Племінні народи Балканського півострова у міжнародних відносинах кінця IV – першої половини ІІ ст. до нашої ери - Автореферат

Харківський національний університет ім. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наукРобота виконана в Запорізькому державному університеті Міністерства освіти і науки України Науковий керівник - кандидат історичних наук, доцент АНДРУХ Світлана Іванівна Запорізький державний університет, доцент кафедри всесвітньої історії В.І.Вернадського, професор кафедри історії стародавнього світу та середніх віків кандидат історичних наук, доцент МАРТЕМЯНОВ Олексій Павлович, Харківський національний університет ім. Захист відбудеться „28” травня 2004 р. о 1630 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.10 Харківського національного університету ім. З дисертацією можна ознайомитись в Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім.Під “варварами” або “племінними народами” ми розуміємо народи, які у досліджуваний період знаходилися на різних етапах розвитку і розкладу первіснообщинного ладу та формування ранньодержавних утворень. Стосунки “цивілізація - варвари” і сприйняття останніми цивілізації змінювалися в різні періоди історії. З одного боку, антична цивілізація перебувала в стадії трансформації, повязаної зі сприйняттям східної культури; з іншого - варвари підійшли до етапу розкладу первісного суспільства і формування окремих елементів державності. Саме на цей період, коли і варвари, і цивілізація перебували в динаміці, припадає пік активності контактів між ними, головна складова яких - війна. Елліністичний період викликає особливий інтерес, тому що тоді були закладені основи подальшої інтеграції варварів у цивілізацію як її складової частини, спочатку примусово, а потім, в період Римської імперії та Візантії, варвари самі стають носіями цивілізації.Його праця сприяла зростанню інтересу науковців до історії цього періоду, проявом чого стали роботи Т. Варварські народи розглядалися лише крізь призму діяльності елліністичних держав і Риму і не розцінювалися як самостійні субєкти міжнародної політики. Вчені часто наслідували упереджене ставлення до варварів грецьких і римських авторів, що унеможливлювало обєктивну оцінку їх ролі на міжнародній арені. Після певної перерви у дослідженнях з середини 40 - 50-х років ХХ ст. починається систематичне вивчення історії варварських народів. Проте у зіставленні з іншими джерелами матеріали розкопок поселень, могильників, еллінських колоній на території Фракії та Іллірії дозволяють визначити стан розвитку військової справи, локалізувати райони розселення етнічних груп, відображають інформацію про взаємини між варварами і грецькими колоніями.Спостерігається залежність між рівнем суспільного розвитку та інтенсивністю і формами залучення варварів у міжнародні відносини. Ранньодержавні обєднання - царства тавлантів, ардіеїв, дардан, одрисів, гетів, астів - в досліджуваний період виступали як самостійні субєкти, важливі союзники для елліністичних держав і Риму. Фактором залучення варварів у міжнародні відносини був високий рівень розвитку військової справи. На цьому етапі воєнно-політичні контакти варварів з елліністичними державами мали локальний і спорадичний характер. Роль варварських народів у міжнародних відносинах характеризується наростанням інтенсивності їх контактів з елліністичними державами і Римом, залученням до боротьби Македонії та Риму як союзників великої кількості іллірійських, фракійських та кельтських народів.

2. Основний зміст дисертації

У висновках узагальнюються основні положення і результати дослідження. Елліністичний період посідає особливе місце в історії міжнародних відносин античності. Саме тоді сформувався комплекс умов, що зробили можливим вихід варварських народів Балканського півострова на міжнародну арену та їхню активну участь у подіях міжнародного масштабу як самостійних і рівноправних субєктів.

По-перше, це процеси суспільного розвитку, що відбувалися у племінному середовищі. Вони визначили активність варварів у воєнно-політичній сфері і спонукали їх до виходу на міжнародну арену. Племінні народи знаходилися на різних етапах розвитку. Спостерігається залежність між рівнем суспільного розвитку та інтенсивністю і формами залучення варварів у міжнародні відносини. Первісні племена на міжнародній арені в елліністичну добу не фігурували. Контакти народів на стадії воєнної демократії, з античними державами переважно зводилися до воєнних сутичок грабіжницького характеру. Ранньодержавні обєднання - царства тавлантів, ардіеїв, дардан, одрисів, гетів, астів - в досліджуваний період виступали як самостійні субєкти, важливі союзники для елліністичних держав і Риму.

Фактором залучення варварів у міжнародні відносини був високий рівень розвитку військової справи. Це обумовило участь їх у воєнних конфліктах античних держав як союзників і найманців.

Обізнаності варварів з традиціями міждержавних стосунків сприяли контакти з грецькими колоніями. Для елліністичної доби специфікою було наростання інтенсивності взаємин між ними. Їх домінуючою формою для Фракії став варварський протекторат. Особливістю еллінських колоній в Іллірії був високий відсоток тут іллірійського населення і участь його у економічному і суспільному житті полісів. З кінця IV-ІІІ ст. до н. е. над більшістю адріатичних колоній була встановлена влада іллірійців.

Іллірія і Фракія мали винятково вигідне географічне розташування, значні природні та людські ресурси, що привертало до них увагу елліністичних держав і Риму і обумовило боротьбу за домінування в цих регіонах.

У силу зазначених чинників варварські народи Балкан з кінця IV ст. до н. е. опинилися в епіцентрі боротьби діадохів і елліністичних держав. Протягом елліністичної епохи спостерігається еволюція місця і ролі варварів у міжнародній політиці. На першому етапі - кінець IV - ІІІ ст. до н. е., залучення їх до міжнародних відносин визначалося боротьбою Сирії, Македонії та Єгипту за домінування в Східному Середземноморї. Це, перш за все, важливо для Фракії, яка стала ареною зіткнення інтересів спочатку діадохів, пізніше - елліністичних монархій. Водночас субєктами політичних контактів іллірійців виступали Македонія, Епір, а починаючи з другої половини ІІІ ст. до н. е., - держави Еллади. Упродовж перебігу воєнно-політичних подій елліністичні правителі були змушені враховувати факт присутності варварських народів і або залучати їх до союзу, або нейтралізувати за допомогою військової сили. На цьому етапі воєнно-політичні контакти варварів з елліністичними державами мали локальний і спорадичний характер. Спостерігається формування коаліцій, проте вони були нестійкими і нетривалими, тому що утворювалися для конкретної політичної ситуації, кожен з учасників відстоював свої інтереси. Після вирішення завдань такі союзи швидко втрачали значення і розпадалися. Спроби співпраці між варварами можна розглядати як виняток.

На другому етапі - кінець ІІІ - перша половина ІІ ст. до н. е. на Балканах зявилася нова сила - Рим. Політична ситуація визначалася його боротьбою за домінування - Іллірійські та Македонські війни. Роль варварських народів у міжнародних відносинах характеризується наростанням інтенсивності їх контактів з елліністичними державами і Римом, залученням до боротьби Македонії та Риму як союзників великої кількості іллірійських, фракійських та кельтських народів. Зі свого боку, варвари також використовували суперечності між Македонією і Римом для послаблення опонентів та задоволення територіальних претензій. На відміну від попереднього етапу, союзи з варварами періоду римсько-македонських війн вирізнялися тривалістю, підтримувалися і у міжвоєнний період. У деяких випадках існування союзних домовленостей між Римом і варварами засвідчено впродовж декількох десятиліть, що дозволяє говорити про варварів як про “стратегічних союзників”. Новою також була узгодженість політики варварських обєднань на міжнародній арені з метою спільного захисту своїх інтересів.

Участь у воєнних конфліктах була основною, проте не єдиною формою вступу варварських народів до міжнародних відносин. Існували різноманітні невоєнні контакти між варварами і античними державами, що сприяло розвитку елементів дипломатії. Дипломатія варварів увібрала в себе традиції та звичаї племінного суспільства у відносинах з іншими народами, а також норми елліністично-римського міжнародного життя. За елліністичної доби у розвитку дипломатії варварів простежуються дві тенденції. По-перше, з періодами активізації діяльності елліністичних держав і Риму на Балканах збігаються періоди активізації міжплемінних стосунків; по-друге, урізноманітнюються форми дипломатичних контактів та посилюється інтенсивність їх використання, зявляються такі засоби урегулювання взаємин, як династичні шлюби, підписання мирних угод, посередництво, звернення до Риму як до арбітра у вирішенні суперечок.

Ще одним аспектом участі племінних народів у міжнародних відносинах було варварське найманство. Наприкінці IV - ІІ ст. до н. е. важливою характеристикою елліністичних армій стало кількісне збільшення варварських найманців, “розмивання” армії варварськими контингентами. Специфіка цього явища полягала в існуванні різноманітних його форм, серед яких переважали колективні. Присутність варварських найманців часто вирішувала перебіг воєнних дій.

Протягом кінця IV - першої половини ІІ ст. до н. е. у Середземноморї існувала багатополярна система міжнародних відносин. У цей час варварські народи виступали важливими субєктами міжнародної політики. Вони були потрібними союзниками для елліністичних держав для боротьби за домінування у різних регіонах, від їх позиції багато в чому залежав результат конфліктів. Проте з поразкою Македонії єдиною домінуючою силою у Середземноморї залишився Рим. В умовах однополярного світу проблема пошуку союзників перестала бути актуальною. З середини ІІ ст. до н. е. варварські народи втратили своє значення як субєкти міжнародної політики і стали обєктом експансіоністської політики Риму.

1. Абрамова В.В. До питання про локалізацію політичного центру держави Дроміхета // Старожитності степового Причорноморя і Криму. - Запоріжжя: ЗДУ, 2001. - Вип. ІХ. - С. 224-225.

2. Абрамова В.В. Політика Сирії по відношенню до Фракії в кінці IV - ІІ ст. до н. е. // Наукові праці історичного факультету ЗДУ. - Запоріжжя: Просвіта, 2001. - Вип. Х. - С. 182-192.

3. Абрамова В.В. Варварська дипломатія епохи еллінізму // Грані. - 2002. - №3. - С. 37-41.

4. Абрамова В.В. Варварські найманці в елліністичних арміях // Наукові праці історичного факультету ЗДУ. - Запоріжжя: Просвіта, 2002. - Вип. XV. - С. 205-210.

5. Абрамова В.В. Іллірійські племена у міжнародних відносинах кінця IV - ІІІ ст. до н. е. // Вісник Східноукраїнського національного університету імені В.Даля. Історичні науки. - Луганськ: Вид-во СНУ ім. В.Даля, 2002. - №9. - С. 9-15.

6. Абрамова В.В. Проблема варварського протекторату в греко-фракійських відносинах кінця IV - ІІ ст. до н. е. // Грані. - 2002. - №1. - С. 41-44.

7. Абрамова В.В. Третя Македонська війна (участь племінних народів у міжнародних відносинах доби еллінізму) // Наукові праці історичного факультету ЗДУ. - Запоріжжя: Просвіта, 2002. - Вип. XIV. - С. 198-203.

8. Абрамова В.В. Военно-политические контакты иллирийских племен в конце IV - начале ІІІ вв. до н.э. // Проблемы истории и археологии Украины: Материалы международной научной конференции. - Харьков, 2001. - С. 54.

9. Абрамова В.В. Военное дело фракийцев эпохи эллинизма // Археологія та етнологія Східної Європи: матеріали і дослідження. - Одеса: Друк, 2002. - Т.3. - С. 116-117.

10. Абрамова В.В. І Македонська війна (участь племінних народів у міжнародних відносинах) // Історична наука: проблеми розвитку. Матеріали конференції. Всесвітня історія. - Луганськ: Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2002. - С. 3-6.

11. Абрамова В.В. Варварська дипломатія епохи еллінізму: постановка проблеми // Сборник материалов научной конференции студентов, аспирантов и молодых ученых. - Запорожье: ЗГУ, 2003. - С. 5-9.