Педагогічна освіта Австрії ХІХ – початку ХХ ст - Автореферат

В умовах міжнародної інтеграції України в освітній простір Європи на основі угод Болонського процесу особливої ваги набуває історичний досвід організації педагогічної освіти. Обумовлено це тим, що Австрія - країна високої європейської культури; держава має великий історичний досвід у галузі освіти, в тому числі щодо підготовки вчителів (країна - одна з перших у Європі в 1774 р. ввела обовязкове початкове навчання); західні території теперішньої української держави були майже понад 150 років у багатогранному (політичному, культурному та освітньому) полі Австрійської монархії, крім цього освітні реформи мали вплив і на педагогічну думку Росії, до складу якої входила значна частина України. Різноманітні питання професійної підготовки вчителів в Австрії висвітлювалися як у зарубіжній, так і у вітчизняній науковій літературі. Для встановлення закономірностей розвитку системи педагогічної освіти важливе значення мають результати досліджень вітчизняних та російських науковців Є. У процесі роботи застосовано комплекс методів дослідження: історико-логічний аналіз методологічної, історичної, філософської літератури для встановлення тенденцій розвитку системи педагогічної освіти; хронологічний аналіз дав змогу простежити еволюцію становлення педагогічної освіти в Австрії; ретроспективний і контент-аналіз архівних документів; системно-структурний і порівняльний аналізи навчальних планів; методи теоретичного узагальнення, класифікації та систематизації для формулювання висновків.У першому розділі “Тенденції розвитку системи педагогічної освіти в Австрії„ проаналізовано стан висвітлення проблематики у науковій літературі, публікаціях періодичних видань, архівних матеріалах. Партицький та ін.) Важливим джерелом дослідження було середовище педагогічної преси (україномовне та німецькомовне), на основі цих матеріалів представлено роль школи у житті тодішнього суспільства, методичні поради, стан освіти та вимоги до особи вчителя. Це дає підстави стверджувати, що розвиток педагогічної думки, обґрунтування теоретичних засад педагогічної освіти педагогами Галичини здійснювався в контексті і під впливом розвитку педагогічної науки західноєвропейських держав, а саме Австро-Угорської монархії. Законодавчо педагогічна освіта була ґрунтовно структурованою, але бачення її змісту в перші роки інституалізації видається нечітким через відсутність досвіду та фінансові проблеми держави. В австрійському суспільстві було принципове розуміння того, що педагогічна освіта є важливим аспектом культурного розвитку нації, що учитель, будучи постійним провідником народної освіти, повинен сам володіти широким спектром ділових та фахових знань і вмінь.Ретроспективна оцінка розвитку австрійської системи педагогічної освіти на основі історичного, соціально-педагогічного аналізу дає підстави виокремити наступні періоди: - „фельбіґерівський“ (1774-1806 рр.) запровадження обовязкового початкового навчання; Австрія увійшла в число лідерів європейського освітнього простору); На основі цілісного аналізу змісту педагогічної освіти, методів навчання та особливостей науково-методичного забезпечення можна стверджувати: навчальні плани педагогічних закладів у процесі розвитку зазнали значних змін: збільшено кількість навчальних годин, розширено перелік навчальних дисциплін, більше уваги приділено вивченню педагогіки, збільшено час на проходження педагогічної практики; австрійські дослідники звертали увагу на систематичний контроль знань учнів, що сприяло відходу від звичного механічного заучування матеріалу, забезпечувало розвиток аналітичного мислення, вміння самостійно робити висновки; вивчались переваги та недоліки „сократичного методу“, за яким стояв світоглядно-раціоналістичний напрямок Просвітництва. Пергена та ін. була розробка концептуальних засад розвитку школи та педагогічної освіти в Австрії. Встановлено, що основне значення реформ в системі педагогічної освіти Австрії полягало в тому, що: - в педагогічних навчальних закладах і університетах розпочато професійну підготовку вчителів, рівень якої відповідав кращим європейським зразкам (наукові семінари для студентів, практикуми з психології, система контролю знань майбутніх учителів); Подальшого вивчення потребують наступні перспективні та значимі для педагогічної науки напрямки дослідження, а саме: особливості взаємодії національних освітніх традицій Австрії в процесі обєднання різних держав; роль педагогічних організацій Австрії в освітньому процесі; значення преси в процесі становлення педагогічної освіти Австрії.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Ретроспективна оцінка розвитку австрійської системи педагогічної освіти на основі історичного, соціально-педагогічного аналізу дає підстави виокремити наступні періоди: - „фельбіґерівський“ (1774-1806 рр.) запровадження обовязкового початкового навчання; Австрія увійшла в число лідерів європейського освітнього простору);

- реакційний (1806-1848 рр.) перехід між поступом і стагнацією; опублікування „Політичного закону про школу …“);

- неоабсолютистський (1848-1860 рр.) формування ідеологічної платформи неоабсолютистської державницької концепції через патріотично-релігійне виховання);

- федералістський (1860-1867 рр.) відмова австрійської влади від централізованого управління в освіті на вимогу національностей імперії; кінець панівного становища німецької мови в освітній сфері; розпуск Міністерства культу і навчання);

- ліберальний (1867-1879 рр.) відновлення Міністерства культу і навчання в австрійській частині монархії; формування основ елітарної освітньої системи, яка була спрямована на соціально незахищених; звільнення від тотального церковного впливу);

- консервативно-католицький (1879-1897 рр.) негативний вплив економічної депресії; призупинення освітніх заходів);

- „націоналістський“ період (1897-1918 рр.) гостра проблема викладання національних мов серед народів імперії; активне створення педагогічних обєднань; запровадження деяких військових елементів в освітньому процесі (стройова підготовка, стрільба).

Як свідчать результати аналізу, окреслені етапи не можна вважати остаточними, оскільки встановлення меж, що фіксують кінець одного і початок наступного періоду, певною мірою умовне.

Системний підхід дав змогу аналізувати педагогічну освіту Австрії, її цілі, тенденції розвитку як своєрідний феномен австрійської культури, в якій відображені національні цінності та традиції. Відтак, австрійська система підготовки педагогічних кадрів представляє собою особливу систему, що сформувалася у полікультурному, багатонаціональному суспільстві.

2. На основі цілісного аналізу змісту педагогічної освіти, методів навчання та особливостей науково-методичного забезпечення можна стверджувати: навчальні плани педагогічних закладів у процесі розвитку зазнали значних змін: збільшено кількість навчальних годин, розширено перелік навчальних дисциплін, більше уваги приділено вивченню педагогіки, збільшено час на проходження педагогічної практики; австрійські дослідники звертали увагу на систематичний контроль знань учнів, що сприяло відходу від звичного механічного заучування матеріалу, забезпечувало розвиток аналітичного мислення, вміння самостійно робити висновки; вивчались переваги та недоліки „сократичного методу“, за яким стояв світоглядно-раціоналістичний напрямок Просвітництва. В центрі уваги була творчість учня.

Значним досягненням австрійських педагогів кінця XVIII - початку ХІХ ст. Б. Бахера, Й. Біркенштока, Ф. Ґагайса, Ф. Германа, І. фон Фельбігера, Й. Пергена та ін. була розробка концептуальних засад розвитку школи та педагогічної освіти в Австрії.

Важливим у працях австрійських педагогів другої половини ХІХ ст. В. Адлера, Ф. Вендта, Р. Гасманна, М. Дрбаля, Й. Цайфа, Р. Цлябіндера та ін. є твердження, що пріоритетним у діяльності навчально-виховних закладів має стати виховання молоді, а навчання розглядається як основний засіб досягнення виховної мети. Цей період, особливо зі створенням віденського педагогічного закладу „Padagogium“, характеризується підвищенням активності наукових пошуків у дослідженні основ педагогічної освіти в Габсбургській монархії (основними діячами у цій сфері були Ф. Діттес, Е. Ганнак, Р. Горніх, А. Гьофлер, В. Єрусалем та ін.).

Для авторів підручників, насамперед, були важливі їх практичність та наближеність до реальних умов викладання. Тому, вони часто зазнавали змін та доповнень з боку державних і церковних замовників.

Підручники вирізнялися емпіричним характером, були актуальними і прагматичними, пропагували тогочасні фундаментальні, педагогічні та дидактичні настанови.

3. Розвитку процесу підвищення кваліфікації учителів у ХІХ ст. були притаманні три основних етапи з перехідним періодом і різноманітними формами проведення: - 1806-1848 рр. (Політичний шкільний закон (1806 р.) §122, §270, §271) - форма проведення: повторний екзамен (для молодших учителів); прикріплення учителя до методиста (від 3 до 6 тижнів);

- 1848-1869 рр. - організація педагогічних зібрань, вихід педагогічних друкованих видань;

- 1869-1918 рр. (Імперський закон про народну школу (RVG) (1869 р.) § 43) - форма проведення: районні конференції, курси, створення районних бібліотек для учителів, журнали педагогічного змісту.

4. Встановлено, що основне значення реформ в системі педагогічної освіти Австрії полягало в тому, що: - в педагогічних навчальних закладах і університетах розпочато професійну підготовку вчителів, рівень якої відповідав кращим європейським зразкам (наукові семінари для студентів, практикуми з психології, система контролю знань майбутніх учителів);

- обґрунтовано чіткий перелік вимог до учителів, які з 1869 р. одержали статус державного службовця;

- визначено загальні засоби адміністративного управління освітою, зокрема державне фінансування та контроль;

- сформовано нову ідеологію розвитку педагогічної освіти, рівень якої вплинув на підвищення рівня педагогічної культури населення Австрії.

Історична ретроспекція педагогічної освіти Австрії дає підстави констатувати, що ця важлива суспільна сфера в основному відповідала запитам австрійського суспільства в різні проміжки часу. Система підготовки вчителів у кінцевому підсумку забезпечила формування того контингенту педагогів, які вивели австрійську освіту другої половини ХХ - початку ХХІ ст. на світовий рівень.

5. Системний аналіз забезпечив можливість виявити тенденції та протиріччя розвитку педагогічної освіти Австрії, виокремити позитивний досвід, який варто трансформувати у сучасній освітній практиці: - розвиток якісної системи професійної підготовки вчителя може забезпечити лише власна держава при наявності ефективної освітньої політики;

- досвід Австрії підтверджує наявність так званого ефекту „довгої хвилі“, суть якого полягає в тому, що продумана система фінансової підтримки освіти дає результати через десятки років;

- єдність державної політики щодо загальноосвітніх шкіл і педагогічної освіти;

- Австрія може бути прикладом ретельного збереження досвіду минулих років, відмови від критиканства й заперечення;

- задовго до дискусій про спрямованість навчально-виховного процесу в Австрії прийшли до висновку про гуманістичний і демократичний характер освіти, врахування особливостей національного менталітету;

- підвищення кваліфікації учителів до рівня самовиховання;

- заслуговує на увагу ідея генерального каталогу усіх австрійських бібліотек для учителів. Мова йде про своєрідне інформаційне забезпечення професійної підготовки;

- диференціація оплати праці учителів (так звана таблиця про ранги).

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми. Подальшого вивчення потребують наступні перспективні та значимі для педагогічної науки напрямки дослідження, а саме: особливості взаємодії національних освітніх традицій Австрії в процесі обєднання різних держав; роль педагогічних організацій Австрії в освітньому процесі; значення преси в процесі становлення педагогічної освіти Австрії.

Основні положення дисертації відображено в таких публікаціях

І. Навчальні посібники

1. Мясковський М. Є. Педагогічна освіта Австрії ХІХ - початок ХХ ст.: навчальний посібник / М. Є. Мясковський. Тернопіль: Економічна думка, 2008. 232 с.

ІІ. Статті в наукових фахових педагогічних виданнях

2. Мясковський М. Є. Австрійська система освіти та її вплив на шкільництво Північної Буковини і Східної Галичини в ХІХ-ХХ ст. / М. Є. Мясковський // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Педагогіка. 2000. № 1. С. 38-45.

3. Мясковський М. Є. Актуальні питання процесу підготовки, підвищення кваліфікації та перекваліфікації педагогічних кадрів в Австрії на сучасному етапі / М. Є. Мясковський // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Педагогіка. 2002. № 1. С. 112-117.

4. Мясковський М. Є. Особливості навчального процесу в школах Австрії другої половини ХІХ століття / М. Є. Мясковський // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Педагогіка. 2004. № 1. С. 34-40.

5. Мясковський М. Є. Вплив педагогічної науки Австрії кінця XVIII - початку ХІХ ст. на розвиток освіти європейських держав / М. Є. Мясковський // збірник наукових праць / відп. ред. І. О. Лещук. Херсон: Вид-во ХДУ, 2007. С. 30-37. (Серія: Педагогічні науки; вип. 44).

6. Мясковський М. Є. Система підвищення кваліфікації педагогічних кадрів Австро-Угорщини в ХІХ ст. / М. Є. Мясковський // Рідна школа. 2007. № 3. С. 78-80.

ІІІ. Статті у матеріалах конференцій

7. Мясковський М. Є. До питання ролі книги методів Фельбігера у навчальному процесі в Австрії у період освіченого абсолютизму / М. Є. Мясковський // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції „Соціокультурні аспекти навчання іноземних мов“. Тернопіль: ТДПУ, 2004. С. 155-156.

8. Мясковський М. Є. Політика у галузі освіти, її організація та структура: досвід Австрії / М. Є. Мясковський // Освіта як фактор забезпечення стабільності сучасного суспільства. Матеріали міжнародної науково-теоретичної конференції м. Тернопіль 26 березня 2004 року, - Тернопіль, 2004. С. 142-144.

9. Мясковський М. Є. Педагогічна думка в Австрії середини ХІХ - початку ХХ ст. / М. Є. Мясковський // Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції „Професіоналізм педагога (Європейський вибір України)“, 21-23 вересня 2005 р., м. Ялта. Зб. статей. Ялта: РВВ КГУ, 2005. С. 136-144.