Першопринцип та буття в метафізиці (на матеріалі метафізики томізму) - Автореферат

На початку двадцятого століття поновився великий інтерес до метафізики та її проблематики. Вибір теми “Першопринцип та буття в метафізиці” зумовлений намаганням звернутися до теоретичних основ самої метафізики, дослідити ті чинники, що складають її специфіку як узасаднюючої дисципліни, як науковчення. Окільки філософія Нового часу робить акцент на гносеологічному значенні “першопринципу” (що у значній мірі визначило підхід до поняття першопринципу і у вітчизняній філософії), обгрунтування онтологічного змісту цього поняття є важливим і актуальним завданням як для сучасної філософії в цілому, так і для української філософії зокрема. Обєктом дослідження виступають принципи (arche, principium), без яких немислима будь-яка метафізика і, зокрема, онтологія. 3) довести, що метафізика як система може мати теоретичне значення і може бути обґрунтованою тільки а) через тематизацію взаємовідношення між першопринципом та принципованим (тобто покладеним через цей принцип), b) тільки завдяки витлумаченню того способа, яким буттєва основа (першопринцип) наділяє кожен елемент сущого його буттєвістю та його смисловими ознаками, с) утворюючи, тим самим, певну цілісну єдність принципованих елементів (виведених з єдиного принципу та обгрунтованих через єдиний принцип), що d) встановлює канон системності взагалі.Методологічні засади проблеми” визначається місце метафізики як дисципліни у сучасній філософії, уточнюється сам термін “метафізика” через його змістовний аналіз на фоні зміни історичних парадигм, розкривається специфіка метафізичної предметності та її тісний звязок з метафізичною методологією, обгрунтовується теоретична доцільність постановки проблеми “першопринцип та буття в метафізиці” з проясненням особливого значення поняття “першопринцип” у метафізичній систематиці. “Місце та роль метафізики в сучасній філософії” розкривається те положення, що кожна філософія (та чи інша філософська система, або той чи інший філософський напрямок), незважаючи на різне ставлення її до метафізики, завжди містить у собі певне метафізичне ядро, певні метафізичні настанови, тобто завжди імплікує свою власну метафізику. Аналізуючи основні тези логічного позитивізму (на прикладі Вітгенштайна та Карнапа), дисертант зазначає, що ці тези (наприклад, що тільки положення природничої науки, Saetze der Naturwissenschaft, можуть бути істинними, чи що не існує ніяких синтетичних положень a priori) є самосуперечливими, оскільки положення: “тільки положення природничої науки можуть бути істинними” саме не є положенням природничої науки (тобто не має сенсу, за Карнапом), а положення “немає ніяких синтетичних положень a priori”, не будучи емпіричним положенням, само є апріорним синтетичним положенням. Це розуміння, згідно з яким метафізика є вченням про буття та вченням про Бога (є онтологією та природньою теологією водночас), будучи закріпленим у величній системі Франциска Суареса (“Метафізичні диспутації”, 1597), з початку XVII ст. зазнає суттєвих змін. Метафізика, за Кантом, повинна охоплювати “все пізнання” через поняття та основоположення чистого розуму, поділяючись на метафізику природи та метафізику моралі (а предметністю такої метафізики виступає, відповідно, “все, що є” та “все, що повинно бути”).Результати проведеного дослідження дають підстави для розкриття та обґрунтування онтологічного статусу поняття першопринципу в метафізиці, доводячи недостатність гносеологічного та наївно-реалістичного тлумачень цього поняття. Першопринцип розкривається як первинно-єдиний буттєвий акт, що наділяє кожен елемент сущого його смислом та існуванням, покладає структуру сущого (ordo universi), залишаючись простою трансцендентною основою. Метафізика як система може мати теоретичне значення тільки через аналіз взаємовідношення принципу та принципованого, коли суще та елементи сущого розглядаються як покладені та обґрунтовані через первинно-єдиний буттєвий акт. Послідовне розкриття таким чином мислимого першопринципу відповідає певній метафізичній методології і складає цілісну систему теоретичної метафізики. Згідно з цим відкривається перспектива дослідження основних проблем теоретичної метафізики у звязку з її онтологічно витлумаченим фундаментальним поняттям.

Основний зміст дисертації

Результати проведеного дослідження дають підстави для розкриття та обґрунтування онтологічного статусу поняття першопринципу в метафізиці, доводячи недостатність гносеологічного та наївно-реалістичного тлумачень цього поняття.

Першопринцип розкривається як первинно-єдиний буттєвий акт, що наділяє кожен елемент сущого його смислом та існуванням, покладає структуру сущого (ordo universi), залишаючись простою трансцендентною основою. Таке розкриття уможливлюється через опис смисло- та буттєво-покладаючої дії першопринципу, через аналітику здійснення акту (per effectum) у покладеній ним множині сущого. Метафізика як система може мати теоретичне значення тільки через аналіз взаємовідношення принципу та принципованого, коли суще та елементи сущого розглядаються як покладені та обґрунтовані через первинно-єдиний буттєвий акт. Послідовне розкриття таким чином мислимого першопринципу відповідає певній метафізичній методології і складає цілісну систему теоретичної метафізики.

Згідно з цим відкривається перспектива дослідження основних проблем теоретичної метафізики у звязку з її онтологічно витлумаченим фундаментальним поняттям. Враховуючи відсутність в українській філософії традиції метафізичних досліджень, таке завдання є конче необхідним. Зазначена перспектива передбачає, також, введення в науковий обіг ще не досліджуваної тематики, освоєння нового матеріалу.

Можна сподіватися, що проведена робота є одною з перших спроб покласти метафізичним дослідженням в Україні достойний початок.

Насамперед, відкривається можливість більш докладного аналізу метафізичної методології. Розгляд першопринципу та повязаних з ним апорій дозволяє побачити певне коло спільних проблем, що проходять через всю філософську традицію (хоча й у модифікованому виді). Обгрунтування онтологічного змісту першопринципу дозволяє виявити недоліки чисто формального розуміння онтології, виявити недостатність виключно гносеологічного тлумачення принципів взагалі. В звязку з цим метафізика повинна будуватися на буттєвій основі, мати буттєву вкоріненість, а отже, претендувати на обєктивну змістовність. Опрацьований матеріал дає змогу по-новому оцінити значення томістської метафізики у західній філософській традиції, побачити творчий потенціал томізму в сучасній філософії.

Дослідження намагається сприяти розробці цілісного світобачення всупереч сучасній роздробленості та взаємовідчудженості галузей людського пізнання та діяльності. Таке намагання відповідає необхідності нового виправдання кантівської думки, що метафізика є довершенням (die Vollendung) всієї культури людського розуму, орієнтуючи багатоманіття наук на служіння “необхідним та суттєвим цілям людства”.

1. Баумейстер А.О. Теологія sive метафізика в Арістотеля та Томи Аквінського // Philosophia prima (метафізичні питання). - 1998. - №1. - С.80-100.

2. Баумейстер А.О. Благо як онтологічна категорія // Philosophia prima (метафізичні питання). - 1999. - №2. - С.59-77.

3. Баумейстер А.О. Онтологія та аналітика чистого розсудку // Магістеріум. - 2000. - №3. - С.27- 37.

4. Баумейстер А.О. Трансцендентальний ідеал як несуперечливе мислення безумовного. Перетлумачення першопринципу метафізики у критичній філософії І.Канта // Кантівські студії 1999. Щорічник кантівського товариства в Україні. - 2000. - С.104-118.

5. Баумейстер А.О. Мыслящая душа и всемогущество божье. Два мотива в обосновании метафизики у Декарта // Sententiae. Збірка наукових праць спілки дослідників модерної філософії. - 2000. - №1. - С.203-225.

6. Баумейстер А.О. Трансцендентальный схематизм и схема интеллигибельного мира // Sententiae. Збірка наукових праць спілки дослідників модерної філософії. - 2000. - №2. - С.21-38.