Педагогічні кадри Донбасу і політика українізації (1920-30-ті роки) - Автореферат

Для розуміння сучасних процесів державного будівництва в Україні і переходу до ринкової економіки важливе значення має вивчення історії та перспектив розвитку освіти. Прийняті впродовж останніх років нормативні акти з питань освітньої політики (закон “Про освіту” від 23 березня 1996 р., закон “Про загальну середню освіту” від 15 травня 1999 р., рішення Конституційного Суду від 14 грудня 1999 р. щодо застосування української мови у навчальних закладах України тощо) становлять правову базу перетворень у цій галузі і орієнтують загальноосвітню школу на забезпечення всебічного і гармонійного розвитку особистості, її навчання і виховання на загальнолюдських цінностях, принципах науковості, засадах гуманізму, демократії, взаємоповаги між націями і народами в інтересах людини, суспільства, держави. Сучасний стан розвитку суспільства вимагає від педагога не лише уміння передати учням власні знання і досвід, а навчити їх самостійно мислити і орієнтуватися у навколишньому світі. По-перше, особливості соціально-економічного становища Донбасу як великого індустріального центру з прискореними темпами урбанізації позначилися на тенденціях соціального розвитку вчительства регіону в 20-30-ті роки, які характеризувалися швидким кількісним зростанням та зміною соціальних джерел відтворення кадрів. охарактеризувати стан педагогічних кадрів та систему їх підготовки в умовах посилення “українізації” суспільно-культурного життя: визначити форми “радянізації” вчительства на початку 20-х років;Вивчення проблем, повязаних з розбудовою радянської системи освіти в Україні, забезпеченням шкільних закладів кваліфікованими педагогічними кадрами, проведенням національної політики в освітній галузі, розпочалося ще на початку 20-х років і триває до теперішнього часу. Монографії, брошури, статті вітчизняних авторів за часом написання можна розподілити на 4 групи: І - література 20-х років; ІІ - література 30-х - першої половини 50-х років; ІІІ - література другої половини 50-х - 80-х років; IV - література 90-х років. Вони досліджують проблеми формування педагогічних кадрів в 20-30-ті роки в контексті вивчення історії української інтелігенції, процесів національно-культурного будівництва в Україні, становлення радянської системи вищої освіти або як обєкт спеціальних розробок. Хвиля реабілітаційних процесів кінця 80-х років спричинила підвищення інтересу дослідників до зясування причин, наслідків та механізму здійснення репресивної політики в Україні у 20-30-ті роки. У другому розділі - “Стан та відтворення педагогічних кадрів в умовах посилення “українізації” суспільно-культурного життя (1920-1932 рр.)” - показано механізм залучення освітян до співробітництва з радянською владою, проаналізовано форми і результати підготовки нової генерації вчителів, зясовано вплив педагогічного чинника на характер “українізації” шкільних закладів та роль педагогів у ліквідації неписьменності серед дорослого населення Донбасу.У висновках узагальнено результати дослідження: - зміна політичного режиму в Україні на початку 20-х років викликала потребу у формуванні нового типу педагога, який займався б його духовним обслуговуванням; у ставленні більшовицького керівництва до освітян переважав утилітарний підхід, відповідно до якого вчитель розглядався як засіб перетворення школи на центр комуністичного виховання учнів; особливості періодів формування радянського типу педагога у 20-30-ті роки характеризуються напрямками кадрової політики уряду у галузі освіти. Протягом першого з них (1920-1932) зусилля республіканських урядових структур було зосереджено одночасно на підготовці нової генерації вчителів та пошуку шляхів залучення педагогів дореволюційної школи до розбудови радянської системи освіти; Отримавши реальну можливість взяти участь у національно-культурному відродженні України, педагоги почали лояльніше ставитися до нової влади.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

педагог українізація вчительство донбас

У висновках узагальнено результати дослідження: - зміна політичного режиму в Україні на початку 20-х років викликала потребу у формуванні нового типу педагога, який займався б його духовним обслуговуванням;

- у ставленні більшовицького керівництва до освітян переважав утилітарний підхід, відповідно до якого вчитель розглядався як засіб перетворення школи на центр комуністичного виховання учнів;

- особливості періодів формування радянського типу педагога у 20-30-ті роки характеризуються напрямками кадрової політики уряду у галузі освіти. Протягом першого з них (1920-1932) зусилля республіканських урядових структур було зосереджено одночасно на підготовці нової генерації вчителів та пошуку шляхів залучення педагогів дореволюційної школи до розбудови радянської системи освіти;

- класовий підхід, запроваджений у доборі кадрів, визначив місце радянської інтелігенції як “прошарку” між робітничим класом і селянством. Він зробив вищу освіту доступнішою, ніж це було раніше, для вихідців з “пролетарських” шарів населення, але залишив поза вищою школою здібну молодь “непролетарського” походження. Суворе дотримання принципу комплектування студентського складу педагогічних навчальних закладів за соціальною ознакою та запровадження практики прискореної підготовки вчителів призвели до зниження рівня кваліфікації освітян та падіння авторитету вищої педагогічної школи;

- залучення педагогів з дореволюційним стажем роботи до розбудови радянської школи було вимушеним кроком уряду в умовах гострого кадрового дефіциту, який окрім кількісного мав і якісний вимір. При цьому спроба партійно-державного керівництва повернути “старих” вчителів до освітніх закладів шляхом створення умов, в яких професійна діяльність поза радянською школою ставала неможливою, не принесла вагомих результатів;

- зміною тактики у процесі залучення освітян до співробітництва з владою стала політика українізації. То був тимчасовий захід більшовицького керівництва, покликаний нейтралізувати соціальну напругу в українському суспільстві шляхом створення сприятливих умов для розвитку національної культури і мови. Отримавши реальну можливість взяти участь у національно-культурному відродженні України, педагоги почали лояльніше ставитися до нової влади. Специфіка зазначеного процесу у Донбасі, де “українізація” не мала широкого підґрунтя у вигляді ініціативи корінного населення, полягала в тому, що порозуміння вчительства з представниками місцевих владних структур базувалось на формальній підтримці “українізаційного” курсу. Педагогічний чинник став одним з вирішальних у визначенні темпів та характеру “українізації” освітніх закладів Донбасу. При цьому “українізація” не мала замкнутого характеру, а певною мірою стимулювала прагнення малочисельних народів до збереження ними культурної і мовної традицій;

- зміцнення тоталітарного режиму в СРСР зумовило зміну напрямів кадрової політики уряду в освітній галузі. Другий період формування радянського типу педагога (1933-1939) характеризується орієнтацією партійно-державного керівництва лише на освітян, які здобули педагогічну освіту за радянських часів та послідовним звільненням школи від вчителів, що взяли участь у процесах національно-культурного відродження;

- зменшення кількості національних педагогічних кадрів в ході запровадження репресивних заходів та орієнтації закладів педагогічної освіти на підготовку російськомовного вчителя зумовили скорочення мережі національних шкіл в Донбасі, внаслідок чого шкільна освіта перетворилася в 30-ті роки на засіб русифікації україномовного населення та представників національних меншин;

- не обтяжений участю в національно-культурному відродженні, радянський тип педагога у Донбасі сформувався наприкінці 30-х років у завершеному вигляді. Від свого попередника він відрізнявся насамперед своїм соціальним походженням, яке робило його “близьким” до робітничо-селянських верств населення, переконанням у превалюванні класових цінностей пролетаріату над загальнолюдськими та правильності соціалістичного вибору, типом мислення, рівнем кваліфікації, соціально-психологічним станом. Професійна діяльність такого педагога сприяла уніфікації суспільно-культурного життя у Донбасі.

Учительські кадри Донбасу на початку 1920-х років // Нові сторінки історії Донбасу:Ст.Кн.5/Головн.ред.З.Г.Лихолобова.-Донецьк, 1997.-С.90-102 (1 др.арк.)

О некоторых формах противодействия репрессивной политике сталинизма (по матеріалам следственных дел педагогов Донбасса) // Там же.-С.129-135 (0,5 др.арк.)

Зміни в складі вчителів Донбасу протягом 1920-30-х років// Нові сторінки історії Донбасу: Ст.Кн.6/Головн.ред.З.Г.Лихолобова.-Донецьк, 1998.-С.153-165 (1 др.арк.)

Матеріальне та правове становище педагогів Донбасу в першій половині 1920-х років// Вісник Донецького університету. Серія Б.Гуманітарні науки.-1998.-№2.-С.42-47 (0,5 др.арк.)

Педагогические кадры Донбасса в 1930-е годы/ Матеріали вузівської наукової конференції професорсько-викладацького складу по результатах науково-дослідної роботи: Історичні науки, політологія. Кн.1.-Донецьк, 1997.-С.135-137 (0,3 др.арк.)

Відтворення національних педагогічних кадрів у ході проведення політики українізації в Донбасі (1923-1933 рр.)/ Історія України. Маловідомі імена, події, факти (Зб.статей).Вип.7.-К.:Рідний край, 1999.-С.223-229 (0,5 др.арк.)

Репресивні заходи щодо освітян в 1930-ті роки/ Правда через роки. Статті, спогади, документи. Вип.3.-Донецьк:Донецька обласна редколегія тому “Реабілітовані історією”. Комітет інформації Донецької облдержадміністрації. Видавництво “Регіон”, 1999.-С.62-80 (1 др.арк.)

Размещено на .ru