Пластичний образ у творчості М.Ю. Лермонтова: структура, семантика, функції - Автореферат

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наукПроблеми пластичного образу, а також у цьому контексті - категорій наочності, “предметності” в літературі розглядалися на зламі XVIII-XIX ст. у межах трьох знакових на той час дискусій, спровокованих, у першу чергу, роботою Лессінга “Лаокоон”, по-друге, культом “живописності” (le pittoresque) і, по-третє, теорією символу, провідниками якої виступили П.Леру та Ф.Шіллер. Думки про необхідність пошуку таких образів, які могли б імітувати зображальні засоби пластичних мистецтв у творах літератури, були співзвучні молодому поетові, який активно випробовував свої сили як на теренах літературної творчості, так і в образотворчому мистецтві, і серйозно вплинули на формування його стилю та літературної позиції. Актуальність дослідження визначається потребою поглибленого вивчення пластичного образу в творчості М.Ю.Лермонтова. Визначення специфіки, структури, семантики, функцій, ґенези, способів презентації в тексті пластичних образів дозволяє висвітлити літературну позицію письменника щодо таких актуальних на початку XIX ст. проблем, як синтез та взаємодія різних видів мистецтв, пошук нових можливостей оповіді та опису, способів символізації дійсності в художньому творі, ствердження особливої, пророчої та міфотворчої ролі літератури в житті суспільства. вивчення ґенези пластичного образу та окреслення комплексу причин, які обумовили виникнення у творчості М.Ю.Лермонтова форм образності, орієнтованих на засоби вираження пластичних мистецтв і покликаних відтворити візуальне начало в словесному матеріалі;У першому розділі - “Теоретичні основи та напрями вивчення проблеми пластичного образу в літературі” - обґрунтовано вибір методології аналізу пластичного образу, що поєднує принципи дослідження, означені в роботах, присвячених вивченню взаємовпливу художніх мов літератури та образотворчого мистецтва, екфрасису в літературі, просторово-часової організації творів, а також у працях з наратології. Другий розділ дисертації - “Оповідні та композиційні способи втілення пластичних образів у творах М.Ю.Лермонтова” - присвячено вивченню основних способів презентації пластичних образів в текстах письменника. У деяких випадках (твори “Вадим”, “Княгиня Лиговская”, “Тамбовская казначейша”, “Сашка”, “Сказка для детей”) М.Ю.Лермонтов наполегливо підкреслює “картинність” сцен-описів, а також натякає на наявність певних “меж”, “рамок”, що провокують читача до зорового сприйняття реалій, які виокремлені таким чином із загальної оповідної системи. Засіб “ускладнення рамочної конструкції” проаналізовано на матеріалі таких конструкцій, як “сон уві сні” (“Сон: В полдневный жар в долине Дагестана…”), “картина в картині” (“Княгиня Лиговская”, поезія “Портрет: Взгляни на этот лик…”, де герої не лише розглядають живописне полотно, але й самі при цьому виступають обєктом спостереження персонажів картини), погляд з вікна у вікно (в поемі “Тамбовская казначейша” та поезіях “Сосед”, “Соседка” німий діалог героїв ведеться “з вікна у вікно”). Доведено, що властива М.Ю.Лермонтову пріоритетність пластичної ідеї зумовлена 1) впливом на письменника шіллеровського принципу “непривласнюючого” зору, згідно з яким сюжет - носій певного, раз і назавжди заданого змісту - кваліфікувався як “тягар”, у той час як образ вважався носієм чистої “предметності”, що мав забезпечити тексту “свободу”, латентність; 2) загальними естетичними уподобаннями епохи, коли формувалися нові принципи ілюстрування книг і обґрунтовувалися засоби доповнення малюнка текстом і навпаки.