Педагогічна діяльність В.І. Вернадського у вищих закладах освіти (кінець ХІХ- початок ХХ століття) - Автореферат

"Правильно організована вища школа, - на думку В.І.Вернадського,-шлях до освіченого народу, основа широкого і мирного розвитку людства." Прогресивними педагогами того часу були поставлені й розвязані нагальні проблеми вищої освіти, які в сучасних умовах актуалізуються. Педагогічна діяльність В.І.Вернадського викликає особливий інтерес у сучасних умовах з огляду на неминущу значущість його провідних ідей і творчого досвіду та колосальну силу передбачень основних тенденцій розвитку освіти. Вернадського досить ґрунтовно розкрита в радянській та сучасній історіографії, чого не можна сказати про його педагогічну діяльність, яка представлена лише окремими фрагментами: у біографічній літературі вона частково висвітлена в контексті життєвого і творчого шляху вченого-педагога (Г.П. Вернадського у вищих закладах освіти і водночас необхідність включення до культурно-освітнього обігу і практичного використання його теоретичних педагогічних ідей і досвіду, потреби реформування та модернізації вітчизняної системи вищої освіти зумовили вибір теми дисертаційного дослідження: "Педагогічна діяльність В.І. Головною концептуальною ідеєю дослідження є осмислення освітніх проблем сучасності крізь призму аналізу діяльності конкретно-історичної особистості, яка завдяки власним можливостям досягла вершин педагогічної творчості і геніально передбачила вирішальне значення навчання і виховання в сучасних умовах та в розбудові ноосферної, найвищого рівня цивілізації людства.Вернадського" - проаналізовано головні тенденції розвитку вищої освіти в кінці ХІХ-на початку ХХ століття, виявлено чинники становлення світогляду та поглядів вченого, розроблено періодизацію педагогічної діяльності вченого та зясовано концепцію вищої освіти. Різні уряди - консервативні та ліберальні (за часів самодержавства), демократичні (за Центральної Ради, гетьманської Української держави, Директорії), радикальні (за радянської влади) - традиційно надавали великого значення питанням управління вищою школою, оскільки утримання і зміцнення влади залежало від освітнього фактору, що визначав успішність реалізації її програмових цілей. Логіко-системний аналіз архівних матеріалів, наукових праць, публіцистичних статей, листів, щоденників В.І.Вернадського дозволив обґрунтувати його концепцію розбудови вищої освіти, виявити погляди вченого на роль і мету вищої школи, яку він трактував у широкому спектрі виконуваних нею завдань як заклад навчально-виховного, наукового, просвітницького, а також державного призначення по збереженню і розвитку наукового потенціалу: вона "здійснює національну роботу першочергової ваги: в ній... кується майбутнє народу" і за її станом визначається рівень економічного, соціального та культурного розвитку країни. Вернадського за трьома основними напрямами - науковим, організаційним та громадським - дозволив структурувати головні ідеї вченого щодо вищої школи і показати практику їх реалізації на особистісному, державному і громадському рівнях. Вернадський, обіймаючи посади по управлінню освітою та наукою, а саме - помічника ректора Московського університету (1905), члена Комісії з реформи вищої школи (1917), голови Комісії по вчених установах і наукових закладах (1917), завідувача відділом вищої школи при Міністерстві народної освіти Тимчасового уряду (1917), голови Комісії по вищих учбових закладах і наукових установах України (1918), ректора Таврійського університету (1920), вирішував проблеми вищої освіти на колегіальних засадах, з позицій компетентності та професіоналізму.