Персоналістичний вимір відповідальності в контексті діалогічної етики - Автореферат

Звернення до діалогічної парадигми в етиці обумовлене актуалізацією теми відповідальності, до якої призвели трансформаційні процеси в сучасному суспільстві. Подальше становлення моральнісної культури вимагає врахування вимоги збереження індивідуальної автентичності, передбачає необхідність розвитку особистісного начала людини заради подолання обмеженого індивідуалізму та актуалізації природної здатності людини до відповідальності за Іншого, яка закладена в діалогічному характері її існування. Найбільш ґрунтовне опрацювання діалогічної етики серед українських вчених було здійснене В.Малаховим у контексті дослідження етики спілкування; аналіз ідей діалогічної філософії проведений такими дослідниками як М.Гіршман, В.Даренський, К.Сігов та інші. Широке коло досліджень свідчить про інтерес до проблематики філософії діалогу, яка склала підґрунтя для формування діалогічної парадигми в етиці. Дисертація виконувалась у контексті інтегративної програми науково-дослідної роботи № 06БФ041-01 філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Філософія і політологія у структурі сучасного соціогуманітарного знання” та теми „Ціннісні засади викладання етики в умовах полікультурності” (номер державної реєстрації № 0107U002973) Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди.Перший розділ - „Передумови формування діалогічної етики як основи персоналістичного виміру відповідальності” - звернений до ґрунтовного аналізу філософського та соціокультурного підґрунтя становлення діалогічної парадигми в етиці, що визначило її персоналістичне спрямування та дало можливість осягнення відповідальності на рівні особистісного буття. Особлива увага звернена до постаті Л.Фейєрбаха, філософія котрого може бути визначена як „протодіалогічний” етап розвитку діалогічної етики: вперше в історії етичних ідей за основу моральності ним був узятий простір міжособистісних відносин, відношення „Я-Ти” визначене як дійсне джерело і предмет моралі та необхідна умова конституювання особистості. Ґрунтовний аналіз історико-філософського контексту дозволяє виявити звязок філософії діалогу з традицією сентименталізму в новоєвропейській етиці, що дає підстави для обгрунтування ідеї про діалогічну етику як „реабілітацію сенсуалізму” в етичній теорії. В межах філософії діалогу було здійснено розбудову „нової онтології”, де за основу береться діалогічне відношення „Я-Ти”, сфера „між-буття” (відношення-спілкування) як „первинна категорія людської дійсності”, яка в свою чергу виступає джерелом належного та визначає діалогічну природу відповідальності. Виявлено специфіку особистісної відповідальності, яка постає на ґрунті філософії діалогу на глибинному онтологічному рівні: діалогічна природа буття, яка стверджується представниками філософії діалогу, імпліцитно несе в собі потенціал етичного, який знаходить виявлення та конкретизації у понятті відповідальності.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ