009. Т. 9. С. 259.
В. І. Козловський
«ЖИЗНЬ И ПОВЕРЬЯ КРЕСТЬЯН КУПЯНСКОГО УЕЗДА, ХАРЬКОВСКОЙ ГУБЕРНИИ»—етнографічно-фольклорніматеріали, які зібрав, упорядкував П. В. Іванов і видав у 17 т. «СБОРНИКАХАРЬКОВСКОГОИСТОРИКО-филологического Общества» (1907). Структуру праці становлять відомості про народний календар (повіря, прикмети, обряди); уявлення про дні тижня; тексти календарно-обрядових творів; опис вечорниць (пісні, ігри).
До огляду повірїв і табу, повязаних з днями тижня, ввійшло 2 оповідання про надприродне покарання за роботу в неділю; 1 — про діда з чарівною силою, який навчав неділю шанувати: до церкви ходити і Богу молитися; оповідання про міфоло-гічнуістоту—діда-понеділка;про«понеділкування» (дотримування посту у цей день); про надприрод- василь СОКІЛ ну кару за порушення посту у середу; про покарання за роботу і недотримання посту у пятницю (6текстів); про бабування (приймання пологів) у водяного; 2 пісні із згадкою днів тижня: жартівлива — «Понеділок — важкий день» (тема важкої праці і пропивання заробленого); хрестинна — «Випємо, куме, ще й с понеділка» (тема пропивання майна).
У викладі зимової обрядовості і повірїв П. Іванов подав 29 віршів урочисто-побажального та жартівливого характеру, які проказують хлопчики на перший день Різдва («Я, маленькій пахолок», «Я, маленькій хлопчик», «Будьти здорові, та ни лайтемене»таін.);32колядкизваріантами(«Пане господарю,Богтебекличе»,«Райразвивсь,Христос звеселивсь!», «Три товарищі вихвалялися», «Не плач, не плач, Гаврилея!», «А ю короля збиралася жидова» та ін.); 13 щедрівок з варіантами («Миланкаходила,Василькапросила»,«Щедрик-петрик, дайти вареник», «Ой на ричци, на Йорда-ни», «Ой сів Христос вечеряти»); 13 способів ворожби сільської молоді напередодні Нового року; 4 «посипальници» («посипалки») з варінтами та відомостями про ворожбу і прикмети, повязані з обрядовим зерном («Сію, вію, повіваю», «Сійте, сійте на новоє літо», «
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
