Переживання і подолання особистістю негативних психічних станів при хронічних соматичних захворюваннях - Автореферат

На відміну від численних досліджень і багатющого матеріалу в галузі клініки і психотерапії психічних хвороб, психічні стани у соматичних хворих становлять своєрідну “білу пляму” в галузі медичної психології. Значущість коморбідної симптоматики, самовідчуття та психогенної функції самопочуття пацієнтів зумовлюються тим, що психічні стани та стратегії управління, їх коригування, особливо у пацієнтів-хроніків, що страждають на соматогенні захворювання, є ключем до побудови стратегії психологічного забезпечення процесу одужання та відновлення організму за рахунок психічних ресурсів особистості. У літературі відзначається, що психічні стани є своєрідним радикалом захворювання, поряд з такими чинниками як внутрішня картина хвороби (Р. А. У медичній психології існує низка емпіричних досліджень психічних станів, що супроводжують окремі види соматичних захворювань (Ю. По-друге, необхідність у поглибленні власне особистісних аспектів проблеми процесу переживання стану індивідом, як здоровим, так і соматично хворим.У першому розділі “Теоретичні й прикладні аспекти дослідження психічних станів у сучасній медичній психології” викладено результати аналізу наукових літературних джерел з теоретико-методологічних та прикладних аспектів проблематики психічних станів як власне в медичній психології, так в цілій низці суміжних дисциплін. Зазвичай, психічні стани досліджуються, виходячи з трьох компонентів - емоційного, поведінкового, фізіологічного: вивчення усвідомлюваних компонентів, даних в субєктивних переживаннях; вивчення виразних компонентів, що виявляються в особливостях поведінки та пантоміміки, в результатах діяльності; вивчення неусвідомлюваних проявів, що відображаються у вегетативних змінах (С. В. Йдеться про: а) про психічні стани як найзагальнішу характеристику психодинамічного аспекту життя особистості, індивіда й організму та, зокрема, мозку; б) афективні (емоційні) стани як психодинамічну характеристику особистості та індивіда; в) невротичні стани - як специфічну психодинамічну характеристику індивіда та організму; г) змінені стани свідомості - як цілісну психодинамічну характеристику стану активації мозку, і зрештою, д) вищі почуттєві стани - як інтегральну (передусім, креативну) характеристику особистості (власне, психологічні). При дослідженні вказаної феноменології ми виходили з трьох принципових методологічних застережень: холістичного розуміння людини на противагу картезіанському дуалізму; ідеї про те, що будь-який психічний стан визначається за формою соціокультурними нормами й стереотипами; а також з позиції, що психічні стани мають свої біохімічні кореляти, отже, біохімічну зумовленість і, внаслідок цього, можливість впливу на психічний стан не можна ігнорувати. Була впроваджена техніка поєднання адекватного ставлення до себе й до хвороби з позитивно-оптимістичним ставленням до лікування й декларувалися зусилля до такого балансування когнітивної й емоційної складових у структурі внутрішньої картини хвороби, щоб доступне знання про дану нозологічну одиницю і розуміння способів дій, спрямованих на регуляцію власних станів, не заважали один одному, а, навпаки, сприяли б становленню адекватної смислової саморегуляції пацієнтів.У сукупності своїх виявів психічні стани включають в себе таку феноменологію: а) найзагальніша риса психодинамічного аспекту життя особистості й організму; б) власне емоційні стани індивіда; в) невротичні та психотичні стани; г) змінені стани свідомості; д) вищі почуттєві стани. Виявлено, що сенс “я-переживання” конституює стан творчості, виступає таким психологічним засобом, який дозволяє субєкту переживання вийти за межі ситуації, буденності, власних поточних бажань тощо. Показано, що: а) хворі на ХХ більш адекватно ставляться до захворювання, в той час як серед пацієнтів з СН тільки 6 % виявили свідоме відношення до хвороби. в) хворі на СН атрибутують чинники хвороби зовнішнім обставинам, в той час, як пацієнти з ХХ відрізняються помірно інтернальним локусом контролю (на рівні р ? 0,01); Встановлено, що хворі на СН демонструють більш високий рівень усвідомлюваної тривожності, в той час як хворі на ХХ демонструють неусвідомлену (витіснену) тривожність.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У висновках підводяться підсумки проведеного дослідження, висвітлюються подальші перспективи вивчення проблеми. Зокрема, результати дослідження уможливили такі висновки: 1. Показано, що складність проблеми дослідження психічних станів полягає в тому, що, з одного боку, вони належать до найбільш істотних та фундаментальних явищ психічного життя, а з іншого - становлять певний “фон”, на тлі якого протікає психічна діяльність. У сукупності своїх виявів психічні стани включають в себе таку феноменологію: а) найзагальніша риса психодинамічного аспекту життя особистості й організму; б) власне емоційні стани індивіда; в) невротичні та психотичні стани; г) змінені стани свідомості; д) вищі почуттєві стани.

Встановлено, що врахування соціокультурної детермінації психічних станів створює конструктивну перспективу для медичного психолога як фактору подолання пацієнтом негативних переживань в ситуації ХСЗ.

2. Виявлено, що сенс “я-переживання” конституює стан творчості, виступає таким психологічним засобом, який дозволяє субєкту переживання вийти за межі ситуації, буденності, власних поточних бажань тощо. По суті, самотрансценденція постулюється нами як передумова подолання хворобливих психічних станів і вихід у простори соціокультурно детермінованих креативних переживань.

3. Показано, що: а) хворі на ХХ більш адекватно ставляться до захворювання, в той час як серед пацієнтів з СН тільки 6 % виявили свідоме відношення до хвороби. В інших випадках хвороба або переоцінювалася, або недооцінювалася;

б) у більшості хворих на ХХ відзначалося і адекватне когнітивне оцінювання захворювання, хоча воно водночас характеризувалося його емоційним відторгненням. Взагалі, когнітивне розбалансування є специфічним механізмом порушення саморегуляції хворих на ХХ;

в) хворі на СН атрибутують чинники хвороби зовнішнім обставинам, в той час, як пацієнти з ХХ відрізняються помірно інтернальним локусом контролю (на рівні р ? 0,01);

г) при цьому захисні психологічні механізми у пацієнтів вказаних двох груп, в принципі, однакові (раціоналізація, регресія, гіперконтроль, витіснення, заперечення гумору).

4. Встановлено статистично достовірні дані (на рівні р ? 0,05) отримані при порівнянні символічного навантаження малюнків хворих на ХХ у порівнянні з малюнками пацієнтів з СН. У пять разів частіше відображався перешкодний смисл хвороби, але у всіх пацієнтів з ХСЗ спостерігалася тенденція до поляризації емоційного забарвлення власного захворювання що, в цілому, приводило до смислової редукції особистісних ставлень до себе, до лікування і до хвороби. Найчастотніші дескриптори емоцій у пацієнтів обох груп багато в чому подібні. Останнє вказує на підвищену і субєктивно недиференційовану значущість негативних психічних станів хворих на ХСЗ.

5. Встановлено, що хворі на СН демонструють більш високий рівень усвідомлюваної тривожності, в той час як хворі на ХХ демонструють неусвідомлену (витіснену) тривожність. Між пацієнтами з важкою (напади більше одного разу на тиждень) і середньої важкості СН виявлені значущі (на рівні р ? 0,05) відмінності за шкалою самооцінки тривожності. Вказані варіанти розбіжності усвідомлюваного і неусвідомлюваного рівнів тривожності свідчать про труднощі довільного управління психічними станами у ситуації ХСЗ. Це саме стосується агресивності, яка сильніше пригнічується у хворих на СН.

Загальним також для хворих на ХХ і СН є підвищений рівень алекситимії, емоційної ригідності та, в цілому, прояви дефіцитарності їхньої психіки, зокрема, щодо диференціації власних психічних станів.

6. Аналіз співвідношення психічних станів та соматичних захворювань в цілому дозволяє зробити висновок про неспецифічність психічних станів щодо соматичної хвороби. Серед них: напруженість, тривога, апатія, астенія. Центральною ланкою переживання психічного стану соматично хворими пацієнтами є психічні процеси і фізіологічні реакції. На відміну від здорової людини, соматичні пацієнти втрачають значущість модальності власного психічного стану і, внаслідок цього, у них розвиваються психосоматичні відхилення й невротичні порушення.

У психологічному плані внутрішня картина хвороби має розглядатися як елемент самосвідомості, сформований внаслідок самопізнання. Оскільки внутрішня картина хвороби впливає на перебіг захворювання, формування оптимістичних, соціокультурно детермінованих установок на подолання власних негативних переживань виступає могутнім засобом зміни психічних станів пацієнта в бік їхнього оптимізування. На відміну від психічних захворювань, соматичні хвороби не порушують безпосередньо діяльність мозку. Саме тому головним прототипом психологічної допомоги, постульованим в даній роботі, виступає креативність як засіб створення й утвердження життєдайних смислів.

Креативність становить комплекс інтелектуальних та особистісних характеристик, які дозволяють людині продуктивно діяти в ситуації новизни, невизначеності й за відсутності чіткого алгоритму вирішення проблем. Аналіз впливу креативності на емоційні стани показав, що в основі такого впливу знаходяться дві групи механізмів: когнітивні та метакогнітивні. Саме вказані механізми забезпечують постановку нових цілей і дію креативності на трансформацію психічних станів. Процес творення і відтворення художніх образів виступає і мовою, і засобом, і завданням у подоланні обмежень, що накладаються на особистість хронічним соматичним захворюванням. Саме творчість, натхнення як особливий психічний стан виступає могутнім психологічним засобом подолання негативних особистісних переживань при ХСЗ.

Для пошуку життєстверджувальних естетико-етичних смислів з яскраво вираженою соціокультурною (надособистісною) детермінованістю була обрана сучасна українська і російська поезія. Методом контент-аналізу були виділені найчастотніші семантичні маркери, що позначають особистісні й трансперсональні переживання у восьми класиків сучасної української та російської поезії (на матеріалі 160 віршів). Виявилося, що залучення пацієнтів до культури і змісту глибоко інтимних поетичних переживань сприяє подоланню власних негативних станів завдяки воднораз декільком діючим психологічним чинникам: а) активації етико-естетичних символів-архетипів (сонце, небо, зорі, біль, мати, життя і т. ін.); б) своєрідним “вбудовуванням” власного “Я” у “життєвий світ” поета шляхом смислової ідентифікації з явно більш сильною, могутньою особистістю, яка пройшла через страждання й подолала його; в) самим фактом структурування (окультурення) власних переживань могутньою традицією високої поезії, коли розкриття власного “Я” через резонанс співпереживання поету надає емоційний простір для власного життєдайного самоствердження.

7. Розроблена й апробована у формувальному експерименті інтегрована програма психокорекції й психотерапії пацієнтів с ХСЗ включає чотири підструктури: а) активізацію креативного потенціалу особистості за допомогою залучення до етико-естетичних зразків поетичної творчості; б) активізацію креативного потенціалу особистості за допомогою декламації та розвитку творчої уяви; в) активізацію креативного потенціалу у емоційно напружених і проблемних ситуаціях за допомогою експресії власних переживань; г) вияв креативного потенціалу як засобу подолання негативних психічних станів і переживань.

8. Результати формувального експерименту підтвердили гіпотезу дослідження, згідно з якою креативність особистості та відповідні емоційні стани виступають вагомим засобом психокорекції хворобливих негативних психічних станів.

Таким чином, дослідження творчості, як особливого психічного стану особистості, розкриває нові перспективи для вивчення психологічних резервів подолання негативних переживань у пацієнтів з ХСЗ.

Статті, опубліковані у фахових виданнях, що входять до переліку, затвердженого ВАК України: Максименко К. С. Теоретико-методологічний аналіз проблеми психічних станів особистості / К. С. Максименко // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України. Проблеми загальної та педагогічної психології. - К., 2002. - Т.IV, ч. 7. - С. 149-157.

Максименко К. С. Психологічні стани підлітків у контексті проблем сучасної педагогічної практики // Практична психологія та соціальна робота. - 2001. - № 4. - С. 36-40.

Максименко К. С. Психічні стани та особистісна динаміка / К. С. Максименко // Практична психологія та соціальна робота. - К. -2002. - № 8. - С. 54-59.

Максименко К. С. Исследование творчества как психологического состояния личности: опыт рефлексивного анализа художественных текстов / К. С. Максименко // Журнал практикующего психолога. - 2003. - Вып. 9. - С. 147-186.

Максименко К. С. Психічні стани як обєктивація внутрішнього світу особистості / К. С. Максименко // Вісник Харківського університету. -Харків, 2004. - № 617. - С. 137-140.

Максименко К. С. Психологічні стани як вияв існування особистості / К.С.Максименко // Наукові записки ін-ту психології ім. Г.С. Костюка. - 2005. - Вип. 26, т. 3. - С. 62-68.

Максименко К. С. Психологічні аспекти соматичного захворювання / К. С. Максименко // Наукова записки Інституту психології ім. Г.С. Костюка. - К., 2006. - Вип. 28. - С. 373-379.

Максименко К. С. Переживання емоційних станів при соматичних захворюваннях / К. С. Максименко // Практична психологія та соціальна робота. - 2007. - № 12. - С. 26-30.

Максименко К. С. Генеза переживань емоційних станів при соматичних захворюваннях / К. С. Максименко // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України. Проблеми загальної та педагогічної психології. - К. : ГНОЗІС, 2007. - Т. IX, ч. 7. - С. 253-258.

Размещено на .ru