Право власності, його характерні ознаки. Аналіз історичних етапів розвитку набувальної давності. Право власності на природні ресурси, суб’єкти приватизації. Правове забезпечення приватизації земель в Україні: теорія, практика та шляхи вдосконалення.
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ КРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ “ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА” ІНСТИТУТ ПРАВА ТА ПСИХОЛОГІЇ Кафедра цивільного права та процесу КУРСОВА РОБОТА З дисципліни «Цивільне право» ПЕРЕХІД ПРАВА ВЛАСНОСТІ ШЛЯХОМ ПРИВАТИЗАЦІЇ Виконав Ст. гр. Василів С.С. Львів - 2013р. ВСТУП Як нам відомо приватизація як процес привласнення продуктів праці, місць розташування (земельних ділянок, житла, місць роботи) існує з часів появи людства. Звичайно, на початкових етапах даний процес регулювався тільки в усній формі… За різних обставин, різних причин, територіального положення, типології населення та з формуванням держав, процес вдосконалення способів та методів приватизації розвивався по різному. Головна увага зосереджувалася на інституті права власності. У «Правді Ярославичів» були написані правила регулювання на рухома та не рухоме майно, передбачені покарання та стягнення у разі крадіжки, присвоєння чужого майна та його пошкодження. Актуальність даного розділу полягає в тому, що необхідність роздержавлення та приватизації в Україні майже ні в кого не викликає сумніву і це обумовлюється, по-перше, кризовим станом економіки та суспільства в цілому; по-друге, неминучістю переходу до ринку; по-третє, вродженою економічною активністю приватного власника; по-четверте, визнанням того, що приватна власність - це основа свободи громадянина. На даний час існує цілий ряд законів, нормативно-правових та підзаконних актів, які регулюють процеси приватизації різноманітного майна: природніх ресурсів, державної власності, приватної власності… Тому нижче описано способи та методи переходу права власності шляхом приватизації, а також висвітлено що таке приватизація, що являє собою приватна власність, та яким чином проводиться регулювання даного інституту цивільно-правових відносин. Праву власника протистоїть невизначена кількість людей, і на всіх них покладено обов’язок не порушувати права власника. У першій виражається право власника вільно розпоряджатися своєю річчю (необмеженість права власності), у другій - його право усувати будь-яку іншу особу від впливу на цю річ (виключність власності). На зміст права власності не впливають місце проживання та місцезнаходження майна. Новий ЦК України називає таких суб’єктів права власності в Україні: український народ, фізичні та юридичні особи, держава Україна, територіальні громади, іноземні держави та інші учасники цивільних відносин (ст. 2,318 ЦК України). Згідно з ЦК України існують: право власності Українського народу, право приватної власності, право державної власності, право комунальної власності. ЦК України в ст. 324 зазначає, що об’єктами права власності Українського народу є земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони. Безхазяйні рухомі речі можуть набуватися у власність за набувальною давністю, крім випадків, прямо передбачених ЦК України, а саме: набуття права власності на речі, від яких власник відмовився, на знахідку, на бездоглядних тварин та скарб. Підстави набуття права власності та юридичні факти у цивільному праві не раз були предметом досліджень провідних українських та російських вчених-юристів (С. С. Алексеева [21], В. С. Толстого [41], О. А. Красавчикові [31], Є. О. Харитонова [44] та ін.). Проте сучасними російськими вченими-цивілістами Є. А. Сухановим [40, с.183], Ю. К. Толстим [42, с.49] та українським науковцем В. І. Цікало [48, с.12] неодноразово підкреслювалась необхідність законодавчого закріплення набувальної давності, що, безспірно, сприяє формуванню цивілізованого цивільного обігу.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
