Педагогічні основи соціалізації учнівської молоді в країнах Західної Європи - Диссертация

Багато виразних ознак вказують на те, що у країнах Західної Європи відбувається посилення ролі і значущості педагогіки соціалізації у шкільній освіті. Водночас наголошується на необхідності надавати практичні навички та уміння, потрібні учням для життя й діяльності у сучасному суспільстві. В Законі України “Про загальну середню освіту” (1999 р.) вона (освіта) визначається як цілеспрямований процес оволодіння систематизованими знаннями про природу, людину, суспільство, культуру та виробництво засобами пізнавальної і практичної діяльності, результатом якого є інтелектуальний, соціальний і фізичний розвиток особистості, що є основою для подальшої освіти і трудової діяльності. Соціалізація належить до універсальних соціальних явищ, повязаних із становленням людини та суспільства і, отже, притаманних будь-яким культурам. Зважаючи на різноманітність типів і рівнів навчальних закладів, які опікуються освітою, вихованням та соціалізацією молоді у системах загальної середньої освіти західноєвропейських країн (починаючи з дитячих садків, початкових шкіл і аж до коледжів, ліцеїв, гімназій, середніх шкіл першого та другого ступенів), ми використовуємо загальну назву „учнівська молодь” для позначення учнів усіх вікових категорій, які навчаються в цих закладах .У першому розділі дисертації „Методологічні засади педагогічних досліджень соціалізації шкільної молоді” розглянуто світоглядно-філософські концепції соціалізації як метатеоретичне підґрунтя її педагогічного розуміння; окреслено міждисциплінарний контекст педагогічного аналізу проблем соціалізації молоді; проаналізовано теоретичні проблеми педагогічного вивчення шкільної соціалізації; визначено педагогічний зміст категорій „соціальність”, „моральність”, „духовність” та їх методологічні функції у педагогічній теорії та практиці. У світлі сучасних релігійно-філософських течій (Е.Жільсон, Ж.Марітен, Ш.Ренувє та ін.) піднесення гідності особистості, її особистої відповідальності перед Творцем як за саму себе, так і за інших і, суспільство загалом, розглядають як засадничі щодо соціалізації молоді проблеми. Для неї особливе значення мають здобутки соціальної психології у розкритті соціально-психологічних законів та механізмів розвитку особистості, її взаємодії із соціумом, соціальними групами та інституціями як середовищем і агентами соціалізації. Відтак соціалізація, яка виражає і обєктивує цю закономірність, виступає провідним аспектом розвитку особистості, а отже має бути розглянута як невідємна складова педагогічної діяльності, в основах своїх спрямованої на розвиток особистості учня. У другому розділі дисертації ”Розвиток концептуальних засад соціалізації молоді у контексті західноєвропейської культури” розглянуто культурно-історичні особливості формування західноєвропейського стилю соціалізації молоді; формування особистості як головну проблему і мету західноєвропейської педагогіки соціалізації; а також вплив соціального поступу на розвиток педагогічних концепцій соціалізації молоді у західноєвропейських країнах та засадничі принципи діяльності західноєвропейської школи як інституту соціалізації молоді.Аналіз соціалізації учнівської молоді в країнах Західної Європи показує, що вагомість і складність проблем соціалізації, як педагогічно керованого процесу, зростають в міру прискорення соціального поступу у цих країнах, а їх вирішення вимагає інтеграції дослідницьких можливостей дедалі більшої кількості гуманітарних дисциплін, зокрема філософії, соціології, психології, соціальної психології, культурології, етнографії і, звичайно ж, педагогіки. Певною мірою це завдання вирішується шляхом зясування звязків та взаємовідношень поняття „соціалізація” із такими засадничими педагогічними поняттями, як „навчання”, „виховання”, а також з категоріями „моральність” та „духовність”. Соціальність як сутнісна належність суспільного субєкта (індивіда чи групи) до певної спільноти, виступає передусім як здатність усвідомлювати і враховувати у власній діяльності обєктивно-необхідні і всезагальні закони супільного життя, долучатись до нагромаджених спільнотою соціально-культурних цінностей і досвіду. З такої точки зору моральне становлення особистості доцільно розглядати як духовний зміст її соціалізації, а соціалізацію - як всеосяжну форму морального і духовного розвитку особистості. Діяльність сучасної західноєвропейської школи, як одного з провідних інститутів соціалізації молоді, не лише віддзеркалює ці визначальні характеристики сучасного західноєвропейського стилю соціалізації, а й ґрунтується на них і забезпечує їх ретрансляцію та розвиток у педагогічній культурі суспільства.

Основний зміст дисертації

1. Концептуально важливими для педагогічного дослідження соціалізації учнівської молоді у західноєвропейських країнах є обґрунтування європейськими вченими і філософами необхідності забезпечення гуманістичних суспільних передумов соціалізації молодих генерацій. Зокрема це стосується неухильного обстоювання людської свободи як найвищої особистої і суспільної цінності, конструктивного вирішення проблем і суперечностей між інтересами особистості і спільноти, утвердження моральних та демократичних цінностей, поцінування людської творчості як рушія поступу. Методологічно значущим у контексті досліджень педагогічних аспектів соціалізації є також філософський доробок і вітчизняних філософів та соціологів, праці яких поглибили розуміння соціалізації як багатовимірного у просторі і багаторівневого у часі процесу, в ході якого індивідуалізація особи перебуває у взаємозвязку з її соціальним розвитком і зумовлюється ним.

Спираючись на ці соціально-філософські ідеї зарубіжних і вітчизняних науковців, можна твердити, що соціалізацію учнівської молоді слід розглядати і досліджувати насамперед як обєктивний соціокультурний процес, що є тісно взаємоповязаний з педагогічними формами його цілеспрямування і організації в сучасних суспільствах.

Аналіз соціалізації учнівської молоді в країнах Західної Європи показує, що вагомість і складність проблем соціалізації, як педагогічно керованого процесу, зростають в міру прискорення соціального поступу у цих країнах, а їх вирішення вимагає інтеграції дослідницьких можливостей дедалі більшої кількості гуманітарних дисциплін, зокрема філософії, соціології, психології, соціальної психології, культурології, етнографії і, звичайно ж, педагогіки. І це розширює можливості і перспективи міждисциплінарного дослідження соціалізації як комплексної педагогічної проблеми.

2. Основною теоретичною проблемою педагогічного вивчення соціалізації учнівської молоді постає потреба накопичення та систематизації даних з фондів різних наук, необхідних і достатніх щодо цього соціального явища, як обєкта наукового пошуку, з метою виокремлення в ньому предметного поля педагогічного дослідження. Здійснений нами аналіз засвідчує, що соціалізація учнівської молоді, як органічна складова цілісного педагогічного процесу, характеризується специфічним педагогічним змістом, а також цілями, завданнями, агентами та формами реалізації.

Не менш важливим теоретичним завданням у множині проблем вивчення цього педагогічного явища є зясування місця і ролі категорії соціалізації в понятійній системі загальнопедагогічної теорії, її методологічних функцій у пізнавальній та практичній педагогічній діяльності. Певною мірою це завдання вирішується шляхом зясування звязків та взаємовідношень поняття „соціалізація” із такими засадничими педагогічними поняттями, як „навчання”, „виховання”, а також з категоріями „моральність” та „духовність”.

Так, взаємозвязок соціалізації з вихованням виражає діалектику особистісного становлення людини як, з одного боку, єдності формування соціальної типовості та соціальної унікальності особи, а з іншого - як розвитку її внутрішнього і зовнішнього світів. Тоді ж як навчання є важливим засобом і умовою як особистісного, так і соціального розвитку учня. Однак, в кінцевому підсумку, гармонізація цих окреслень педагогічної діяльності, як і визначення пріоритетності котрогось із них, зумовлюються суспільними умовами, запитами, очікуваннями, тобто соціалізаційним контекстом педагогічної дії.

Соціальність як сутнісна належність суспільного субєкта ( індивіда чи групи) до певної спільноти, виступає передусім як здатність усвідомлювати і враховувати у власній діяльності обєктивно-необхідні і всезагальні закони супільного життя, долучатись до нагромаджених спільнотою соціально-культурних цінностей і досвіду.

Духовний досвід людства, порівняно з соціальним, інтеріоризується з вищим ступенем ідеалізації, абстрагування та символізації в процесі його включення в механізми саморозвитку особистості. Особистісно-відцентровий, самостійний, критично-осмислений, особистісно-знаковий, свідомо-чуттєвий характер світорозуміння, переживання і ставлення особи до світу, інших і до самої себе зумовлює формування духовності як виключно інтимної людської якості. І в цьому полягає її істотна відмінність від соціальності, яка силою обєктивності соціальних умов, створює певні обмеження для творчого опанування реальності особою.

Моральність, так само, як соціальність і духовність, характеризується двома вимірами людського буття - філогенетичним і онтогенетичним. У першому випадку вона постає як складова духовного досвіду людства, а в другому - як актуальна практика моральних субєктів. З такої точки зору моральне становлення особистості доцільно розглядати як духовний зміст її соціалізації, а соціалізацію - як всеосяжну форму морального і духовного розвитку особистості.

3. Формування сучасного стилю соціалізації учнівської молоді в країнах Західної Європи відбувалось у загальному контексті культурно-історичного розвитку європейської спільноти, під потужним впливом історичної спадщини Античного світу, гуманістичних ідей Відродження та ідеалів Просвітництва. В результаті цього основними цивілізаційними ознаками молодіжної соціалізації у цих країнах є цілісність процесу соціального та особистісного становлення молодої людини, педагогічний лібералізм, полікультурність, спрямованість у майбутнє, соціокультурна відкритість.

Водночас через необхідність урівноважувати притаманні країнам Заходу індивідуалістські суспільні тенденції, західноєвропейський стиль соціалізації набуває ознак колективістської спрямованості і тлумачиться як „навчання жити разом”. Йому властиві орієнтація на суспільну дисципліну та відповідальність, законослухняність, повага до людської самобутності у будь-яких її виявах, толерантність по відношенню до „іншого”, „інакшого”, поцінування діалогу як способу досягнення взаємопорозуміння між субєктами суспільної діяльності, колегіальність, консенсус у розвязанні складних проблем і будь-яких спірних питань.

Діяльність сучасної західноєвропейської школи, як одного з провідних інститутів соціалізації молоді, не лише віддзеркалює ці визначальні характеристики сучасного західноєвропейського стилю соціалізації, а й ґрунтується на них і забезпечує їх ретрансляцію та розвиток у педагогічній культурі суспільства.

4. Педагогічні підходи до здійснення процесу соціалізації учнівської молоді в західноєвропейських країнах є похідними від основних педагогічних концепцій цього процесу, які історично виникали у європейському науково-педагогічному товаристві: це - холістична, селекційно-стратифікаційна, інтеракціоністська та постмодерністська концепції соціалізації учнівської молоді.

Холістична концепція шкільної соціалізації виникла на етапі становлення та інтенсивного розвитку капіталістичних відносин у західноєвропейських країнах, що супроводжувалися загостренням конкурентної боротьби, процесами класового розшарування в суспільстві. На цьому тлі спостерігалося послаблення соціалізуючої ролі традиційних інститутів (сімї, релігії, общини). Відтак школа, як один з наймасовіших соціальних інститутів, мала перебирати на себе, згідно з холістичною теорією соціалізації, функції консолідації та культурної гомогенізації спільноти як цілісного утворення (грецьк. holos - цілий). У річищі цієї концепції соціалізація молоді розглядається як сукупність процесів, завдяки яким відбувається розвиток аттитюдів, бажань та форм поведінки індивіда, узгоджених з вимогами суспільства і схвалюваних ним. Шкільна соціалізація тлумачиться, відповідно, як процес засвоєння групових цінностей класного, шкільного колективу, кінцевою метою якого є прилучення учнівської молоді до системи суспільних моральних та культурних цінностей, норм і форм поведінки.

Стратифікаційно-селективна концепція шкільної соціалізації набула поширення в освітньому просторі західноєвропейських країн у 60-70 роках минулого століття. У цей період країни Західної Європи сягнули стадії розвинутого капіталізму. Однією з її ознак стало значне і досить жорстке розшарування населення на окремі страти в залежності від статків їх представників та володіння засобами виробництва. За таких умов західноєвропейська школа виконувала, по суті, функцію селекції та розподілу учнівської молоді за нерівноцінними, стосовно майбутніх життєвих перспектив, навчальними потоками - академічними, для еліти, та професійно-технічними, для загалу населення, що і знайшло своє відображення у стратифікаційно-селекційній концепції соціалізації учнівської молоді.

Друга половина 70-х років ХХ століття позначилася для країн Західної Європи значним економічним та соціокультурним піднесенням. На цьому тлі спостерігалась гуманізація педагогічних процесів, натомість і соціалізаційних, у шкільній освіті західноєвропейських країн. У руслі гуманістичної педагогіки від учня, наразі й учителя, стало вимагатися більше творчості, самостійності, автономності, комунікативних якостей, здатності до взаємодії як від рівноправних субєктів навчального, соціалізаційного процесу. Інтеракціоністська концепція соціалізації виявилась найбільш адекватною з точки зору її застосування у якості методологічного підґрунтя діяльності західноєвропейської школи в нових умовах.

У сучасних західноєвропейських суспільствах, які характеризуються як посткапіталістичні, постінформаційні, постмодерністські, „відмінність” є засадничою категорією у визначенні основ педагогічної діяльності загалом і соціалізаційної зокрема. Спричинене особливостями сучасних західних суспільств розмивання соціального канону, соціального типу особистості, робить досить проблемним пошук домінантної або провідної концепції соціалізації молоді. Однак обєднуючими, спільними для множини сучасних західноєвропейських концептуальних підходів до вирішення проблем соціалізації учнівської молоді є ідеї світоглядного плюралізму, культурної гетерогенності, соціальної творчості.

У свою чергу науковий доробок західних учених щодо теоретичного обґрунтування процесу соціалізації учнівської молоді значно вплинув на формування сучасних ідейних засад діяльності західноєвропейської школи як інституту соціалізації молоді. Такими наразі є принципи педагогічного гуманізму, демократизму, відкритості, прагматизму, гнучкості та плюралізму.

5. Головними структурними елементами педагогічно керованої соціалізації молоді в сучасній західноєвропейській школі є вікові етапи і змістові напрями цього процесу. Вікові етапи шкільної соціалізації фактично співпадають з такими ж етапами освіти і виховання дітей, а саме: дошкілля, молодша школа, середня школа, старша середня школа, соціальний дебют. Кожен попередній етап має слугувати підготовкою до наступного освітнього щабля як найближчої зони індивідуального та соціального розвитку особистості.

Відповідаючи на суспільні виклики сьогодення, сучасна західноєвропейська школа прагне забезпечити надійне підґрунтя для успішного навчання і набуття соціальної компетентності особистості упродовж усього її життя. Реалізації цієї мети підпорядкована організація навчального та соціалізаційного процесу як неперервного і поступального, починаючи з дитячого садка і закінчуючи педагогічним супроводом випускників школи протягом декількох років поспіль.

Цілісний і неперервний процес шкільної соціалізації потребує не лише певного часу (вертикальна структура), а й певного педагогічно-змістовного простору (горизонтальна структура). Педагогічний простір соціалізації обєктивується основними сферами суспільних відносин та діяльності, повноправними і компетентними субєктами яких мають ставати школярі. У відповідності до провідних сфер суспільних відносин та діяльності соціалізація школярів у західноєвропейських країнах здійснюється у таких основних напрямах, як особистісний, міжособистісний, соціально-груповий, політико-правовий, економічний, екологічний, духовно-ціннісний.

6. Західноєвропейська школа виконує особливу роль серед множини суспільних агентів соціалізації учнівської молоді (політичні, правові, релігійні, адміністративні інституції, громадськість тощо).

Провідна щодо цього роль і функція західноєвропейської школи виявляється в тому, що вона своєю дією визначає головний напрям і зміст соціалізаційних впливів усієї множини суспільних агентів соціалізації учнівської молоді, їхню орієнтацію і прочитання з урахуванням обєктивних суспільних передумов та завдань гуманістичного поступу спільноти. Завдяки цьому уможливлюється партнерська взаємодія між провідними суспільними агентами соціалізації учнівської молоді у західноєвропейських країнах. Найактивніше західноєвропейські педагоги підтримують партнерство у справі соціалізації молоді із сімями учнів, бізнесовими, виробничими структурами, церквою, засобами масової інформації.

7. Аналіз педагогічної діяльності, яка здійснюється західноєвропейськими вчителями з метою соціально-ролевої підготовки учнів до самостійного життя, дає підстави висновувати, що чільне місце щодо цього відводиться опануванню учнями фахових, громадянських та гендерних ролей. Належне педагогічне керування та адекватне і сумлінне виконання школярами „ролі учня” або „професії учня” західноєвропейські педагогічні фахівці розцінюють як першочергову умову успішного виконання множини соціальних ролей вихованцями школи у майбутньому.

Враховуючи специфіку західноєвропейських спільнот на постіндустріальній стадії їх розвитку, „професія учня” дедалі частіше повязується західноєвропейськими вчителями не тільки з навчальною, а й з професійною їх діяльністю та набуттям відповідної кваліфікації. Очевидною є тенденція до структурної та змістової інтеграції загальної середньої та професійно-технічної освіти в країнах Західної Європи.

Так звана „дуальна освіта” (поєднання і почерговий характер реалізації загальноосвітньої та професійної підготовки учнів), професійна діагностика та орієнтація, надання переваги професійним полям або „сімям професій” у фаховій підготовці учнів, педагогічний супровід випускників школи як дебютантів на ринку праці - це ті педагогічні основи, на які орієнтуються нині західноєвропейські педагоги у підготовці учнів до виконання фахових ролей.

Громадянська соціалізація учнів у західноєвропейських країнах не обмежується лише політичною та юридично-правовою площиною, а натомість спрямовується на опанування школярами множини суспільних відносин - економічних, ідеологічних, духовних, національно-етнічних, сімейно-побутових тощо. Важливим компонентом громадянської соціалізації учнів у західноєвропейських школах є прищеплення їм цінностей демократичного європейського громадянства.

Як лідери загальноєвропейського поступу, західноєвропейські країни є безпосередніми ініціаторами і найактивнішими реалізаторами сучасної „гендернозбалансованої” освітньої політики країн членів ЄС. Мається на увазі забезпечення рівного доступу юнаків та дівчат до якісних знань, рівноправного статусу представників обох статей у шкільних колективах, рівноцінного педагогічного та соціального сприяння їх гендерній соціалізації. Така ж стратегія покладається в основу гендерної соціалізації учнівської молоді у західноєвропейських школах.

8. Педагогічно-керований процес соціалізації учнівської молоді вимагає застосування науково обґрунтованих і практично вивірених методів шкільної роботи. Найбільш поширені у західноєвропейських школах методи соціалізаційної роботи з учнями сформувались під впливом найавторитетніших у європейському освітньому просторі психолого-педагогічних та філософських наукових шкіл: психоаналізу, біхевіоризму, інтеракціонізму, прагматизму.

З психоаналізом, зокрема, тісно повязаний метод педагогічного спостереження та дослідження індивідуальних і соціальних якостей і характеристик вихованців з метою їх подальшого розвитку. А метод соціометрії дає можливість не тільки досліджувати соціальні стосунки в учнівських колективах, а й коригувати їх у разі потреби. Психоаналізу завдячують своїм виникненням також і методи психодрами і соціодрами, застосування яких передбачає спонтанне програвання учнями різноманітних життєвих ситуацій та соціальних ролей у ході організованих учителем сеансів.

Партисипативність, як метод соціалізаційної роботи з молоддю, є одним з найдієвіших стимулів до соціального розвитку особистості, оскільки у ході безпосередньої суспільно-корисної роботи відбувається практичне опанування соціального досвіду, одержання дітьми сигналів щодо його адекватності і достатності для успішної життєдіяльності. Це ж саме можна сказати і про участь школярів у колективних та індивідуальних учнівських проектах. Партисипативний і проектний методи соціалізації учнівської молоді виникли та набули поширення у західноєвропейській шкільній освіті під значним впливом прагматичної, біхевіористичної та інтеракціоністської наукових шкіл.

Ігрові та групові методи є, до певної міри, універсальними у тому сенсі, що вони придатні для застосування у роботі з дітьми будь-якого віку і дозволяють досягати різних педагогічних цілей - навчальних, виховних, соціалізаційних. Значний внесок у розробку цих методів зробили науковці-представники інтеракціоністського напряму в педагогіці, психології, соціології.

Висновки-рекомендації. Вивчення, осмислення та узагальнення досвіду західноєвропейських педагогів у соціалізації учнівської молоді дає підстави для формулювання відповідних рекомендацій щодо вдосконалення процесу соціалізації учнівської молоді у вітчизняних школах, а саме: - у відповідності до трьох основних компонентів цілісного педагогічного процесу - навчання, виховання та соціалізації - варто приділити особливу увагу збалансуванню змісту вітчизняних шкільних програм з точки зору їх відповідності потребам індивідуального та соціального становлення учнів з опертям на науковий світогляд, а також актуальні умови і напрями розвитку суспільного життя;

- розробити та запровадити у вітчизняних школах спеціальні навчальні курси (обовязкові, елективні, факультативні) з особистісного та соціального розвитку учнів;

- розширити й поглибити соціалізаційний зміст програм та підручників з основних шкільних предметів, особливо гуманітарних;

- проводити у шкільних закладах тренінги, спрямовані на соціальну адаптацію, інтеграцію та соціальну творчість учнів з використанням таких методів соціально-педагогічної роботи, як соціограма, соціодрама, гра, проектна діяльність, групова взаємодія;

- методично обґрунтувати та послідовно реалізовувати зміст, форми і методи соціалізаційної роботи з учнями у таких основних напрямах, як особистісний, міжособистісний, соціально-груповий, політико-правовий, економічний, екологічний, духовно-ціннісний;

- надавати учням старшого шкільного віку загальноосвітні знання у поєднанні з фаховими компетентностями, забезпечити організаційно-педагогічні можливості для здобуття ними разом з атестатом про середню освіту професійних дипломів та робітничих кваліфікаційних посвідчень у найбільш поширених і затребуваних у суспільстві професійних галузях;

- активно розбудовувати систему освіти „другий шанс” для випускників середньої школи, які з певних причин (особистісного, побутового, соціокультурного характеру) вийшли із школи з недостатнім для працевлаштування та подальшого навчання рівнем компетентності;

- проводити політику „позитивної дискримінації” у ході педагогічно керованої соціалізації учнів, які перебувають у несприятливих соціокультурних умовах, з якомога раннього віку залучати їх до системи формальної освіти та виховання, звертати особливу увагу на дошкільну підготовку таких дітей, розглядати її як засіб вирівнювання стартових можливостей щодо досягнення життєвого та соціального успіху в майбутньому ;

- започаткувати практику створення спеціальних банківських рахунків для трансферту державних коштів, які б виділялись щорічно на учня на випадок, якщо б він, скажімо, не залишив передчасно школу; призначати уповноважених осіб (опікунів) для контролю над цільовим використанням цих коштів (можливо, спонсорських, благодійних на додаток) з метою навчання та професійної підготовки „втрачених” школою учнів;

- всіляко розвивати партнерство школи з батьками, церквою, громадою, представниками місцевої влади, засобами масової інформації, підприємцями з метою конструктивної соціалізації учнівської молоді;

- дедалі більше залучати учнів як активних субєктів та партнерів учителів до організації навчально-виховного та соціалізаційного процесів, сприяти утвердженню принципів учнівського самоврядування та демократичних засад колективного співжиття у навчальних закладах;

- створювати у шкільних колективах атмосферу позитивних очікувань щодо просоціальної поведінки та діяльності учнів, застосовуючи педагогічні механізми мотивації, стимуляції, відзнак та винагород такої діяльності;

- забезпечувати необхідну матеріально-технічну, організаційно-педагогічну, інформаційну базу для ефективного функціонування та погодженої діяльності шкільних психологічних, профорієнтаційних, медичних, соціальних служб, підвищити статус та роль їх працівників як важливих агентів соціалізації учнівської молоді;

- звернути особливу увагу на підготовку школярів до виконання громадянських, фахових та гендерних ролей шляхом поєднання таких її основних форм, як навчання та соціальна практика;

- здійснювати соціалізацію нашої молоді в дусі європейського демократичного громадянства, надавати школярам достатні та необхідні знання й компетенції як майбутнім громадянам своєї вітчизни, європейської спільноти й усього світу.

Здійснене дослідження не вичерпує усю множину проблем, повязаних із соціалізацію учнівської молоді в західноєвропейських країнах. До важливих напрямів подальших досліджень належать: розвиток теоретичних уявлень щодо педагогічної сутності та змісту соціалізації учнівської молоді; докладне вивчення особливостей реалізації західноєвропейської шкільної соціалізації на окремих її етапах - у початковій, основній та старшій школі; проведення осібних досліджень з кожного з основних напрямів соціалізації західноєвропейської учнівської молоді; дослідження проблем підготовки західноєвропейської молоді до виконання певних різновидів соціальних ролей; цільове дослідження організаційно-педагогічних механізмів реалізації партнерства школи з провідними соціальними інститутами у соціалізації шкільної молоді; дослідження в західноєвропейському контексті соціалізуючого значення та ролі окремих шкільних предметів і змісту шкільної освіти загалом; психолого-педагогічних механізмів та методів соціалізації учнівської молоді, соцілізуючих функцій та завдань шкільного учителя; педагогічного управління процесом соціалізації школярів.

Монографії

1. Лавриченко Н.М. Педагогіка соціалізації: європейські абриси. - Київ, 2000. - 444с.

2. Тенденції розвитку змісту базової освіти у країнах Заходу /Г.С.Єгоров, Н.М.Лавриченко, Б.Ф. Мельниченко /Під заг. ред. Н.М.Лавриченко. - Київ: КМПУ ім. Б.Д. Грінченка, 2003. - 186с. (Розділ І. §2.Модернізація змісту базової освіти в країнах Західної Європи; §3. Розвиток змісту базової освіти у західноєвропейських країнах в умовах інтеграційних процесів. Розділ ІІ. §2. Концептуальні підходи до формування змісту навчальних програм для сучасних французьких коллежів).

Навчальні посібники

3. Лавриченко Н.М., Крищенко В.Д. Десять заповідей добра. - Острог: Національний університет „Острозька академія”, 2005. - 79с. (Педагогічно-філософське осмислення „Декалогу”, розробка навчально-виховного курсу для середніх загальноосвітніх закладів ).

Статті у провідних фахових виданнях

4. Лавриченко Н.М Реформування освіти в європейських країнах за умов їх інтеграції //Шлях освіти. - 1997. - №2. - С. 20-24.

5. Лавриченко Н.М. Роль профорієнтаційної діяльності у функціонуванні та розвитку європейської середньої школи //Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету. - Серія: Педагогіка. - 1999 - №5. - С. 106-109.

6. Лавриченко Н.М. Роль учителя в соціалізації учнівської молоді //Педагогіка і психологія. - 1999. - №3. - С. 101-108.

7. Лавриченко Н.М. Соціалізація молоді як завдання європейської школи //Шлях освіти. - 2000. - №1. - С. 17-19.

8. Лавриченко Н.М. Педагогічне осмислення проблем соціалізації шкільної молоді у Франції //Шлях освіти. - 2000. - №4. - С. 17-20.

9. Лавриченко Н.М. Основні напрямки шкільної соціалізації //Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету. - Серія: Педагогіка. - 2000.- №6. - С. 92-96.

10. Лавриченко Н.М. Чинники формування сучасного змісту базової європейської освіти //Педагогіка і психологія. - 2000. - №3.- С. 96-103.

11. Лавриченко Н.М. Соціалізація як предмет педагогічного пізнання //Теоретичні питання освіти та виховання. Зб. наукових праць /За заг. ред. ак. АПН України М.Б. Євтуха - Київ: КДЛУ, 2000. - №9. - С. 118-121.

12. Лавриченко Н.М. До питання про педагогічний зміст категорії соціалізації //Теоретичні питання освіти та виховання. Зб. наукових праць /За заг. ред. ак. АПН України М.Б. Євтуха. - Київ: КДЛУ, 2000. - №10. - С. 21-24.

13. Лавриченко Н.М. Національна самоідентифікація і соціалізація української молоді: педагогічний контекст //Теоретичні питання освіти та виховання. Зб. наукових праць /За заг. ред. ак. АПН України М.Б. Євтуха. - Київ: КДЛУ. - 2000. - №11. - С. 68-71.

14. Лавриченко Н.М. Проблеми взаємодії європейської школи і сімї у соціалізації учнівської молоді //Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді. - Збірник наукових праць. - Київ, 2001. - С. 178-185.

15. Лавриченко Н.М. Соціально-культурні аспекти модернізації змісту базової освіти у західноєвропейських країнах //Педагогіка і психологія. - 2001. - №3-4 - С. 167-175.

16. Лавриченко Н.М. Проблеми соціально-практичної зорієнтованості змісту навчання у вітчизняній та зарубіжній загальноосвітній школі //Освіта і управління. - 2002. - №1. - С. 69-74.

17. Лавриченко Н.М. Соціалізація шкільної молоді засобами громадянської освіти: французький досвід //Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді. - Збірник наукових праць. - Київ, 2002. - Книга ІІ. - С. 278-283.

18. Лавриченко Н.М. Школа і релігія у третьому тисячолітті: європейський контекст //Шлях освіти. - 2002. - №4. - С. 19-23.

19. Лавриченко Н.М. Категорії “соціальність”, “духовність” та “моральність” у сучасній педагогічній науці //Шлях освіти 2003.- №1. - С. 7-11.

20. Лавриченко Н.М. Концептуальні підходи до формування змісту навчання в сучасних французьких коллежах (основна середня школа) //Рідна школа. - 2003. - №5(880) - С. 68-70.

21. Лавриченко Н.М. Соціалізація і моральне становлення особистості як комплексна педагогічна проблема //Шлях освіти. - 2004.- №1. - С. 11-16.

22. Лавриченко Н.М. Гендерна соціалізація школярів у сучасній Великій Британії //Педагогіка і психологія. - 2004. - №1. - С. 113-123.

23. Лавриченко Н.М. Західноєвропейський педагогічний досвід підготовки школярів до виконання професійних ролей //Рідна школа. - 2004. - №10.- C. 64-66.

24. Лавриченко Н.М. Соціалізуюча робота з учнями в західноєвропейських закладах шкільної освіти //Шлях освіти. - 2005. - №3. - С.13-18.

Наукові статті

25. Лавриченко Н.М. Особистісний контекст життєвої компетентності //Гімназія на зламі століть. Практико-зорієнтований збірник. - Київ: Літопис-ХХ, 1999. - С.155-163.

26. Лавриченко Н.М. Громадянська освіта у школах Франції //Директор школи. - 2003. - № 33 .

27. Лавриченко Н.М. Освіта і релігія в сучасній Європі //Директор школи . - 2003. - №35.

28. Лавриченко Н.М. Громадянин у сучасному соціумі: гвинтик, деструктор чи будівничий? //Директор школи. - 2003. - № 38.

29. Лавриченко Н.М. Соціалізація молоді: перспективи сім’ ї та школи //Директор школи.- 2003. - № 39.

30. Лавриченко Н.М. Формування змісту навчальних програм для сучасних французьких коллежів //Директор школи. - 2003. - № 43.

31. Лавриченко Н.М. Формування змісту навчальних програм для сучасних французьких коллежів //Директор школи. - 2003. - № 44.

32. Лавриченко Н.М. Гендерна освітня політика у сучасній Великій Британії //Директор школи. - 2004. - №43, №44, №45.

33. Лавриченко Н.М. Громадянське становлення і соціалізація шкільної молоді //Доба. - 2005. - №1. - С.8-12.

Тези доповідей у збірниках наукових конференцій

34. Лавриченко Н.М. Вплив НТР на розвиток концепцій соціалізації //Матер. наук.-практ. конф. Інституту педагогіки АПН України. - К.: Педагогічна думка, 1995. - С.29.

35. Лавриченко Н.М. Роль професійної орієнтації в соціалізації учнів //Матер. наук.-практ. конф. Інституту педагогіки АПН України. - К.: Педагогічна думка, 1997. - С.47-48.

36. Лавриченко Н.М. Соціально-ролеві аспекти європейської шкільної соціалізації //Матер. наук.-практ. конф. Інституту педагогіки АПН України. - К.: Педагогічна думка, 1999. - С.71-73.

37. Лавриченко Н.М. Європейська інтеграція як контекст розвитку базових знань школярів //Матер. наук.-практ. конф. Інституту педагогіки АПН України. - К.: Педагогічна думка, 2000. - С. 70-71.

38. Лавриченко Н.М. Педагогічні проблеми і покликання релігійної просвіти у сучасній школі //Матеріали міжнародної наук.-практ. конф. „Цінності християнської культури як фактор морально-етичного формування особистості”. - Київ: Вітекс, 2002. - Ч. І. - С.91-97.

39. Лавриченко Н.М. Дидактичні особливості побудови навчальних програм для сучасного французького колежу (основна середня школа) //Матер. наук. -практ. конф. Інституту педагогіки АПН України - К.: Педагогічна думка, 2002. - Ч. 1 - С. 44.

40. Лавриченко Н.М. Педагогічні основи політичної соціалізації учнівської молоді в країнах ЄС //Матер. наук.-практ. конф. Інституту педагогіки АПН України. - К.: Педагогічна думка, 2003. - С.46-47.

41. Лавриченко Н.М. Принципи соціалізації учнівської молоді у сучасних західноєвропейських країнах //Матер. наук.-практ. конф. Інституту педагогіки АПН України. - К.: Педагогічна думка, 2004. - С.36-37.

42. Лавриченко Н.М. Соціалізаційні аспекти навчання школярів іноземних мов у країнах Заходу //Матеріали міжнародної наук.-практ. конф. ”Технології навчання іноземних мов: стан і перспективи”. - Умань: УДПУ, 2004.- С.149-155.

43. Лавриченко Н.М. Провідні цілі діяльності старшої середньої школи у країнах Західної Європи //Матер. наук-практ. конф. Інституту педагогіки АПН України. - К.: Педагогічна думка, 2005. - Ч.І. - С. 23-24.