Розгляд вітчизняної системи вищої освіти під кутом зору її спроможності до реалізації оптимального переходу до багатомовності. Визначення вищого навчального закладу як соціального інституту, здатного засвоювати корисні новації та модернізуватися.
Аннотация к работе
Для системи вищої освіти України в тому вигляді, в якому вона існує нині, українсько-російська двомовність, разом з побутовою багатомовністю у різноманітних варіантах виявлення останньої (українсько-російсько-болгарська, українсько-румунсько-російська, українсько-угорсько-словацько-російська тощо), є тими рисами, що їх з повним правом можна кваліфікувати як невідємні й навіть, до певної міри, основоположні ознаки ситуації. Характерною рисою українсько-російської та російсько-української двомовності (або диглосії), яка знаходить своє виявлення у форматі власне лінгвістичного підходу до мовної проблематики, мовної ситуації, мовної політики, слід вважати її наявність практично у всіх без винятку формах існування мови, починаючи з літературної (стандартної) і народно розмовної й закінчуючи діалектами, наріччями, соціолектами та ін. Вітгенштейна про існування не однієї “мови взагалі” як гомогенного утворення, а мовної сфери як гетерогенної сукупності багатьох “мов”, які обслуговують різноманітні галузі людської діяльності, перебираючи на себе у кожному конкретному випадку роль головного інструменту функціонування систем комунікації та мовної поведінки різного типу, - можна буде констатувати, що в українському мовному середовищі “мова освіти” відповідає як українському національному варіантові “мови взагалі”, так і всім (або майже всім) окремим “мовам”, починаючи з “мови науки”, “мови політики”, “мови етики”, “мови культури” і закінчуючи “мовою метро” та “мовою ринку” [1, с. У глобальному світі з притаманним для нього поділом на центр (або центри) та периферію такі мови, як українська, на рівні об’ єктивних реалій позбавлені можливості відкрити для тих, для кого вона є рідною, канали для реалізації соціальних функцій, які б можна було вважати універсальними, тобто такими, що діють у всіх без винятку сферах глобалізованої комунікації. Мають, гадаємо, рацію автори вступного тексту до другого видання антології “Націоналізм”, коли стверджують, що “тим, хто твердить, що своя власна мова (мова, що не є спільною з іншими націями) не є обовязковою ознакою нації і що нація може існувати, не маючи власної мови, цілком виправдано можна відповісти так: дійсно, ця ознака не обовязкова (бо не існує взагалі обов’ язкових, універсальних ознак націй).
Список литературы
1. Бацевич Ф. Нариси з лінгвістичної прагматики. Монографія / Ф. Бацевич. - Львів: ПАІС, 2010. - 336 с.
2. Генсон М. Е. Керування освітою та організаційна поведінка / М. Е. Генсон [Пер. з англ. Х. Проців]. - Львів: Літопис, 2002. - 384 с.
3. Лісовий В., Проценко О. Націоналізм, нація та національна держава / В. Лісовий, О. Проценко. - У кн.: Націоналізм. Теорії нації та націоналізму від Йогана Фіхте до Ернеста Гелнера: Антологія, 2-е видання (перероблене і доповнене) // Упор.: Проценко О., Лісовий В. - К. : “Смолоскип”, 2006. - С. І-ХХІІІ.
4. Носков С. Лингвистическая революция Саакашвили [Електронний ресурс] / С. Носков. - Режим доступу (станом на 2015 р.): http://www.stoletie.ru/rossiya_i_mir/lingvisticheskaja_revolucija_saak ashvili_2011-01-26.htm.
5. Сквірська В. “Мова - зброя політики” або про мовні проблеми у пострадянській Одесі / В. Сквірська // Мовна політика та мовна ситуація в Україні. Аналіз і рекомендації. 2-ге видання. - К. : Видавничий дім “Києво-Могилянська академія”, 2010. - С. 169-196.
6. Фрумкина Р. М. Психолингвистика / Р. М. Фрумкина. - М. : Академия, 2006. - 233 с.