Патогенетичне значення внутрішньосерцевої ренін-ангіотензинової системи в механізмах ішемічних пошкоджень міокарда - Автореферат

Києва, встановили, що частота ішемічної хвороби серця підвищується від 0,8% в 20-29 років до 18,0% в 50-59 років, та дійшли висновку, що високий і незмінний рівень “профілю ризику” серцево-судинних захворювань не дозволяє очікувати позитивної тенденції до змін динаміки показників смертності в найближче десятиріччя. Досягнуто певних успіхів у вивченні механізмів розвитку ішемічно-реперфузійних синдромів no-reflow, reentry, myocardial stunning, hibirnating myocardium (Бескровнова Н.Н. и др., 1992; Кухарчук А.Л. и др., 1992; Лутай М.І. та ін., 1999), встановлена фізіологічна і патофізіологічна роль внутрішньосерцевої ренін-ангіотензинової системи при гіпертонічній хворобі й недостатності серця (Беловол А.Н., 1999) та значення структурного поліморфізму гена ангіотензинконвертази (DD, ID, II-генотипи) у розвитку інфаркту міокарда (Герелюк І.П., 1982; Гукова С.П. та ін., 1997). Численними дослідженнями доведена терапевтична ефективність інгібіторів ангіотензин-конвертуючого ферменту і блокаторів АТ1А-рецепторів при артеріальній гіпертензії, серцевій недостатності, ішемічній хворобі серця та її ускладненнях (Скупой С.М. и др., 1995; Gao W.D. et al., 1995; Heyndrickx G.R., 1996; Pfeffer M.A., 1998; Thurmann P.A. et al., 1998), що засвідчує поліпшення гемодинамічних параметрів і клінічного перебігу захворювань, зменшення загальної летальності та оптимізація процесів післяінфарктного ремоделювання міокарда (Бондаренко Т.И., 1998; Дзяк Г.В. и др., 1998; Кикнадзе М.П., 1995; Лозинський С.Е. та інш., 1998; Несускай Е.Г., 1998; Jonkaitiene R., 1997; Kyriakidis M. et al., 1998). Так, не зясовано залежність кінцевого результату дії інгібіторів ангіотензинконвертази від профілю їх фармакологічної активності, специфіки пенетрації у різні тканини, відносної потужності і тривалості ефекту; майже не вивчено питання про вплив інгібіторів кінінази ІІ і блокаторів АТ1А-рецепторів на систему регуляції агрегатного стану крові; немає чіткого уявлення про патогенетичну значимість реніну та ангіотензину ІІ в розвитку гострого інфаркту міокарда; потрібні додаткові дослідження щодо реальної оцінки участі циркуляторної і локальної серцевої ренін-ангіотензинових систем у механізмах некрозу серцевого мяза, стенокардії, аритмій для розробки критеріїв оцінки антиангінального, антиаритмічного і кардіопротекторного ефектів інгібіторів ангіотензин-конвертуючого ферменту та блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ (Новикова Л.С. и др., 1990). Вперше встановлено, що при тотальній ішемії, короткочасній і пролонгованій ішемії-реперфузії серця в міокарді підвищується активність реніну, ангіотензин-конвертуючого ензиму та збільшується вміст ангіотензину ІІ, що має закономірний характер і сягає максимальних величин при тривалій ішемії-реперфузії серця та не залежить від змін ренін-ангіотензинової системи крові.Для визначення ренінової активності тканини серця гомогенати міокарда інкубували при 37ОС 1 год в tampon generation buffer (“CIS International”, Франція) у присутності інгібітора ангіотензиназ фенілметилсуль-фонілфлюориду та інгібітора ангіотензин-конвертуючого фермента еналаприлу, використовуючи як ренін-субстрат пул плазми бінефректомованих щурів, які були декапітовані через добу після операції (Ваттер Н.К., 1995). Інгібітори ангіотензин-конвертуючого ферменту каптоприл (“КМП”, Україна), моноприл (“Bristol-Myers Squabb”, Велика Британія) та еналаприл (“KRKA”, Словенія) вводили внутрішньоочеревинно з розрахунку 1 мг на кг маси тіла (при перфузії ізольованого серця - 1 мкг/хв/кг маси тіла). При ішемії серця протягом 5 хв з наступною десятихвилинною реперфузією in situ (короткочасна ішемія-реперфузія серця - ІРС) спостерігалася більш суттєва активація внутрішньосерцевої РАС, про що свідчило підвищення активності реніну в 2,4 рази (р<0,001), збільшення активності АКФ в 1,5 рази (p<0,01) при зростанні вмісту в реперфузованому міокарді ангіотензину ІІ на 40,0% (p<0,05). Збільшення часу ішемії (до 10 хв.) і реперфузії (до 30 хв) серця (пролонгована ІРС) призводило до максимального підвищення активності реніну (p<0,001) та АКФ (p<0,01), внаслідок чого відбувалося майже дворазове збільшення вмісту ангіотензину ІІ в міокарді (p<0,001). Перфузія ізольованого серця за схемою “перфузія - stop-flow - реперфузія” також супроводжувалася активацією РАС: активність реніну в міокарді зростала на 39,6% (p<0,01), активність АКФ на 44,3% (p<0,01), а вміст ангіотензину ІІ в серцевому мязі збільшувався на 55,4% (p<0,01).При тотальній ішемії, короткочасній і пролонгованій ішемії-реперфузії серця in situ, а також при ішемії-реперфузії ізольованого серця щурів і внутрішньосерцевому введенні тромбіну активується внутрішньосерцева ренін-ангіотензинова система. Збільшення внутрішньосерцевої генерації ангіотензину ІІ при ішемії-реперфузії серця, введенні в міокард екзогенного ангіотензину ІІ і тромбіну супроводжується однотиповими змінами тканинного фібринолізу і протеолізу, ліпопероксидації і пероксидної модифікації білків та електролітного балансу к

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ