Перебіг дифтерії у щеплених - Автореферат

З початку 90-х років на території України, Росії та інших країн СНД різко підвищився рівень захворюваності на дифтерію, котрий набув розмірів епідемії, яка досягла свого “піку” в 1995 р. Причиною початку епідемії серед дорослих вважається низький рівень колективного імунітету, повязаний з відсутністю планової ревакцинації дорослого населення. Однак, вакцинація дорослих проводилась без урахування початкового рівня антитоксичного імунітету, інтервали між щепленнями не завжди дотримувались, антигенне навантаження вакцин не враховувалось. Переважання щеплених серед хворих на дифтерію, наявність великої кількості вакцинованих серед померлих дорослих може свідчити про недостатню ефективність схем імунізації дорослих, що використовувались в період епідемії, в звязку з чим виникла необхідність оцінити вплив вакцинації дорослих, яка проведена в роки епідемії, на перебіг хвороби, виявити причини, що призводять до виникнення дифтерії у щеплених та її ускладнень. Оцінити ефективність вакцинації дорослих, яка проводилась в період епідемії шляхом вивчення перебігу дифтерії та характеру її ускладнень у щеплених дорослих в залежності від кратності вакцинації, особливостей проведення профілактичних щеплень (доза, строки) та початкового рівня антитоксичного імунітету.

За темою дисертації опубліковано 12 наукових робіт, в тому числі 3 статті у наукових фахових виданнях, рекомендованих ВАК України, і 9 тез доповідей.

Структура дисертації

Дисертація складається із вступу, огляду літератури, розділу матеріалів та методів дослідження хворих на дифтерію, двох розділів власних досліджень, аналізу і узагальнення результатів дослідження, висновків, практичних рекомендацій, бібліографічного списку літератури. Робота викладена на 121 сторінці, містить 12 таблиць та 13 рисунків, 3 витяги з історій хвороб, бібліографія включає 193 джерела, з них 39 іноземних.

Основний зміст роботи

Методи дослідження

Дослідження проводились в період епідемічного спалаху дифтерії в 1994-1996 рр. в інфекційному відділенні Київської центральної міської клінічної лікарні. Нами обстежено 320 хворих. У всіх хворих діагноз “дифтерія” підтверджений виділенням токсигенного штаму коринебактерій дифтерії (С.d.tox ) при бактеріологічному обстеженні. При вступі до стаціонару всі хворі оглядались ЛОР-спеціалістом, при наявності показань - в динаміці, кардіологом, при необхідності невропатологом.

Комплекс досліджень складався з таких методів обстеження, як загальний аналіз крові, сечі, біохімічний аналіз крові з визначенням аспартатамінотрансферази (АСАТ), креатинінфосфокінази (КФК), лактатдегідрогенази (ЛДГ), сечовини, креатиніну. Всім хворим проводилось динамічна електрокардіографія (ЕКГ), при необхідності і в тяжких випадках - щоденно. По показанням - рентгенографія легень, ехокардіографія, фонокардіографія.

Усім хворим проводили бактеріоскопічне і трьохразове бактеріологічне дослідження секрету слизової оболонки ротоглотки та носа. Контрольне бактеріологічне дослідження проводили двічі, через 2 і 3 доби після закінчення антибактеріального лікування.

Показники гуморального імунітету до дифтерійного токсину визначали в РПГА. Кров для дослідження брали при госпіталізації до введення протидифтерійної сироватки (ПДС) та вдруге не раніше 10-го дня після закінчення лікування ПДС.

Наявність антитіл до дифтерійного токсину в РПГА в титрах визначали мікрометодом з використанням діагностикума еритроцитарного дифтерійного антигенного рідкого, який виготовляється підприємством медичних біологічних препаратів “Биомед” (Росія), згідно доданої інструкції. Ступінь захищеності проти дифтерії визначався за наявністю титрів специфічних антитіл в сироватках крові (у розведеннях від 1:10 до 1:640). При цьому: групу серонегативних складали особи, у яких була визначена повна відсутність імунітету (титр 0);

до групи незахищених відносились серонегативні та особи з титрами 1:10, 1:20 (< 0,1 МО/мл);

особи з титрами ? 1:40 складали групу захищених, серед яких титр 1:40, що відповідав концентрації антитіл 0,1 МО/мл, вважався мінімальним захисним, 1:80 - 1:160 - середніми захисними (0,2-0,5 МО/мл) та 1:320 - 1:640 і більше - високими захисними титрами, що відповідали концентрації анатоксину ? 1,0 МО/мл.

Оцінку вірогідності різниці отриманих даних проводили з використанням критерія Стьюдента (t). Вірогідними різниці вважали вже при р<0,05. Обчислення проводились на персональному ІВМ-сумісному компютері за відповідними програмами.

Характеристика обстежених хворих

Вивчено перебіг дифтерії у 320 осіб віком від 14 до 72 років. Хворі виявлялись методом суцільного відбору. При встановленні діагнозу дифтерії враховували клінічні дані (вираженість симптомів та їх динаміку, строки виникнення та характер ускладнень), результати епідеміологічного, бактеріологічного досліджень.

Тяжкість перебігу дифтерії визначена за критеріями, викладеними в методичних рекомендаціях “Тактика ведения больных дифтерией, ангинами, носителей коринебактерий дифтерии в условиях эпидемического роста заболеваемости дифтерией” (Ж.И. Возианова и соавт., 1993). Для встановлення діагнозу дифтерійний міокардит використовували критерії міокардитів згідно з даними Нью-Йоркської асоціації кардіологів (1964, 1973 рр.) та критерії, викладені в методичних рекомендаціях “Клиника, диагностика дифтерийных миокардитов и принципы их лечения”(Ж.И. Возианова и соавт., 1993).

Контрольну групу (І) склали 132 (41,25%) нещеплених хворих на дифтерію. Діагноз встановлений на основі типових змін в ротоглотці та виділення С.d.tox . В підгрупі ІА було 76 (57,7%) хворих, що вступили до стаціонару в гострий період захворювання. До підгрупи ІВ увійшло 56 (42,3%) хворих, які направлені до стаціонару в період реконвалесценції.

Основну групу (ІІ) склали 188 (58,75%) щеплених хворих на дифтерію. В підгрупі ІІА було 99 (52,7%) хворих, що вступили до стаціонару в гострий період захворювання. дифтерія щеплений епідемія

До підгрупи ІІВ увійшло 89 (47,3%) хворих, які госпіталізовані в період реконвалесценції. Серед госпіталізованих в гострий період захворювання було 16 хворих на дифтерію, які були щеплені за епідемічними показниками в осередках інфекції. Всі хворі цієї групи направлені до стаціонару за отриманими результатами бактеріологічного обстеження.

Вакцинальний анамнез хворих (основна і контрольна група) вивчався за даними МОЗ України та епідеміологічного відділу Київського ТМО “Санепідслужба”. В статистичних даних МОЗ та епідеміологічного відділу Київського ТМО “Санепідслужба” вказувалась кратність вакцинації з зазначенням дати кожного щеплення, серія та номер вакцини, що дозволило нам визначити антигенне навантаження кожної дози вакцини.

Хворі основної групи були щеплені адсорбованим дифтерійно-правцевим анатоксином зі зменшеним вмістом антигенів (АДП-М) російського або угорського виробництва (5 Lf/доза дифтерійного анатоксину).

В групі І та групі ІІ переважали жінки - 90 і 132 особи відповідно. Хворі на дифтерію реєструвались у всіх вікових групах, проте найбільше їх в групі І зареєстровано у віці 30-39 (37,1%), в групі ІІ - у віці 40-49 років (27,1%).

Має місце тенденція до пізніх строків госпіталізації, що обумовлено недоліками діагностики дифтерії на догоспітальному етапі та пізнім звертанням за медичною допомогою. В перші два дні хвороби госпіталізовано лише 9,2% хворих групи ІА та 8,4% хворих групи ІІА (щеплені за епідеміологічними показниками не враховані, адже госпіталізація проводилась лише за отриманими результатами бактеріологічного обстеження).

Первинний діагноз дифтерія на основі клінічних даних у хворих групи ІА і групи ІІА встановлено відповідно у 12 (9,1%) та 9 (4,8%) хворих. В більшості випадків при первинному звертанні за медичною допомогою встановлений діагноз ангіна.

В групі ІА діагноз ангіна був встановлений у 100% хворих з катаральною дифтерією, 90,4% - локалізованою дифтерією, 63% - поширеною і 52% хворих з комбінованими формами; в групі ІІА у 57,1% хворих з катаральною дифтерією, 75,2% - локалізованою дифтерією, 66,5% - поширеною і в 43,1% хворих з комбінованими формами. Вираженість місцевих змін, тяжкість перебігу захворювання суттєво впливали на частоту встановлення діагнозу “дифтерія” в амбулаторних умовах.

Результати обстеження нещеплених хворих на дифтерію (контрольна група)

В групі ІА легкий перебіг спостерігався у 10 (13,2%) хворих, середньотяжкий - у 45 (59,2%) хворих, тяжкий перебіг діагностовано у 21 (27,6%) хворого.

Достовірної різниці між кількістю хворих з різними перебігами, що мали титри антитіл 0, 1:10 - 1:20, 1:40, 1:320 не виявлено. Суттєво більшою, хоча і не вірогідною, була лише кількість хворих з середніми захисними титрами антитіл (1:80 - 1:160) при легкому перебігу в порівнянні з тяжким (р<0,1).

Для легкого перебігу більш характерні локалізовані форми дифтерії, для середньотяжких - поширені, тяжкий перебіг захворювання діагностовано в 56% випадках комбінованої дифтерії, 26% - поширеної дифтерії ротоглотки.

Крім того, встановлено, що локалізована острівцева дифтерія ротоглотки достовірно частіше (р<0,001) зустрічається при легкому перебігу, ніж при середньотяжкому (70% в першому випадку і 31,1% в другому). У випадках поширеної плівчастої дифтерії достовірної різниці між середньотяжким та тяжким перебігом хвороби немає (44,44% та 33,33% відповідно). Комбіновані форми дифтерії достовірно частіше зустрічаються при тяжкому перебігу, ніж при середньотяжкому (р<0,001) (66,67% та 24,44% відповідно).

Тяжкість перебігу суттєво впливала на строки госпіталізації до отримання результатів бактеріологічного обстеження. Так, при легкому перебігу всі хворі направлені до стаціонару лише після отримання результатів бакобстеження, при середньотяжкому - 27 (60%) хворих, при тяжкому - 5 (24%) хворих направлено до стаціонару за результатами бактеріологічного обстеження.

Серед хворих з тяжким перебігом у 5 (24%) діагностовано ранній дифтерійний міокардит (РДМ): у 1 хворого - з поширеною плівчастою дифтерією ротоглотки та у 4 - з комбінованою.

Окрім міокардиту, у 1 хворого з комбінованою дифтерією діагностовано токсичний нефрит та у 1 хворого з поширеною плівчастою дифтерією ротоглотки діагностовано поліневрит. Перебіг хвороби закінчився летально у 8 хворих: у 2 хворих з поширеною плівчастою дифтерією ротоглотки (титри антитіл 1:20, 1:40) та у 6 хворих з комбінованими формами (титри антитіл 1:20 - 2 особи; 1:40 - 4 особи).

Група ІВ. Незважаючи на відсутність клінічних проявів захворювання на момент госпіталізації, у 10 (17,9%) хворих діагностовано РДМ з легким перебігом. Тобто, у цієї категорії хворих, незважаючи на легкий перебіг, дифтерія супроводжувалась основним ускладненням - міокардитом.

Результати обстеження щеплених хворих на дифтерію (основна група).

В усіх групах переважали двічі щеплені. При порівнянні між собою ступенів тяжкості дифтерії та кількості вакцинацій, які зустрічаються при цьому, отримані наступні дані.

Щеплені одноразово при жодному із перебігів захворювання не мали достовірних переваг. Двічі вакциновані достовірно частіше зустрічаються при тяжкому перебігу (р<0,05) в порівнянні з середньотяжким.

Щеплені тричі при жодному із перебігів захворювання не мали достовірних переваг. Також не виявлено жодної достовірної різниці при порівнянні тяжкості перебігу та титрів антитіл в залежності від кількості щеплень.

Критерієм ефективності вакцинації є рівень антитоксичного імунітету.

Враховуючи значну кількість хворих, у яких виявлена відсутність захисного рівня антитіл на момент госпіталізації (див. рис. 3), ми проаналізували дані, щодо часу від проведення щеплень до виникнення хвороби. Результат представлений на рис. 4.

Як відомо, захисний рівень антитіл повинен зберігатися близько трьох-пяти років, тому хворі розподілені по групах вакцинованих: більше 3 років до захворювання та 3 роки і менше.

Переважання хворих, які вакциновані за 3 роки і менше до захворювання свідчить про неефективність вакцинації, проведеної протягом епідемії.

В групі ІІА легкий перебіг спостерігався у 19 (22,8%) хворих; середньотяжкий - у 47 (56,7%), тяжкий перебіг діагностовано у 17 (20,5%) хворих. Результати обстеження 16 хворих на дифтерію, які були щеплені за епідеміологічними показниками в осередках інфекції і госпіталізовані в період розпалу хвороби, подані окремо.

Локалізація та розповсюдження місцевого запального процесу у хворих групи ІІА різного ступеня тяжкості

Легкий перебіг зустрічався у випадках катаральної та локалізованої дифтерії ротоглотки. Середньотяжкі форми реєструвались у випадках локалізованої та поширеної дифтерії ротоглотки та комбінованих форм. Тяжкий перебіг захворювання діагностовано в 52,2% випадках комбінованої дифтерії, 23,8% - поширеної дифтерії ротоглотки. Крім того встановлено, що у випадках локалізованої острівцевої та локалізованої плівчастої дифтерії ротоглотки достовірної різниці між легким та середньотяжким перебігом немає. Поширена острівцева дифтерія ротоглотки діагностована лише у випадках середньотяжкого перебігу. При поширеній плівчастій дифтерії ротоглотки достовірної різниці між середньотяжким та тяжким перебігами не виявлено. Комбінована дифтерія достовірно частіше (р<0,001) зустрічалась при тяжкому перебігу захворювання, ніж при середньотяжкому (70,59% та 23,4% відповідно).

Як і в групі ІА, тяжкість перебігу суттєво впливала на строки госпіталізації до отримання результатів бактеріологічного обстеження. Так, при легкому перебігу 18 (94,7%) хворих направлено до стаціонару лише після отримання результатів бакобстеження, при середньотяжкому - 34 (72%) хворих, при тяжкому - 4 (23,5%) хворих направлено до стаціонару за результатами бактеріологічного обстеження.

Ускладнений перебіг хвороби діагностовано у 8 (17%) хворих з середньотяжким перебігом: РДМ у 3 хворих, пізній дифтерійний міокардит (ПДМ) - у 2, РДМ бульбарний синдром - у 3 осіб. Серед хворих з ускладненим перебігом незахищеними на момент госпіталізації були 2 особи, мінімальний захисний рівень імунітету спостерігався у 4 хворих. У 7 хворих час від щеплення до захворювання не перевищував 3-х років. У одного хвороба виникла через 4 роки після щеплення.

Серед хворих з тяжким перебігом ускладнення діагностовано у 15 (88,2%) осіб: РДМ - у 7 хворих, РДМ бульбарний синдром - у 4. Одноразово зустрічались такі діагнози: бульбарний синдром; РДМ бульбарний синдром вялий тетрапарез; РДМ токсичний нефрозо-нефрит; ПДМ бульбарний синдром. Серед хворих з ускладненим перебігом незахищеними були 10 осіб, із них - 2 серонегативні. Час від проведення вакцинації до виникнення хвороби жодного разу не перевищував 3-х років. У 3 хворих перебіг хвороби закінчився летально. В усіх випадках діагностована комбінована дифтерія. Незахищеними на момент госпіталізації були 2 хворих, у 1-го титри антитіл відповідали мінімальному захисному (1:40).

В групу ІІА входило 16 хворих, які були обстежені в осередках інфекції, як контактні з хворими на дифтерію, і щеплені проти дифтерії. Після розвитку клініки захворювання вони направлені до стаціонару. Незважаючи на незначну кількість хворих цієї групи, ми вважаємо за доцільне акцентувати на них увагу.

До початку захворювання було вакциновано 7 (43,75%), під час хвороби - 9 (56,25%) осіб. Така ситуація може бути пояснена низьким рівнем діагностики дифтерії на догоспітальному етапі, а саме, ігноруванням того факту, що в перші дні захворювання фібрінозні нальоти можуть ще бути відсутні і для встановлення діагнозу необхідно звертати увагу на ознаки загальної інтоксикації та епідеміологічний анамнез.

Отримання позитивних результатів бактеріологічного обстеження на дифтерійну паличку вимагає госпіталізації хворого до стаціонару для проведення специфічного лікування, а не вакцинації. В даній групі 4 хворих щеплено після отримання позитивних результатів бактеріологічного обстеження, і лише після цього направлено до стаціонару.

В 5 випадках спостерігався легкий перебіг дифтерії, в 11 (68,75%) - середньотяжкий. На момент госпіталізації, незважаючи на проведені щеплення, 6 (37,5%) хворих не мали захисних титрів антитіл.

У хворих з легким перебігом хвороби в 3 випадках діагностовано катаральну дифтерію, в 2 - локалізовану острівцеву дифтерію ротоглотки. Ускладнень захворювання не зареєстровано.

У випадках середньотяжкого перебігу хвороби у 5 осіб діагностовано локалізовану острівцеву дифтерію ротоглотки, у 1 - локалізовану плівчасту дифтерію ротоглотки, у 2 - поширену плівчасту дифтерію ротоглотки, комбіновану дифтерію діагностовано у 3 осіб.

В 4 випадках перебіг хвороби ускладнився розвитком РДМ легкого ступеня тяжкості. Міокардит діагностовано у всіх хворих з комбінованими формами дифтерії та у 1 хворого з поширеною плівчастою дифтерією ротоглотки (титри антитіл 1:20).

В наведених нами випадках вакцинації за епідеміологічними показниками, щеплення не змогли запобігти розвитку захворювання.

Такий результат вакцинації є цілком закономірним, адже зростання кількості антитіл в крові до протективного рівня (при умові вакцинації за епідеміологічними даними) відбувається протягом більш тривалого проміжку часу, ніж інкубаційний період захворювання.

Також потрібно памятати, що вакцинація не впливає на рівень місцевої (в ротоглотці) резистентності до збудника дифтерії.

Група ІІВ. Незважаючи на відсутність клінічних проявів захворювання на момент госпіталізації у 4 (4,5%) хворих діагностовано міокардит з легким перебігом. У 2 хворих - РДМ, у 2 - ПДМ.

У одного хворого з ПДМ розвинулась постдифтерійна полінейропатія нижніх кінцівок, переважно сенсорного типу. Всі хворі цієї групи на момент госпіталізації мали середні захисні титри антитіл.

Аналіз і узагальнення результатів дослідження

Серед всіх обстежених хворих (320 осіб) щеплені (основна група) хворіли на дифтерію достовірно частіше (р<0,001), ніж нещеплені (контрольна група). Достовірних відмінностей між середніми частотами різних клінічних форм дифтерії (окрім поширеної дифтерії ротоглотки) в основній і контрольній групі немає. Частота поширеної дифтерії ротоглотки в контрольній групі достовірно вища (р<0,02), ніж в основній. При порівнянні різних клінічних форм комбінованої дифтерії виявлена достовірна відмінність у випадку поширеної плівчастої дифтерії ротоглотки і катаральної гортані. Частота поширеної плівчастої ротоглотки і катаральної гортані вища в основній групі в порівнянні з контрольною (р<0,01).

При порівнянні тяжкості перебігу захворювання та клінічних форм дифтерії нами не виявлено достовірних відмінностей між хворими основної та контрольної груп. За виключенням лише тих клінічних форм, що реєструвались тільки в одній групі (локалізована плівчаста дифтерія ротоглотки, поширена острівцева дифтерія ротоглотки - лише в основній групі).

При порівнянні строків госпіталізації хворих основної і контрольної груп, які направлені до стаціонару в гострий період хвороби, достовірної різниці між основною і контрольною групами не виявлено. Порівнюючи між собою легкий перебіг в основній групі та контрольній, а також середньотяжкий і тяжкий, достовірної різниці в строках госпіталізації не виявлено.

Дослідження рівня антитоксичного імунітету на момент госпіталізації в основній і контрольній групах виявило, що при легкому перебігу хвороби серонегативні (титр 0) хворі зустрічались лише в контрольній групі, в той же час, високі захисні титри антитіл (1:320 і більше) зареєстровані тільки в основній групі. У випадках титрів антитіл 1:10-1:20, 1:40, 1:80-1:160 достовірної різниці не виявлено. У випадках повної відсутності антитоксичного імунітету (титр 0) при середньотяжкому перебігу достовірної різниці між хворими основної та контрольної груп немає. Відсутня вона також при зрівнянні мінімальних (1:40), середніх (1:80-1:160) та високих (1:320 і більше) захисних титрів.

Щодо титрів антитіл 1:10-1:20, відмічено достовірне переважання хворих з такими титрами антитіл в контрольній групі (р<0,05). При тяжкому перебігу достовірної різниці між титрами антитіл в основній і контрольній групах немає. Високі захисні титри антитіл (1:320 і більше) зареєстровані лише в контрольній групі.

Основним первинним діагнозом у хворих обох груп була ангіна. При порівнянні перебігів хвороби отримані наступні дані. Легкий перебіг: діагноз ангіна достовірно частіше (р<0,01) зустрічався в контрольній групі. У випадку середньотяжкого перебігу частота первинних діагнозів ангіна однакова в основній та контрольній групах. Діагноз дифтерія при первинному звертанні за медичною допомогою частіше, але не вірогідно (р<0,1) встановлювався у хворих контрольної групи. При тяжкому перебігу захворювання частота первинних діагнозів ангіна не відрізнялась в основній та контрольній групах.

Перебіг хвороби закінчився летально у 3 хворих основної та 8 хворих контрольної груп. В усіх випадках спостерігався тяжкий перебіг. Достовірної різниці між напруженістю антитоксичного імунітету хворих основної та контрольної груп не виявлено. Також відсутня достовірна різниця при порівнянні вікової структури та строків госпіталізації хворих основної та контрольної груп.

Висновки

1. Серед хворих, які були госпіталізовані до стаціонару, 58,75% складали щеплені. Відсутність чіткої документації про щеплення утруднювала оцінку якості вакцинації.

2. Терміни “вакцинований” та “імунний” не є синонімами, що не враховувалось, як правило, при первинному спілкуванні лікаря з хворим (63,2% щеплених хворих з первинним діагнозом ангіна у випадку легкого перебігу, та 72,3% і 35,3% у випадку середньотяжкого та тяжкого перебігу відповідно).

3. Перебіг хвороби в середньотяжких і тяжких формах можливий і у щеплених. При цьому клінічні прояви хвороби не відрізнялись від таких у нещеплених.

4. Рівень антитоксичного імунітету у щеплених хворих на дифтерію не завжди корелював з кратністю та строками вакцинацій, що дозволяє говорити про недостатньо обгрунтовану тактику вакцинації дорослих в період епідемії.

5. Щеплення за епідеміологічними показниками в осередках інфекції не тільки недоцільне, враховуючи тривалість вироблення специфічних антитіл, але й небезпечне, так як може спровокувати за рахунок додаткового антигенного навантаження, більш тяжкий перебіг хвороби у інфікованих осіб.

6. Вакцинація не гарантувала від виникнення тяжких ускладнень і навіть летального кінця.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Анастасій І.А. Частота встановлення діагнозу дифтерія при первинному звертанні за медичною допомогою у щеплених осіб // Український науково-медичний молодіжний журнал. - 1998. - №1. - С. 22-24.

2. Анастасій І.А. Рівень антитоксичного протидифтерійного імунітету в РПГА у щеплених осіб, хворих на дифтерію // Український науково-медичний молодіжний журнал. - 1998. - №2-3. - С. 2-3.

3. Анастасій І.А. Перебіг дифтерії у молодих осіб, які були щеплені // Сучасні інфекції. - 1999. № 2. - С. 60-66.

4. Анастасій І.А. Ефективність активної імунізації в осередках дифтерії // Актуальні питання клінічної інфектології: Матеріали V зїзду інфекціоністів України. - Тернопіль, 1998. - С. 204-205.

5. Анастасій І.А. Строки госпіталізації в стаціонар щеплених осіб, хворих на дифтерію // Актуальні питання клінічної інфектології: Матеріали V зїзду інфекціоністів України. - Тернопіль, 1998. - С. 206-207.

6. Анастасій І.А. Міокардити у щеплених осіб, хворих на дифтерію // Матеріали XIV зїзду терапевтів України. - Київ, 1998. - С. 83-84.

7. Анастасій І.А. Роль провізорних відділень у діагностиці дифтерії у щеплених осіб // Матеріали ювілейної науково-практичної конференції, присвяченої 100-річчю з дня народження професора О.С. Коломійченка. - Київ, 1998. - С. 48-52.

8. Анастасій І.А. Вікова структура хворих на дифтерію, які були щеплені // Вікові особливості інфекційних хвороб: Матеріали науково-практичної конференції і пленуму Асоціації інфекціоністів України. - Тернопіль-Київ, 1998. - С. 3.

9. Ж.И. Возианова, И.А. Анастасий. Состояние и перспективы заболеваемости дифтерией в Киеве // Инфекции не знают границ: Материалы юбилейной конференции, посвященной 75-летию кафедры инфекционных болезней Харьковского института усовершенствования врачей. - Харьков, 1999. - С. 21-22 (збір матеріалу, статистична обробка, оформлення).

10. Анастасій І.А. Захворюваність на дифтерію та специфічний імунітет // Матеріали науково-практичної медичної конференції “Сучасні проблеми клінічної фармакології та імунопрофілактики”. - Київ, 1999. - С. 6-8.

11. Анастасій І.А. Чи дає щеплення гарантію від захворювання на дифтерію? // Актуальные вопросы инфектологии, эпидемиологии и микробиологии: Сборник научных трудов международной научно-практической конференции инфекционистов и эпидемиологов ВС Украины. - Киев, 1998. - С. 120-121.

12. Анастасій І.А. Захворюваність на дифтерію щеплених осіб // 2 Міжнародний медичний конгрес студентів і молодих вчених. Тези доповідей. - Тернопіль, 1998. - С. 198.