Військово-політична ситуація напередодні Переяславської ради. Причини укладення союзу з Московською державою. Концептуальні погляди гетьманського осередку на характер договору. Підготовка та затвердження Березневих статей. Посилення залежності від Москви.
Аннотация к работе
Переяславська рада. Входження України до складу Російської Імперії Зміст Вступ Розділ І. Військово-політична ситуація напередодні Переяславської ради 1.1 Причини укладення союзу з Москвою 1.2 Військова ситуація 1.3 Стосунки з московською державою. Підготовка та затвердження Березневих статей 2.1 Погодження позицій Висновки Список використаних джерел і літератури Додатки Вступ Переяславська рада 1654р. була поворотним пунктом в історії Східної Європи, який на багато століть, впритул до сьогоднішнього дня, визначив напрямок соціокультурного і геополітичного розвитку великого словянського регіону. Це - історична подія, яка належить до тих, що мають діаметрально протилежні оцінки в суспільно-політичній думці і науці. Переяславську раду і той комплекс документів, що був вироблений протягом наступних трьох місяців, можна і треба оцінювати не тільки з формального боку за схемою Жалувана грамота царя - підданство Богдана Хмельницького, але й з фактичного - якою була Україна після 1648р., коли укладала з Москвою угоду про підданство, заради чого ця угода укладалася з українського боку, і якою Україна стала після 1654р. Річ у тім, що на Переяслав можна дивитися з різних перспектив, щонайменше, з двох - з української та російської. З одного боку, чим мотивувався Богдан Хмельницький, приймаючи рішення про підданство московському царю і укладаючи з ним угоду про це підданство в результаті березневих переговорів українського посольства у Москві, як гетьман і українське суспільство оцінювали такий крок і який зміст у нього вкладали. Такі дві перспективи не знаходили однакового тлумачення цієї події, починаючи з самого 1654 року, коли почалися відмінні інтерпретації угод між Військом Запорозьким і Московською державою щодо визначення пріоритетних напрямів війни з Річчю Посполитою: Богдан Хмельницький наполягав на поході на Львів для визволення всіх етнічних земель з-під влади Речі Посполитої і включення їх в адміністративний устрій Війська Запорозького, Олексій Михайлович - на продовженні традиційної від другої половини XVI ст. політики Москви, скерованої на вирішення північно-балтійської проблеми, а як програми minimum - повернення Смоленська і земель, втрачених в результаті Поляновського миру 1634р. Національно-визвольна війна українського народу середини ХVІІ ст. та історичні події 1654р., безумовно, належать до явищ геополітичного масштабу. Із С. Соловйовим згідний його учень Г. Карпов, який бачить в козацькій Україні лише провінцію, спочатку Польщі, пізніше - Росії. Польський дослідник Людвік Кубаля стверджував, що,. здається, не було і дня, щоб Хмельницький не приймав чужоземних послів, дипломатичних агентів, курєрів, посланців і не посилав своїх.