Патологічний прелімінарний період (патогенез, прогнозування, профілактика і лікування) - Автореферат

Патологічний прелімінарний період (ППП), як одна з форм порушень скоротливої діяльності матки, призводить до збільшення кількості різноманітних ускладнень пологів, підвищує ризик материнської та перинатальної смертності, несприятливо позначається на стані матері та дитини в майбутньому (Б.М.Венцківський та співавт., 2000; С.И.Жук, 2001). Одним із суттєвих питань наукового та практичного акушерства лишається етіологія ППП, його симптоматика, особливості перебігу, роль у розвитку аномалій пологової діяльності, вплив на стан плода та новонародженого. Висловлюється думка (Е.А.Чернуха, 2001), що ППП - це захисна реакція організму вагітної, спрямована на початок пологової діяльності при відсутності достатньої підготовки організму до пологів, яка реалізується через підвищення дискоординованої скорочувальної діяльності матки, спрямованої на визрівання шийки матки та її розкриття. За останні роки в патогенезі ряду захворювань та патологічних станів, в тому числі у вагітних (В.В.Подольський, 1996; С.М.Янюта, 2002), розглядається можливість розвитку дистресу внаслідок порушення взаємовідносин в системі нейрогуморальної регуляції з наступним формуванням дезадаптації організму, що, безумовно, може мати суттєву роль і при акушерській патології, в тому числі в формуванні ППП. Дослідження, результати яких наведено в дисертації, є фрагментами комплексних НДР "Вивчення клінічних та патогенетичних особливостей, розробка профілактики і лікування патологічного прелімінарного періоду з метою запобігання перинатальних ускладнень" (№ державної реєстрації 01.00U000143), "Розробити нові технології прогнозування, профілактики та терапії аномалій пологової діяльності з урахуванням характеру прелімінарного періоду" (№ державної реєстрації 01.03U002247), виконаних відповідно до плану науково-дослідних робіт Інституту педіатрії, акушерства та гінекології АМН України.Встановлено, що жінок з ППП у віці до 21 року та старше 30 років було майже у 2 рази більше, ніж жінок з ФПП, а у віці від 21 до 25 років суттєво менше (27,4 проти 39,0 %, p <0,05). ППП у обстежених вагітних характеризувався довготривалістю, інтенсивністю больових відчуттів, порушенням режиму сна та активності: відсутність структурних змін шийки матки на тлі переймоподібних болів у 169 (82,8 %) жінок; відсутність біологічної готовності організму до пологів (шийка, естрогений фон) у 152 (74,5 %); порушення добового ритму сна у 185 (90,7 %); порушення психоемоційного стану (неврівноваженість, дратівливість, плаксивість) у 159 (77,9 %) вагітних. Проведений аналіз величини стресогенного навантаження показав, що суттєве стресогенне навантаження (високий та помірний рівень), яке може спричинити виникнення хронічного психоемоційного стресу, зареєстровано у 3/4 вагітних з ППП (76,0 %), тоді як у жінок з ФПП - лише у половини (49,3 %), а відсоток жінок з низьким рівнем стресогенного навантаження при ФПП у 2 рази вищий (50,7 проти 24,0 % у жінок з ППП, p <0,05), з високим - вдвічі нижчий (18,7 проти 36,0 % відповідно, p <0,05). У 1 групі переважну більшість (67,7 %) склали жінки з низьким рівнем стресостійкості, тоді як у 2 та 3 групах всі жінки мали високий або помірний рівень. Отримані результати свідчать про підвищену активність стрес-реалізуючої системи у жінок з ППП порівняно з вагітними перед пологами при ФПП, що може мати негативні наслідки в пологах.У дисертації наведено нове вирішення наукової проблеми, що полягає у теоретичному узагальненні результатів вивчення механізмів і факторів, що сприяють розвитку ППП, та стану різних систем адаптації в єдиному комплексі мати-плацента-плід-новонароджений і на цій основі - патогенетичному обгрунтуванні та розробці комплексу прогностичних, діагностичних та лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на зниження частоти акушерських та перинатальних ускладнень. У цих жінок відмічена висока частота ускладнень вагітності та пологів, серед яких найчастіше зустрічається загроза переривання (42,2 %), плацентарна недостатність (36,3 %), передчасний вилив навколоплодових вод (51,5 %), гіпоксія плода в пологах (54,4 %), слабкість пологових сил (36,3 %), асфіксія новонароджених - 40,2 %, що обумовлює високу частоту дизадаптаційних синдромів (гіпоксично-ішемічні ураження ЦНС - 33,6 %, розлади мікроциркуляції у дітей - 55,8 %). СПД після ППП розвивається внаслідок некоординованих змін стрес-реалізуючої (значне зменшення концентрації кортизолу і НА при підвищенні А і співвідношення А/НА) та стрес-лімітуючої (зменшення показників концентрації СТ і ПГ Е2 та зростання - L-аргініну та NO) ланок системи нейроендокринної регуляції. Відсутність збільшення концентрації ТТГ при СПД свідчить про пригнічення гіпофіз-тиреоідної системи, як однієї з основних в мобілізації захисно-пристосовних реакцій організму матері і плода в пологах. Зменшення венозно-артеріальної різниці концентрації прогестерону та естрадіолу в судинах пуповини у жінок зі слабкістю пологової діяльності свідчить про уповільнення метаболізму гормонів, зміни функці

Основний зміст роботи