Дослідження результатів вивчення нефропатологій у великої рогатої худоби за отруєння піролізидиновими алкалоїдами чорнокореня лікарського та жовтозілля лучного. Аналіз польових випадків таких отруєнь і даних експериментів з відтворення нефропатологій.
При низкой оригинальности работы "Патоморфологічна характеристика піролізидиноалкалоїдних нефропатологій великої рогатої худоби", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
По-перше, це отруєння у тварин найчастіше закінчується летально, а, по-друге, продукти харчування (молоко, мясо, печінка, легені), отримані від тварин, які отруїлися піролізидиновими алкалоїдами, є небезпечними для здоровя людини (Dickinson J. O., 1978; John R., 2005). визначити структурні особливості патологій, що розвиваються у нирках великої рогатої худоби, після дослідного введення в a. renalis алкалоїдів, отриманих із чорнокореня лікарського і жовтозілля лучного; Методи дослідження: клінічний - дослідження клінічного статусу великої рогатої худоби в польових випадках її отруєння чорнокоренем лікарським і жовтозіллям лучним та в експериментах з відтворення цих отруєнь; експериментальний - відтворення нефропатологій та дослідження їх патогенезу шляхом парентерального введення піролізидиновмісних токсикантів; патоморфологічний - оцінка патологоанатомічних змін у трупах і тушах вимушено забитих тварин при польових отруєннях і встановлення макро-та мікроструктурних змін у нирках за спонтанних та експериментальних отруєнь; гістокристалооптичний метод - ідентифікація піролізидинових алкалоїдів чорнокореня лікарського та жовтозілля лучного; аналітичний з використанням якісних реакцій на пірол - виявлення піроловмісних сполук на гістологічному рівні; морфометричний - отримання метричних параметрів структурних характеристик нефропатологій; біометричний - статистична обробка отриманих морфометричних показників. Уперше визначено, що отруєння великої рогатої худоби піролізидиновими алкалоїдами чорнокореня лікарського та жовтозілля лучного у більшості випадків мають перебіг з ураженням нирок. Матеріали дисертації були використані при складанні «Методичних рекомендацій з профілактики отруєнь великої рогатої худоби піролізидиновими алкалоїдами» та «Методичних рекомендацій з патоморфологічної діагностики отруєнь великої рогатої худоби піролізидиновими алкалоїдами», які розглянуті та затверджені до видання науково-методичною радою Державного комітету ветеринарної медицини (протокол № 1 від 24.12.2009 р.).За даними проведених клінічних досліджень найчастіше у тварин, що отруїлися піролізидиновими алкалоїдами чорнокореня лікарського та жовтозілля лучного, ні за гострого, ні за хронічного перебігів отруєнь, симптомів ниркових патологій не спостерігали. За даними проведеного патогістологічного аналізу, у нирках з макроскопічною характеристикою першого типу розвивалась функціональна ниркова гіпертрофія. У просвіті трубочок нефронів за нефротичного гострого некрозу канальців, нефрозу з тубулорексисом і гломерулонефротубулонекрозу формувались білкові циліндри, основою яких був білок Тамма-Хорсфалла. В ядрах ендотеліоцитів судинного клубочка та нефроцитів часто спостерігали дехроматизацію, конденсацію та маргінізацію хроматину, які вважаються характерними для деяких отруєнь (Шевченко Н.И., Муканова Ж.И., 2005), у тому числі й піролізидиновими алкалоїдами (рис. Якщо у нирці розвивається функціональна гіпертрофія, то у печінці, у випадку отруєння піролізидиновими алкалоїдами, розвивається мінімум з тих змін, які притаманні отруєнню піролізидиновими алкалоїдами: інтенсивне кровонаповнення, поява великих гепатоцитів за збереженості балкової будови часточок, проліферація епітелію слизової оболонки жовчних ходів і протоків з розширенням їх просвітів.За результатами аналізу даних проведених клініко-патоморфологічних досліджень польових випадків отруєнь великої рогатої худоби піролізидиновими алкалоїдами чорнокореня лікарського та жовтозілля лучного та даних експериментів, установлено, що існуюча інформація про відсутність при цих алкалоїдозах нефральних патологій є помилковою. У роботі наведено докази того, що однією з ланок патогенезу і елементом патологоанатомічної характеристики отруєння піролізидиновими алкалоїдами за гострого та хронічного перебігів є нефральна патологія. За отруєння великої рогатої худоби піролізидиновими алкалоїдами в нирках розвиваються наступні патології: функціональна ниркова гіпертрофія (23,7 %), нефротичний гострий некроз канальців (18,5 %), нефроз з тубулорексисом (22,2 %), гломерулонефротубулонекроз (32,7 %). Нефропатології, що розвиваються у великої рогатої худоби за гострих і хронічних отруєнь піролізидиновими алкалоїдами, подібні за патоморфологічною характеристикою. Функціональна ниркова гіпертрофія у великої рогатої худоби у разі отруєння піролізидиновими алкалоїдами, розвивається на фоні легкого гепатозу, коли до нирок надходять метаболіти піролізидинових алкалоїдів.
План
ПАТОМОРФОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІРОЛІЗИДИНОАЛКАЛОЇДНИХ НЕФРОПАТОЛОГІЙ ВЕЛИКОЇ РОГАТОЇ ХУДОБИ
Захарєв Андрій Вікторович
Харків - 2010
Вывод
Клініко-патоморфологічна характеристика нефропатологій польових випадків отруєнь великої рогатої худоби піролізидиновими алкалоїдами чорнокореня лікарського та жовтозілля лучного. За даними проведених клінічних досліджень найчастіше у тварин, що отруїлися піролізидиновими алкалоїдами чорнокореня лікарського та жовтозілля лучного, ні за гострого, ні за хронічного перебігів отруєнь, симптомів ниркових патологій не спостерігали. У більшості тварин при клінічному спостереженні спостерігали загальне пригнічення до вираженого ступорозного стану. Але у випадках гострого отруєння в окремих тварин зареєстрували клінічні прояви ниркових патологій: поллакіурія, поліурія, у передагональному й агональному станах - анурія. Окремі хронічні випадки отруєння супроводжувалися олігакурією, нефралгією, інколи - уремією. Було підтверджено, що гостре отруєння чорнокоренем лікарським продовжується протягом 2-3 діб і закінчується смертю. Гостре отруєння жовтозіллям триває 1-2 доби та теж закінчується смертю. Тривалість хронічного отруєння чорнокоренем лікарським складає 1,5-2 міс., жовтозіллям лучним - до 20 діб. За хронічного отруєння у тварин розвивалась прогресуюча кахексія. Одним з клінічних проявів хронічного отруєння був prolapsus recti. У 16,9 % з 319 досліджених випадків гострого отруєння в сечі були виявлені характерні для піролізидинових алкалоїдів кристали. У випадку хронічного перебігу піролізидиналкалоїдна кристалурія була зареєстрована в 3,6 % з 218 досліджених проб сечі.
При патологоанатомічному розтині виявляли нирки з наступними патоморфологічними характеристиками: I. Нирки зберігають притаманну їм форму, мають товсту жирову та тонку фіброзну капсули, остання легко знімається. Від 10 до 12 часточок (11,4 ± 1,3; у порівнянні з кількістю незмінениних ниркових часточок різниця невірогідна) нирки більші за інші, на розрізі сильно кровонаповнені, межі між шарами, особливо у збільшених часточках, чіткі. Між кірковим та мозковим шарами чітко помітна темно-червоного кольору смужка проміжного шару. Усі шари пружної консистенції, ниркові чашечки значно розширені (рис. 2).
II. Нирки звичної форми, збільшені в обємі, з недостатньо глибокими борознами, від 12 до 15 часточок (14,2 ± 2,3; Р ? 0,05), мають нерівномірне забарвлення, з сіруватими та червонуватими ділянками. Консистенція таких часточок дряблувата, межі між шарами у часточках стерті, проміжний шар має форму ламаної, нерівномірної за товщиною червонуватої лінії.
III. Нирки зі звичною для них загальною формою, без жирової капсули, збільшені в обємі, поверхня розрізу 14-18 часточок (16,5 ± 2,6; Р ? 0,01) дещо згладжена. У товщі часточок на рівні середини кіркового і мозкового шарів присутня поперечна посмугованість, у деяких місцях помітні щілини, в яких міститься рідина.
IV. Нирки з великою кількістю (від 16 до 20 (18,8 ± 2,4; Р ? 0,01)) змінених часточок. У таких часточках малюнок слабко виражений, стертий, консистенція дрябла. Кровонаповнення часточок, як і всієї нирки, слабке (рис. 3).
За даними проведеного патогістологічного аналізу, у нирках з макроскопічною характеристикою першого типу розвивалась функціональна ниркова гіпертрофія. У нирках з макроскопічною характеристикою другого типу спостерігався нефротичний гострий некроз канальців. У нирках з патологоанатомічною характеристикою третього типу мав місце нефроз з тубулорексисом. У четвертій групі нирок розвивався гломерулонефротубулонекроз. Перші дві з названих нефропатологій вірогідно визначались лише на мікроскопічному рівні, дві інші - на макро- і мікроскопічному рівнях. Кожна з виявлених чотирьох нефропатологій мала звичайні для них характеристики. При функціональній нирковій гіпертрофії переважно реєстрували відповідні патологічні реакції (гіперемія судинних клубочків, підвищена функціональна активність епітелію трубочок нефронів). При інших патологіях в усіх структурних елементах нирок розвивались патологічні реакції і процеси, розлади кровообігу. З патологічних процесів найчастіше реєстрували ліпідози у формі дрібнокрапельного ожиріння (рис. 5), зернисті (рис. 4) і вакуольні диспротеїнози (рис. 7), десквамацію і некроз нефроцитів. При нефрозі з тубулорексисом розривались базальні мембрани канальців (рис. 6), а при гломерулонефротубулонекрозі руйнувались судинні клубочки та трубочки нефронів, при цьому сеча виходила до сполучнотканинної основи нирок.
У просвіті трубочок нефронів за нефротичного гострого некрозу канальців, нефрозу з тубулорексисом і гломерулонефротубулонекрозу формувались білкові циліндри, основою яких був білок Тамма-Хорсфалла. При цих патологіях завжди реєстрували процеси скидання крові по юкстамедулярному шунту. Крім того, у багатьох випадках мала місце ішемізація кіркової частини нирок.
На мікроскопічному рівні кожна із зареєстрованих нефропатологій мала притаманні їй якісні та кількісні особливості. В ядрах ендотеліоцитів судинного клубочка та нефроцитів часто спостерігали дехроматизацію, конденсацію та маргінізацію хроматину, які вважаються характерними для деяких отруєнь (Шевченко Н.И., Муканова Ж.И., 2005), у тому числі й піролізидиновими алкалоїдами (рис. 8, 9). Для кожної з вищеназваних піролізидиноалкалоїдних нефропатологій були характерні певні співвідношення між кількістю інтактних нефроцитів та таких, в яких розвиваються диспротеїнози, ліпідози та некрози.
Результати виявлення в нирках піролізидинвмісних сполук і самих піролізидинових алкалоїдів показали, що за функціональної гіпертрофії у них були відсутні характерні для піролізидинових алкалоїдів (PAS) кристали. За гострого токсичного нефрозу рідко зустрічались піроловмісні субстрати. У випадку нефрозу з тубулорексисом у мозковому шарі нирок спостерігали багато відповідних кристалів і значно менше піроловмісних сполук, що офарблюються ізатином або реактивом Ерліха. Для гломерулонефротубулонекрозу були характерні руйнація мікроструктур нирок і виражена варіабельність результатів кристалооптичних і якісних аналітичних реакцій.
Доцільно зіставити отримані нами дані з паралельно проведеними керівником роботи І. М. Щетинським дослідженнями печінкових патологій. Вони показали, що характер нефропатологій визначається патологіями печінки. Якщо у нирці розвивається функціональна гіпертрофія, то у печінці, у випадку отруєння піролізидиновими алкалоїдами, розвивається мінімум з тих змін, які притаманні отруєнню піролізидиновими алкалоїдами: інтенсивне кровонаповнення, поява великих гепатоцитів за збереженості балкової будови часточок, проліферація епітелію слизової оболонки жовчних ходів і протоків з розширенням їх просвітів. Чим більш вираженою є патологія печінки, тим значніше виражені патології у нирках. Гломерулонефротубулонекрозу завжди відповідали печінкові патології: перівенулярний і внутрішньостінкововенулярний ретикулосклероз, центральні некрози, оклюзія просвітів венул з розростаннями ретикулінових волокон, пеліози, холестази, мегалогепатоцитоз, «пролапсус гепатоцитів», фіброполіпоз слизової оболонки жовчного міхура. Отже, про прямий каузальний звязок між піролізидиногенною патологією печінки і нирок свідчать кореляції між кількістю гепатоцитів і нефротеліоцитів, що збереглися або загинули при відповідних патологіях.
Дані щодо виявлення нефропатологій у тварин, що отруїлися піролізидиновими алкалоїдами чорнокореня лікарського або жовтозілля лучного, наведені в табл. 2.
Таким чином, у випадку отруєнь великої рогатої худоби піролізидиновими алкалоїдами нефропатології зустрічались у 58,7 % випадків. Найчастіше реєстрували гломерулонефротубулонекроз (32,7 %) та функціональну ниркову гіпертрофію (23,7 %).
Кількісні цитологічні характеристики виявлених нефропатологій наведені у табл. 3.
Результати експериментів з введення екстрактів чорнокореня лікарського та жовтозілля лучного у мезентеріальні вени. Проведений експеримент дозволив отримати у всіх тварин однакові за формою та важкістю печінкові та ниркові піролізидиноалкалоїдні патології, а саме функціональну ниркову гіпертрофію та нефротичний гострий некроз канальців. Кристалооптичний метод виявлення піролізидинових алкалоїдів у нирках піддослідних тварин показав, що у нефральній тканині вони були відсутні. Кількість нефропатологій, що виникали в цих експериментах, наведена у діаграмі (рис. 10). Цитологічні характеристики є близькими до таких у польових випадках відповідних нефропатологій (табл. 3).
Таблиця 3. Кількісна цитологічна характеристика кіркового шару нирок за піролізидиноалкалоїдних нефропатологій (М±m, n=6), за середньою кількістю епітеліальних клітин у трубочках нефронів
Епітеліальні клітини Середня кількість епітеліальних клітин у площі вимірювальної сітки (обєктив - ? 40, окуляр - ? 10)
У тварин контролю (n=4) Функціональна ниркова гіпертрофіїя Гострий нефротичний некроз канальців Нефроз з тубулорексисом Гломеруло- нефроту- булонекроз
Загальна кількість клітин 82,4±5,2 78,2±7,9 68,3±6,4* 62,6±4,5** 52,1±5,4***
Примітки: * - Р?0,1; ** - Р?0,05; *** - Р?0,01;**** - Р?0,001 - рівні вірогідності різниці у порівнянні з кількісними цитологічними характеристиками здорових тварин.
Рис. 10. Кількість нефропатологій при введенні екстрактів рослин у мезентеріальні вени.
Результати дослідів щодо введення екстрактів чорнокореня лікарського та жовтозілля лучного в a. renalis dextra. У результаті введення в a. renalis dextra піролізидинових алкалоїдів з чорнокореня лікарського і жовтозілля лучного у гострій летальній дозі у розрахунку на масу нирок, в останніх у всіх шести телят розвинулась однакова нефропатологія - гломерулонефротубулонекроз. Він носив достатньо важкий характер: відразу після введення у нирці пошкоджувалось від 17 до 20 часточок (17,8 ± 1,9; Р ? 0,01), у часточках некротизувалось до 80 % нефронів, як кіркових, так і медулярних. Разом з нефронами коагуляції піддавались кровоносні судини та сполучна тканина. У некротичних фокусах були присутні кристали PAS.
У випадку багаторазового введення в a. renalis сублетальної дози алкалоїдів, у нирках розвивалась інша, більш мяка, ніж попередня, нефропатологія - нефроз з тубулорексисом. Для цієї патології були характерні різноманітні диспротеїнози, ліпідози, атрофії, десквамація епітелію трубчастої частини нефронів і розриви базальної мембрани канальців. На відміну від польових випадків, характерною рисою цих патологій була більша кількість клітинних некрозів і розривів базальних мембран.
Вплив крові, яка пройшла через печінку отруєної піролізидиновими алкалоїдами великої рогатої худоби, на нирку. У результаті введення в a. renalis крові від тварин, у яких мало місце отруєння піролізидиновими алкалоїдами чорнокореня лікарського, у нирці двох бичків розвинувся гломерулонефротубулонекроз, а у однієї тварини - нефроз з тубулорексисом. Аналогічний результат отримано за введення крові від тварин з хронічним отруєнням жовтозіллям лучним. У нирках пошкоджувалось від 13 до 17 часточок (16,6 ± 2,8; Р ? 0,05). Нефропатології, що були штучно спричинені, були схожими з аналогічними, зареєстрованими під час дослідження польових випадків. У нирках, за застосування кристалогенів, виявляли кристали піролізидинів, а в аналітичних реакціях - пірольні метаболіти. Результати дослідів свідчать про те, що за отруєння піролізидиновими алкалоїдами печінка не здатна повністю знешкодити весь обєм токсикантів і вони досягають нирок. У залежності від кількості алкалоїдів, які надходять до нирок, в останніх розвивається нефроз з тубулорексисом або гломерулонефротубулонекроз.
Вплив додавання альбуміну крові на патогенез піролізидиноалкалоїдних нефропатологій. Результатами проведених дослідів було констатовано, що збагачення крові, яка містить піролізидини, альбуміном істотно знижує її токсиногенність для нирок. Уведення в a. renalis крові, отриманої від бичків, у яких мало місце хронічне отруєння піролізидинами чорнокореня лікарського, призвело до розвитку в однієї тварини нефротичного гострого некрозу канальців, у другої - нефрозу з тубулорексисом, у третьої - нефропатології взагалі не розвивались. Уведення в a. renalis крові, отриманої від бичків, у яких мало місце хронічне отруєння піролізидинами жовтозілля лучного, призводило до розвитку в усіх тварин нефрозу з тубулорексисом. Усі викликані нефропатології характеризувалися значно меншими пошкодженнями трубочок нефронів, ніж патології, що реєстрували у польових випадках. При цьому макроскопічно зміни виявляли у 9-12 часточках нирки (10,5 ± 2,7; Р ? 0,05). У цитограмах, що характеризують процеси, які відбуваються у нирці в результаті введення в її кровоносне русло збагаченої альбуміном піролізидиновмісної крові, було визначено більшу кількість вцілілих клітин епітелію. Кристали алкалоїдів у зрізах нирок були відсутніми, що свідчить про те, що альбумін крові може звязувати піролізидинові алкалоїди.За результатами аналізу даних проведених клініко-патоморфологічних досліджень польових випадків отруєнь великої рогатої худоби піролізидиновими алкалоїдами чорнокореня лікарського та жовтозілля лучного та даних експериментів, установлено, що існуюча інформація про відсутність при цих алкалоїдозах нефральних патологій є помилковою. У роботі наведено докази того, що однією з ланок патогенезу і елементом патологоанатомічної характеристики отруєння піролізидиновими алкалоїдами за гострого та хронічного перебігів є нефральна патологія. Вона розвивається у 58,7 % з досліджених випадків.
1. За отруєння великої рогатої худоби піролізидиновими алкалоїдами в нирках розвиваються наступні патології: функціональна ниркова гіпертрофія (23,7 %), нефротичний гострий некроз канальців (18,5 %), нефроз з тубулорексисом (22,2 %), гломерулонефротубулонекроз (32,7 %). Піролізидиноалкалоїдна функціональна гіпертрофія та гострий нефроз визначаються тільки на мікроскопічному рівні. Нефроз з тубулорексисом і гломерулонефротубулонекроз - на макро- та мікроскопічному рівнях.
2. Нефропатології, що розвиваються у великої рогатої худоби за гострих і хронічних отруєнь піролізидиновими алкалоїдами, подібні за патоморфологічною характеристикою.
3. Для нефральних піролізидиноалкалоїдних патологій характерно те, що: а) вони мають зональний характер, розвиваються відразу в декількох часточках або в групі часточок, які розташовуються суміжно;
б) серед паренхіматозних дистрофій, що розвиваються за нефротичного гострого некрозу канальців і нефрозу з тубулорексисом, переважає дрібнокрапельний множинний ліпідоз;
в) хроматин ядер епітеліоцитів нефронів у випадку розвитку нефротичного некрозу канальців, нефрозу з тубулорексисом і гломерулонефротубулонекрозу піддається конгломерації і маргінації під каріолемою;
г) при застосуванні якісних аналітичних реакцій у нирках визначається наявність піроловмісних сполук;
д) у нирках при застосуванні кристалооптичних реакцій реєструються кристали піролізидинових алкалоїдів.
4. Важкість піролізидиноалкалоїдної нефральної патології визначається патологіями печінки, які розвиваються під впливом піролізидинових алкалоїдів.
5. Функціональна ниркова гіпертрофія у великої рогатої худоби у разі отруєння піролізидиновими алкалоїдами, розвивається на фоні легкого гепатозу, коли до нирок надходять метаболіти піролізидинових алкалоїдів.
6. Нефротичний гострий некроз канальців виникає за гепатозу середньої важкості, коли до нирок надходить суміш, що складається з піролізидинових алкалоїдів і їх метаболітів, в якій другий компонент має значно переважати над першим.
7. Нефроз з тубулорексисом розвивається за важкого гепатозу, коли до нирок надходить велика кількість піролізидинів, більшу частину з яких вони знешкодити не можуть.
8. Гломерулонефротубулонекроз розвивається на фоні печінкової недостатності, коли в печінці утворюються множинні великі некрози, гемостази, венозні застої, геморагії, холестази, перивенулярні ретикулосклерози.
9. Фактором, що більше за інші впливає на важкість піролізидиноалкалоїдних нефропатологій, є рівень вмісту в крові отруєних тварин альбуміну. Підвищення його вмісту шляхом уведення екзогенного альбуміну разом із кровю хронічно отруєних тварин, яка містить піролізидини і їх метаболіти, помякшує перебіг нефропатологій, попереджує їх перехід у більш важкі форми, або в патологію з хронічним перебігом.
ПРОПОЗИЦІЇ ВИРОБНИЦТВУ
1. Під час проведення патологоанатомічних розтинів трупів великої рогатої худоби слід враховувати, що одним з елементів отруєння піролізидиновими алкалоїдами можуть бути нефральні патології. Такими патологіями є: функціональна ниркова гіпертрофія, нефротичний гострий некроз канальців, які визначаються на мікроскопічному рівні, і нефроз з тубулорексисом та гломерулонефротубулонекроз, що мають макро- та мікроскопічну характеристики.
2. Під час патоморфологічного дослідження нирок необхідно враховувати, що ниркові піролізидиноалкалоїдні патології носять зональний характер, з пошкодженням окремих її часточок. Це має враховуватись при відборі матеріалу для патогістологічних досліджень. Під час проведення патологоанатомічного розтину, слід звертати увагу на наявність або відсутність на розрізі нирок проміжного шару у вигляді смужки червоного кольору між кірковим і мозковим шарами.
3. Обовязковою умовою встановлення правильного діагнозу «піролізидиноалкалоїдна нефропатологія» є паралельне патогістологічне дослідження печінки та нирок. Цей аналіз рекомендуємо проводити на підморожених зрізах з офарбленням суданом, проведенням якісних аналітичних реакцій на піроли та кристалооптичних реакцій на алкалоїди. У першій з цих реакцій виявляється властива для перикисного окислення ліпідів суданофільна дрібнокрапельна вакуолізація цитоплазми гепатоцитів та нефроцитів, у другій - метаболіти знешкодження піролізидинів до піроловмісних сполук, у третій - характерні для піролізидинових алкалоїдів кристали, які утворюються під дією кристалогенів.
4. Пропонуємо під час розробки способів профілактики та лікування отруєнь великої рогатої худоби піролізидиновими алкалоїдами враховувати наступне: а) за патоморфологічними еквівалентами, що були встановлені при виконанні роботи, у знешкодженні піролізидинових алкалоїдів і їх метаболітів у нирці активну участь бере оксидантно-антиоксидантна система; б) за отруєння піролізидиновими алкалоїдами нирки здійснюють скидання частини токсикантів, що надходять до них, через юкстамедулярний шунт у загальний кровотік. Перший з наведених фактів вказує на необхідність уведення до лікувальної схеми антиоксидантів, а другий - на застереження щодо застосування діуретиків при лікуванні вищевказаних отруєнь.
5. Запропоновані «Методичні рекомендації з профілактики отруєнь великої рогатої худоби піролізидиновими алкалоїдами» та «Методичні рекомендації з патоморфологічної діагностики отруєнь великої рогатої худоби піролізидиновими алкалоїдами», які розглянуті та затверджені до видання науково-методичною радою Державного комітету ветеринарної медицини (протокол № 1 від 24.12.2009 р.).
Список литературы
1. Захарєв, А. В. Про піролізидиново-алкалоїдну нефропатологію у великої рогатої худоби [Текст] / А. В Захарєв // Проблеми зооінженерії та ветеринарної медицини: зб. наук. праць Харків. держ. зоовет. акад. - Х., 2005. - Вип. 12 (37), ч. 2: Ветеринарні науки. - С. 274-279.
2. Захарєв, А. В. Про особливості ниркової елімінації при отруєннях великої рогатої худоби піролізидиновими алкалоїдами [Текст] / А. В. Захарєв // Проблеми зооінженерії та ветеринарної медицини: зб. наук. праць Харків. держ. зоовет. акад. - Х., 2006. - Вип. 13 (38), ч. 3: Актуальні проблеми заразної патології, паразитоценології. - С. 193-198.
3. Захарєв, А. В. Про вплив піролізидинових алкалоїдів на нирки (експериментальне морфо-функціональне дослідження) [Текст] / Захарєв А. В. // Наук. вісн. Львівської нац. акад. вет. медицини ім. С. З. Ґжицького. - Львів, 2006. - Т. 8, № 4 (31), ч. 2. - С. 45-51.
4. Захарєв, А. В. Про особливості розвитку нефрального синдрому у телят при отруєннях піролізидиновими алкалоїдами (експериментально-морфологічне дослідження) [Текст] / А. В. Захарєв // Проблеми зооінженерії та ветеринарної медицини: зб. наук. праць Харків. держ. зоовет. акад. - Х., 2007. - Вип. 14 (39), ч. 2, т. 2: Ветеринарні науки. - С. 100-108.
5. Захарєв, А. В. Порівняльна патоморфологічна характеристика нефральних патологій великої рогатої худоби при отруєнні піролізидиновими алкалоїдами жовтозілля звичайного та чорнокореня лікарського [Текст] / Захарєв А. В. // Ветеринарна медицина: міжвід. тематич. наук. зб. - Х., 2009. - Вип. 92. - С. 207-213.
6. Захарєв, А. В. Піролізидинурія у великої рогатої худоби при отруєнні піролізидиновими алкалоїдами [Текст] / Захарєв А. В. // Наук. вісн. Львівського нац. ун-ту вет. медицини та біотехнологій ім. С. З. Ґжицького. - Львів, 2009. - Т. 11, № 2 (41), ч. 1. - С. 80-83.
7. Захарєв, А. В. Нефропатологія та її місце в патології VOD у телят, що отруїлися піролізидиновими алкалоїдами [Текст] / Захарєв А. В. // Проблеми зооінженерії та ветеринарної медицини: зб. наук. праць Харків. держ. зоовет. акад. - Х., 2009. - Вип. 20 (41), ч. 2, т. 2: Ветеринарні науки. - С. 391-396.
8. Щетинский, И. М. Об особенностях патологоанатомической характеристики нефральных пирролизидиналкалоидных патологий крупного рогатого скота [Текст] / Щетинский И. М., Захарьев А. В. // Ветеринарна медицина: міжвід. темат. наук. зб. - Х., 2008. - Вип. 89. - С. 414-419. (Дисертант організував і провів експерименти, обстеження спонтанно хворих тварин, проводив відповідні патоморфологічні дослідження, обробив одержані результати та підготовив роботу до друку).
9. Митрофанов, А. В. О различиях между афлатоксикозом и отравлением крупного рогатого скота пирролизидиновыми алкалоидами [Текст] / Митрофанов А. В., Щетинский И. М., Захарьев А. В. // Проблеми зооінженерії та ветеринарної медицини: зб. наук. праць Харків. держ. зоовет. акад. - Х., 2008. - Вип. 18 (43), ч. 2, т. 2: Ветеринарні науки. - С. 106-127. (Дисертант провів експерименти й обстеження тварин, отруєних рослинами, що продукують піролізидинові алкалоїди, проводив патоморфологічні дослідження, обробив одержані результати та підготовив роботу до друку).
10. Щетинский, И. М. Патоцитологическая характеристика патологий гепатоцитов, эпителия желчных протоков и эпителия почечных канальцев крупного рогатого скота при отравлении пирролизидиновыми алкалоидами [Текст] / Щетинский И. М., Митрофанов А. В., Захарьев А. В. // Проблеми зооінженерії та ветеринарної медицини: зб. наук. праць Харків. держ. зоовет. акад. - Х., 2009. - Вип. 19 (42), ч. 2, т. 2: Ветеринарні науки. - С. 344-348. (Дисертант провів експериментальні та патоморфологічні дослідження нирок, обробив одержані результати і підготовив роботу до друку).
11. Захарєв, А. В. Локальна піролізидинова тубулонефропатія у великої рогатої худоби [Текст] / Захарєв А. В. // Мат. конф. вет. хірургів України, присв. 100-річчю з дня народження проф. І. І. Магди (м. Харків, 11-12 червня 2004 р.). - Х., 2004. - С. 165-169.
12. Захарєв, А. В. Ниркові патології при гострому отруєнні великої рогатої худоби піролізидиновими алкалоїдами [Текст] / А. В. Захарєв // Актуальные вопросы борьбы с инфекционными заболеваниями в гуманной и ветеринарной медицине: мат. конф., посв. 160-летию со дня рождения лауреата Нобелевской премии И. И. Мечникова (г. Харьков, 27-30 ноября 2006 г.). - Х.: РВВ ХДЗВА, 2006. - С. 262-266.
13. Щетинский, И. М. К вопросу о возможности определения пиролизидиновых алкалоидов на цитологическом и гистохимическом уровне [Текст] / И. М. Щетинский, А. С. Кочевенко, А. Ю. Ульяницкая, А. В. Захарьев // Актуальные вопросы борьбы с инфекционными заболеваниями в гуманной и ветеринарной медицине: мат. конф., посв. 160-летию со дня рождения лауреата Нобелевской премии И. И. Мечникова (г. Харьков, 27-30 ноября 2006 г.). - Х.: РВВ ХДЗВА, 2006. - С. 287-295. (Дисертант отримав результати з гістокристалооптичного виявлення піролізидинових алкалоїдів у тканині нирок і в сечі).
14. Захарьев, А. В. Гликопротеины Тамма-Хорсфалла (ГТХ) у отравившегося пирролизидиновыми алкалоидами крупного рогатого скота [Текст] / А. В. Захарьев // Проблемы сельскохозяйственного производства на современном этапе и пути их решения: мат. Х межд. науч.-практ. конф. (г. Белгород, 15-19 мая 2006 г.). - Белгород, 2006. - С. 15.
15. Захарьев, А. В. О мочевом гликопротеиде Тамма-Хорсфалла (ГТХ) крупного рогатого скота в норме и при патологии [Текст] / Захарьев А. В. // Актуальные вопросы эволюционной, возрастной и экологической морфологии: мат. Всерос. науч. конф. с межд. участ., посв. 10-летию каф. анатомии и гистологии человека мед. ф-та БЕЛГУ (г. Белгород, 17-18 октября 2006 г.). - Белгород, 2006. - С. 62.
16. Захарьев, А. В. Альбуминовый элемент в патогенезе алкалоид-пирролизидиновой нефропатологии [Текст] / А. В.Захарьев // Современные проблемы патологической анатомии, патогенеза и диагностики болезней животных: сб. науч. тр. по мат. 16-й всерос. науч.-метод. конф. (г. Ставрополь, 20-22 сентября 2007 г.). - Ставрополь, 2007. - С. 255-257.
17. Щетинський, І. М. Методичні рекомендації з профілактики отруєнь великої рогатої худоби піролізидиновими алкалоїдами [Текст] / Щетинський І. М., Захарєв А. В. - Х.: РВВ ХДЗВА, 2009. - 18 с. (Дисертант провів патоморфологічні дослідження, обробив одержані результати та брав участь у підготовці до друку методичних рекомендацій).
18. Щетинський, І. М. Методичні рекомендації з патоморфологічної діагностики отруєнь великої рогатої худоби піролізидиновими алкалоїдами [Текст] / Щетинський І. М., Захарєв А. В., Ульяницька А. Ю. - Х.: РВВ ХДЗВА, 2009. - 23 с. (Дисертант проводив обстеження хворих тварин, проводив відповідні патоморфологічні дослідження, обробив одержані результати та брав участь в підготовці методичних рекомендацій до друку).
Размещено на .ru
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
