Пастиш і особливості художньої репрезентації в літературі постмодернізму - Автореферат

Поняття пастишу в естетиці постмодернізму закріпилося завдяки Ф. Джеймісону. Джеймісон виявили основні ознаки постмодерністського пастишу - гетерогенність, еклектичність, програмове подвійне кодування. Гоестрей у книзі «Пастиш: Культурна память у малярстві, кінематографі, літературі» (2001) простежує історію виникнення та еволюцію поняття «пастиш» та аналізує культурний контекст існування цього явища. Оскільки в сучасному літературознавстві досі немає чіткого визначення поняття «пастиш», виникає необхідність дослідити природу та роль пастишу в літературі. Мета роботи - дослідити феномен пастишу в літературі постмодернізму, проаналізувати особливості його функціонування, визначити текстотвірні параметри пастишу в порівнянні з центоном, пастіччо, колажем, пародією, стилізацією.Розквіт пастишу у французькій літературі спостерігався в ХІХ столітті, коли терміном «пастиш» переважно називали явища, які у ХХ столітті отримали назву «стилізація» (М. Дайєр та ін.) прагнуть окреслити специфіку постмодерністського пастишу, спираючись на розуміння пастишу як імітації стилю першовзірця. Пастиш у літературі ХІХ - початку ХХ століть, навпаки, спирається на відчуття стильової норми, а переписування «чужих» текстів відбувається, в основному, у формі стилізації. Під гіпертекстуальністю вчений розуміє літературу в другому ступені, тобто накладання одного тексту на інший (пародія, травестія, сатира, пастиш, транспозиція). Женетта пастиш є стилізацією, а творець пастишу має справу не власне з текстом, а зі стилем гіпотексту (претексту).Зясовано, що вторинний, сконструйований з «чужих» текстів і, на перший погляд, неміметичний текст пастиш є своєрідним засобом подолання кризи репрезентації в мистецтві та літературі постмодернізму. Завдяки цьому пастиш виступає своєрідним механізмом функціонування «памяті» тексту та культурної памяті реципієнта. Запропоновано оригінальну типологію текстів пастишів, базовану на вирізненні монопастишу та поліпастишу, окреслено рівні художнього тексту, на яких можливо спостерігати прояви пастишу. Слід наголосити, що особливістю пастишу є здатність поєднувати твори різних жанрів, будувати гетерогенні жанрові структури.

. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Висновках узагальнено результати дослідження. Зясовано, що вторинний, сконструйований з «чужих» текстів і, на перший погляд, неміметичний текст пастиш є своєрідним засобом подолання кризи репрезентації в мистецтві та літературі постмодернізму. Побудова тексту-пастишу зумовлена особливостями репрезентації в постмодерністській літературі: подвійним кодуванням, ностальгійністю, іронічністю. Завдяки цьому пастиш виступає своєрідним механізмом функціонування «памяті» тексту та культурної памяті реципієнта.

Пастиш другої половини ХХ століття відмінний від стилізаційної практики пастишу кінця ХІХ - початку ХХ століть, з якою його традиційно повязують дослідники. У дисертації визначено шляхи розрізнення пастишу і стилізації, колажу, монтажу, інтертекстуальності.

У цілому, пастиш є одним із найскладніших способів компонування постмодерністського художнього тексту і поєднує в собі такі різні види інтертексту, як алюзії, цитати, елементи пародії, стилізації, центону тощо.

У роботі виокремлено комплекс ознак, які дозволяють розрізнити пастиш і пародію. Запропоновано оригінальну типологію текстів пастишів, базовану на вирізненні монопастишу та поліпастишу, окреслено рівні художнього тексту, на яких можливо спостерігати прояви пастишу. Зясовано, що пастиш як своєрідний принцип конструювання художнього тексту в епоху постмодернізму доцільно розглядати як метажанр. Пастиш, формально не будучи жанром, бере безпосередню участь у жанротворенні і трансформації системи існуючих жанрів. Слід наголосити, що особливістю пастишу є здатність поєднувати твори різних жанрів, будувати гетерогенні жанрові структури. Таким чином, пастиш постає механізмом збереження та видозміни генологічної памяті тексту.

Постмодерністський пастиш - специфічна форма гетерогенного та багатовекторного художнього тексту, утвореного шляхом компонування готових «чужих» текстів, їхніх окремих фрагментів та елементів. Застосування техніки пастишу передбачає залучення різних рівнів претексту до написання нового самодостатнього тексту: сюжету, образної системи, семантики, графічного оформлення. Залежно від контексту вживання терміна «пастиш» про нього можна говорити як про: 1) прийом компонування художнього тексту з елементів чужих текстів, спосіб роботи з «чужим» словом, «позичання» та «перетворення» його;

2) власне текст, який скомпоновано за принципами побудови пастишу, тобто «текст пастиш»;

3) метажанрове утворення, що сприяє переходу твору з одного жанру в інший, продукує нові жанри і творить гетерогенні жанрові структури.

Встановлено, що постмодерністський літературний пастиш виконує такі функції: 1) передачі памяті тексту та активізації культурної памяті реципієнта;

2) приховування «ворожості» сучасних митців до своїх «батьків» (видатних попередників), переборення «страху впливу» (Г. Блум) і кризи оригінальної творчості загалом;

3) подолання кризи репрезентації (якщо вважати, що вона дійсно відбулася, а не була штучно генерована постструктуралістською та деконструктивістською теоріями);

4) комерціоналізації літератури шляхом наближення її до масового читача художніх творів;

5) трансконтекстуалізації і рециклізації як способів подолання ностальгії за тими естетичними феноменами та творами, які вже відійшли у минуле.

Проведене дослідження дозволило зясувати особливості репрезентації у літературі постмодернізму, повязати пастиш із аналогічними жанровими утвореннями в літературі минулих часів, розкрити смислотвірні та формотвірні потенції пастишу.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ РОБОТИ ВИКЛАДЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ постмодерністський літературний пастиш

1. Бербенець Л.С. Пастиш (постмодерна видозміна) / Л.С. Бербенець // Зарубіжна література в школах України. - 2007. - №1. - С. 27-29 (0,5 др. арк.).

2. Бербенець Л.С. Текст-пастиш у творчості Ю. Андруховича / Бербенець Людмила // Слово і час. - 2007. - №2. - С. 49-59 (1 др. арк.).

3. Бербенець Л.С. Пастиш як спосіб переписування класики у літературі постмодернізму Ч. 1. / Л.С. Бербенець // Зарубіжна література в школах України. - 2007. - №6. - С. 44-49 (0,75 др. арк.).

4. Бербенець Л.С. Пастиш як спосіб переписування класики у літературі постмодернізму Ч. 2. / Л.С. Бербенець // Зарубіжна література в школах України. - 2007. - №12. - С. 48-51 (0,5 др. арк.).

5. Бербенець Л.С. Формально-семантичні параметри пастишу та пародії / Л.С. Бербенець // Вісник Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. - 2008. - №11 (150). - С. 18-31 (0,75 др. арк.).

Размещено на .ru