Аналіз планів есперантистів для популяризації есперанто як соціокультурного явища, засобу спілкування. Проблема українізації та есперантизації, національного та інтернаціонального в історії освіти. Аналіз відношення тоталітарної держави до цих рухів.
При низкой оригинальности работы "Питання українізації та есперантизації в історії вітчизняної освіти (20-ті - початок 30-х років ХХ століття)", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
Своєю багаторічною історією есперанто (і як мова, і як рух її прихильників) підтвердила право претендувати на роль універсального засобу міжкультурного діалогу і людського взаєморозуміння в загальносвітовому масштабі на основі толерантності - як єдності в різноманітті, повазі, сприйнятті й розумінні різноманіття культур нашого світу, форм самовираження і самоствердження людської особистості. Різноманіття організаційних форм діяльності вітчизняних есперантистів свідчить про різноспрямованість діяльності есперанто-осередків, есперантистів у період, коли есперантизм був популярним громадським рухом, що користувався підтримкою влади і громадськості. Організаційні форми розвитку есперанто-руху свідчать про різноспрямованість діяльності есперантистів - у політиці, громадському, економічному секторі, міжнародній діяльності, культурі, освіті, засобах звязку і т.д. Однак, дуже часто прихильники міжнародної мови перебільшували її значення, особливо, коли йшлося про есперанто, яка «...є не тільки рівноцінною будь-якій національній мові, але й перевищує її своєю ясністю, правильністю, логічністю і милозвучністю» [3, с. Для українізації навчального процесу в закладах освіти було запроваджено українознавчі курси (мови, літератури, історії, економічної географії України), введення до навчальних планів інститутів народної освіти (ІНО) курсів українознавства, організацію студентських комісій із українізації, введення з 1925 р. в усіх ВНЗ обовязкового випускного іспиту з української мови та ін.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
