Перекладацька діяльність Пантелеймона Куліша. Ранні роки - Курсовая работа

Один із виявів подвижництва Куліша - перекладацька діяльність, шлях до цілісного осмислення якого криється в пізнанні його філософії. «Він був європейцем між хуторянами та хуторянином між європейцями» - саме так окреслив Віктор Петров постать Пантелеймона Куліша. Якщо поява перших спроб перекладу в новій українській літературі на початку XIX століття була викликана почасти «...влечением любопытства, нельзя ли на малороссийском языке передать чувства нежные, благородные, возвышенные...» (Петро Гулак-Артемовський), то перекладацька діяльність Пантелеймона Куліша передбачала свідоме утвердження українського слова, з одного боку, та «європеїзацією» української літератури, з іншого. Багатьма роками пізніше, осмислюючи шлях, який пройшла нова українська література, «втягуючись в оборот усесвітнього письменства», Андрій Ніковський визначить три послідовні етапи її розвитку: пародію, переклади 70-90 років та оригінальні твори на всесвітні теми, які беруть свій початок від Лесі Українки, окреслюючи тим самим важливу тенденцію розвитку нової української літератури XIX століття - від наслідування через переклади до оригінальної творчості у світовому контексті. Актуальність обраної теми курсової роботи полягає у тому, що діяльність Пантелеймона Куліша як перекладача, завдяки його унікальній здатності до освоєння іноземних мов, зробила вагомий внесок у розвиток українського перекладу та оригінальної літератури в цілому.Пантелеймон Олександрович Куліш - український буржуазно-ліберальний письменник, багатогранна діяльність якого (як поета і прозаїка, фольклориста і етнографа, перекладача і критика, редактора і видавця) охоплює кілька десятиліть. Почавши як ліберал, настроєний проти царизму і кріпацтва, він поступово скочувався на буржуазно-націоналістичні позиції, особливо в останні десятиліття свого життя. Народився Куліш 8 серпня 1819 року в містечку Воронежі Глухівського повіту на Чернігівщині в дрібно панській сімї. З початку 40-х років учителював, багато мандрував по Україні, захоплюючись фольклором і етнографією. Починаючи з 1856 року, коли було одержано дозвіл друкуватися, Куліш активно працював, особливо як прозаїк (переробив і опублікував «Чорну раду»), як збирач і видавець фольклорно-етнографічних матеріалів (у 1856 - 1857 роках видано два томи «Записок о Южной Руси»), багато зробив у справі відродження української журналістики (підготовка і видання альманаху «Хата», журналу «Основа»).Перекладацькій діяльності Куліша сприяло те, що протягом життя він опанував (неоднаковою, щоправда, мірою) польську чеську сербську французьку англійську, німецьку, італійську, іспанську, латинську та староєврейську мови, вивчав давньогрецьку, шведську й навіть арабську. Не стільки в університеті, скільки в Києві, - адже самий університет кінця 30-х видався Кулішеві не надто сприятливим місцем для навчання: студенти мали девять пар щодоби, з восьмої ранку до пів на восьму вечора, з однією великою перервою між пів на першу та пів на другу. Куліш був вільним слухачем спочатку на першому відділенні філософського факультету (яке було прообразом теперішнього філфаку), а потім - на юридичному факультеті. І хоч атмосфера в Києві була сприятливою для практикування російської мови, минуло багато часу, перш ніж мова Куліша-киянина, автора «Михайла Чарнышенка», справедливо розкритикована Некрасовим, переросла в російську мову, якою написано «Воспоминания детства», неопубліковану повість «Владимирия», російський епістолярій пізнього Куліша. Всього було: і викладання російської мови («для інородців») у Санкт-Петербурзькому університеті і місцевій гімназії, і знайомство з мовою російської глибинки, і московські «наїзди» Куліша, які він, за його власним визнанням, використовував для того, аби «побольше русскою речью назвучаться».Переклади та переробки(переспіви) складають вагому частину літературної спадщини Пантелеймона Куліша, що тяжів до світової культури, творчо засвоював та переносив на український ґрунт її явища. Власні любовні страждання, повязані з драматичним залицянням до Олександри Білозерської спонукали його взятися за переклад цієї студії романтичного кохання. Ґалаґана повідомляв про свій переклад українською мовою першої пісні поеми Байрона «Паломництво Чайльд-Гарольда» і зазначив, що для того щоб «щоб виробить форми змужичалої нашої речі на послугу мислі всечоловічній» треба перекласти «Гамлета» Шекспіра, «Вільгельма Теля» Шиллера, «Геца фон Бірліхінгена» Ґете, «Ламермурську наречену» В. Скота. Щоправда, майже по двадцятьох роках Куліш загалом упереджено поставився до наповнення української літератури перекладними текстами й наголосив на потребі продукування оригінальних творів, скептично висловившись у 1876 році про ідею перекладання його російськомовних писань українською мовою у листі до О. 22 лип.; під псевдонімом Денис Федоренко), а в передмові до цієї публікації («Слово од редакції» в попередньому числі «Правди») виходячи з відмінностей між «перекладом» та «переспівом» обґрунтовував потребу саме українізованих «переспівів» (п

Зміст

Вступ

Розділ 1. Життєвий шлях і творчість Куліша

1.1 Життєпис

1.2 Куліш-поліглот

1.3 Куліш-перекладач

Розділ 2. Кулішові переклади. Перші спроби

2.1 Куліш та Міцкевич

2.2 Куліш та Біблія

Висновки

Список літератури