Передумови формування державної інституції Державного Центру Української Народної Республіки в екзилі - Статья

Мазепи, на якому ухвалено «Тимчасовий закон про державний устрій і порядок законодавства УНР», що встановлював компетенцію Директорії та визначав правові основи діяльності передпарламенту УНР - Державної Народної Ради, перед якою мав нести відповідальність уряд і яка мала бути скликана не пізніше 1 травня 1920 р. Шелухін відверто назвав договір «злочином, за який Україна заплатила своєю свободою і кровю своїх синів» і стверджував, що «Директорія не мала права творити з другими державами договору, яким робилися б зміни в державних елементах УНР, уступкою її території з населенням, зміною її влади, накладанням на український народ обовязків, скасуванням попередніх основних і звичайних законів». С. Шульгин, який, оцінюючи угоду і дії Головного Отамана, писав: «Це було цілою революцією в тодішній нашій закордонній політиці, і треба було мати великої громадської мужності, щоб на неї зважитись. Була низка обставин, внаслідок яких цей акт постав, і справою істориків та політиків було відтворити повну картину дії та скласти остаточну оцінку цьому актові». С. 499-500] урядова комісія «викінчила вже свою діяльність» і запропонувала уряду проект повної Конституції, яка є «цілком демократичною і містить в собі гарантії для широкої автономії поодиноких земель Республіки та самоуправи народів, що замешкують Україну в їх національній культурі» [9].Національно-визвольна революція 1917-1920 рр., хоча і була короткочасною, але «своїм значенням в історії українського народу - це була велика епоха, яка визначила мету та напрям нашого сучасного і майбутнього. Вже тоді український народ мав повну нагоду вибороти і закріпити за собою волю і державну незалежність, увійти в сімю вільних народів світу«.. Такими були важкі передумови і правові підстави розбудови ДЦ УНР, які не дають жодного сумніву в необхідності становлення і діяльності цієї інституції. Історія не дала Директорії можливості мирного будівництва української держави на своїй власній землі і цьому значно сприяла «відсутність належної єдності нації, а, отже, і слабкість національної еліти» [24], яка виявилася неспроможною консолідувати український народ і підняти його на боротьбу за самостійну державу, а українська інтелігенція, хоча й була найактивнішою у розбудові незалежної держави, проте складала лише маленьку частку населення. Варто додати ще й таку важливу причини поразки, як змушеність вести одночасну збройну боротьбу на сході і на заході, з ворогами, з яких кожен зокрема був сильнішим за українську армію.

Національно-визвольна революція 1917- 1920 рр., хоча і була короткочасною, але «своїм значенням в історії українського народу - це була велика епоха, яка визначила мету та напрям нашого сучасного і майбутнього. Вже тоді український народ мав повну нагоду вибороти і закріпити за собою волю і державну незалежність, увійти в сімю вільних народів світу«.. ,>стати повним господарем на своїй багатющій землі». Такими були важкі передумови і правові підстави розбудови ДЦ УНР, які не дають жодного сумніву в необхідності становлення і діяльності цієї інституції. Історія не дала Директорії можливості мирного будівництва української держави на своїй власній землі і цьому значно сприяла «відсутність належної єдності нації, а, отже, і слабкість національної еліти» [24], яка виявилася неспроможною консолідувати український народ і підняти його на боротьбу за самостійну державу, а українська інтелігенція, хоча й була найактивнішою у розбудові незалежної держави, проте складала лише маленьку частку населення. Варто додати ще й таку важливу причини поразки, як змушеність вести одночасну збройну боротьбу на сході і на заході, з ворогами, з яких кожен зокрема був сильнішим за українську армію. На думку одного з авторів «Історії українського війська» (1992), «причини зовнішньої натури грають у долі народу другорядну ролю - бо ж кожна сама в собі сильна нація найде собі вже приятелів» [25, с. 460-461].

Втрата суверенної незалежної української держави глибоко потрясла серця свідомих українців у світі. Чому ми програли, - це питання довгі роки «нуртує у наших душах і серцях». І дуже важливим, говорив С. Петлюра, для українського народу є те, що тоді в листопаді 1920 р. уряд УНР зі своїм державним апаратом не капітулював і не підписав із ворогом жодної мирної угоди, що його героїчна Армія не здалася і не розпалася, а під натиском ворожих сил та, з огляду на несприятливу міжнародну ситуацію, відійшла на другу лінію бойових позицій. Тоді ж він рішуче заявив: «Боротьба нашого народу не припиняється і не припиниться. Нехай вона бере нові й нові жертви, але Україна незалежна, хоче того Європа чи ні, таки буде». Він «повязував одну з важливих причин поразки молодої української держави (УНР) із «міжнародною ситуацією» того часу та з повним ігноруванням найелементарніших і найгуманніших та справедливих аспірацій українського народу» [26, ч. 14].

Такими були передумови формування ДЦ УНР, що за таких, досить непростих обставин вийшов на чужину, в екзиль. ДЦ УНР в екзилі, як державна інституція української еміграції, виконав своє призначення, вписавши яскраві сторінки в історію боротьби українського народу за свою незалежність.

1. Шелухин С. Варшавський договір між поляками й С. Петлюрою: 21 квітня 1920 р. / С. Шелухин. - Прага : Нова Україна; Знання, 1946. - 35 с.

2. Шульгин О. Симон Петлюра та українська закордонна політика / О. Шульгин II Збірник памяті Симона Петлюри (1879-1926). - Прага : [б. в.], 1930. -С. 172-176.

3. Приходько В. Момент підписання Варшавського договору (спогади) / В. Приходько II Свобода (Нью-Йорк). - 1954. - Ч. 125. - 1 липня. -С. 3.

4. Литвин С. Симон Петлюра і проблема в українській та польській історіографії / С. Литвин II Четвертий міжнародний конгрес україністів. Одеса, 26-29 серпня 1999 р.: Доповіді та повідомлення. Історія. Ч.2.ХХ століття. - Одеса ; Київ ; Львів : [б. в.], 1999. - С. 74-84.

5. Петлюра С. Статті, листи, документи / С. Петлюра ; Цент. ком. вшанування памяті Симона Петлюри в Америці. - Нью-Йорк : Укр. Вільна АН у США, 1956. - 480 с.

6. Історія державної служби в Україні : у 5 т. / [О. Аркуша, О. Бойко, Є. Бородін та ін.; відп. ред. І. Метренко, В. Смолій ; редкол.: С. Кульчицький (кер. авт. кол. та ін.); Голов. упр. держ. служби України, Ін-т історії НАН України. - К.: Ніка-Центр, 2009. -Т.1. -544 с.

7. Петлюра думає про конституцію на Україні II Свобода (Нью-Йорк). - 1920. -Ч. 135.-9 листопада. -С.1.

8. Конституційні акти України. 1917-1920 : невідомі конституції України / [Прилюк Ю., Жмир В.]. - К. : Філософська і соціологічна думка, 1992. - 2720с.

9. Делегація Врангеля у Петлюри II Свобода (Нью-Йорк). - 1920. - Ч. 113. - 18 вересня. -С.1.

10. Кажуть українцям єднатися II Свобода (Нью-Йорк). - 1920. - Ч. 113.-18 вересня. -С.1.

11. Bruski J. Ryga w perspektywie ukrainskiej, Traktat ryski 1921roku po 75 latach / J. Bruski. -Torun : [б. в.], 1998. -357 s.

12. Cnp. 1. Закони, положення, постанови, накази Ради Міністрів і Військового міністерства УНР про поліпшення стану військовослужбовців у військових частинах; вироблення статуту проходження військової служби: підвищення в рангах; розквартирування військ; розасигнування кредиту між головними військовими установами; заснування військової школи в м. Каліш; правила обслідування та призначення пенсій і одноразових допомог військовослужбовцям і їх родинам, 1918-1923 рр., 484 арк.; ф. 1078. Головне управління Генерального штабу Української Народної Республіки, м. Київ, Жмеринка, Рівне, Камянець-Подільський, Тарнів (Польща), 1918-1924 рр., оп. 2.

13. Вісникдержавних законів для всіх земель Української Народної Республіки. - 1920. - Вип. 2. - 19 листоп. - Ч. 24-25.

14. Самійленко І. Міркування в 65-ту річницю ДЦ УНР в екзилі /1. Самійленко//Свобода (Нью-Йорк). - 1985. - Ч. 182.-24 вересня. - С.2,4.

15. Самійленко І. Перший етап державного центру УНР в екзилі (1920-1948) /1. Самійленко //Свобода (Нью-Йорк). -1993. - Ч. 14. - 22 січня. -С.2;Ч.15.-23 січня. -С.2;Ч.16.-26 січня. -С.2;Ч.17.-27 січня. -С.2.

16. Самійленко І. Міркування в 65-ту річницю ДЦ УНР в екзилі /1. Самійленко//Свобода (Нью-Йорк). - 1985. - Ч. 182.-24 вересня. - С.2,4.

17. Лівицький М. ДЦ УНР в екзині між 1920 і 1940 роками / М. Лівицький. - Мюнхен ; Філадельфія : В-во Українське інформаційне Бюро, 1984. - 72 с.

18. Немирон Н. Через Збруч / Н. Немирон II Свобода (Нью-Йорк). - 1950. -Ч. 162.-15 липня. - С. 2-3.

19. Лівицький М. ДЦ УНР в екзині між 1920 і 1940 роками / М. Лівицький. - Мюнхен ; Філадельфія : В-во Українське інформаційне Бюро,1984.-72с.

20. Самійленко І. Перший етап державного центру УНР в екзилі (1920-1948) /1. Самійленко //Свобода (Нью-Йорк). - 1993. - Ч. 14. - 22 січня. -С.2;Ч.15.-23 січня. -С.2;Ч.16.-26 січня. -С.2;Ч.17.-27 січня. -С.2.

21. Самійленко І. Міркування в 65-ту річницю ДЦ УНР в екзилі / Іван Самійленко //Свобода (Нью-Йорк). - 1985. - Ч. 182. -24 вересня.-С.2,4.

22. Історія українського війська (від княжих часів до 20-х років XX ст.) / Крипякевич І., Гнатович Б., Стефанів 3. та ін. - 4-е вид., змін. ідоп.-Львів:Світ, 1992.-712с.