Партнерська взаємодія у процесі становлення громадянського суспільства (соціально-філософський аналіз) - Автореферат

Такі цінності можуть бути реалізовані тільки на підставі послідовного утвердження демократичних основ розвитку суспільства, прав і свобод людини у всіх їхніх проявах, побудови правової держави, становлення громадянського суспільства. Тому аналіз проблеми партнерської взаємодії як фактора, що створює умови для збереження політичної стабільності, динамічного розвитку економіки і соціальної сфери, формування громадянського суспільства набуває особливої актуальності. Дослідження партнерства в конкретних сферах людської діяльності здійснюється спеціальними соціальними науками, але при цьому перевага віддається інструментальному значенню партнерської взаємодії. У той же час існує потреба у дослідженні, яке дозволить вирішити проблему партнерської взаємодії з позиції ціннісного орієнтира, ідеальної моделі належного. Таким чином, актуальність соціально-філософського аналізу партнерської взаємодії обумовлена існуючим протиріччям між ступенем опрацювання партнерства як універсального способу соціальної взаємодії і необхідністю створення ідеальної моделі партнерської взаємодії як нормативно-ціннісного орієнтира, що має як методологічне, так і практичне значення.“Джерела й ідейно-теоретичні передумови феномена партнерства: історико-філософська рефлексія” досліджується генезис проблеми партнерської взаємодії в історико-філософській традиції. Ними були розроблені ідеї, що мають фундаментальне значення для розвитку теорії партнерської взаємодії. Такими ідеями варто визнати ідею рівності людей, ідею суспільного договору, договірних відносин людей з державою на підставі принципу злагоди (добровільності), ідею автономної особистості, здатної добровільно і вільно приймати рішення і нести за них відповідальність. Усі ці концептуальні ідеї як би у прихованій формі містять фундаментальні принципи партнерської взаємодії - рівноправності і рівної відповідальності субєктів взаємодії. У той же час, на підставі соціально-філософського аналізу робиться висновок, що в цей період осмислення проблеми партнерства як самостійної не відбулося, у працях мислителів класичної філософії відсутній і сам термін “партнерство”.У даному контексті установки партнерської свідомості в обєктивованому вигляді набувають форми принципів партнерської взаємодії, і як такі присутні в суспільній свідомості і регулюють партнерські відносини. Показано, що формування субєктивності партнера (укорінення у свідомості субєкта принципів партнерства) є необхідною субєктивною умовою становлення громадянського суспільства, внаслідок чого актуалізується необхідність аналізу партнерства як механізму забезпечення соціальної злагоди (праксеологічний аспект). У цьому контексті партнерська взаємодія виступає як фактор формування громадянського суспільства, забезпечуючи прямі й зворотні звязки інститутів громадянського суспільства і державних структур. Показано, що партнерство не зводиться тільки до досягнення домовленостей між субєктами, а й передбачає практичну діяльність, у результаті якої досягаються загальні та індивідуальні цілі і реалізується практичний інтерес. Партнерську взаємодію слід розглядати як безупинний процес, стадіями якого є діалог, заснований на компромісі, досягнута в діалозі згода або консенсус, безпосередньо практична діяльність, що припускає розмежування (спеціалізацію) і кооперацію дій і праці.Партнерська взаємодія є особливою формою соціальної взаємодії, що відрізняється рівноправністю автономних субєктів, їхнім взаємним визнанням і взаємною відповідальністю, добровільністю співробітництва й орієнтацією на соціально значущі цілі. Партнерство має інтерсубєктивну природу, оскільки основні його принципи формуються щоразу на новому етапі розвитку культури (у трансцендентальному комунікативному дискурсі) як базові цінності суспільної свідомості і потім відтворюються і перевіряються на значущість у конкретному партнерському дискурсі (взаємодії). Субєкт партнерської взаємодії у феноменологічному плані характеризується наступними ціннісними установками: визнання Іншого як рівноправного, рівноцінного партнера; терпиме (толерантне) відношення до інакшості партнера; установка на відмову від силових способів впливу на партнера, за винятком сили аргументів; добровільність і чесність співробітництва; готовність нести відповідальність за свої вчинки і результати партнерської взаємодії. Втілення механізму партнерської взаємодії у соціальній і політичній сферах сприяє формуванню громадянського суспільства і правової держави в Україні. У практиці партнерської взаємодії формуються і субєкти громадянського суспільства (автономна особистість і громадські формування), і саме громадянське суспільство, як саморегулюючий організм.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У висновках узагальнюються основні результати дослідження, пропонуються рекомендації теоретичного і науково-методичного характеру.

Результати дослідження конкретизовані у наступних положеннях: 1. Партнерська взаємодія є особливою формою соціальної взаємодії, що відрізняється рівноправністю автономних субєктів, їхнім взаємним визнанням і взаємною відповідальністю, добровільністю співробітництва й орієнтацією на соціально значущі цілі. Партнерство визначається не стільки обєктивними ознаками, скільки субєктивними, стрижневим з яких є взаємне визнання субєктів як рівних.

2. Антропологічною передумовою партнерської взаємодії є природна для людини потреба в Іншому як факторі соціалізації і формування свідомості, у визнанні з боку Іншого, у співіснуванні з іншими. Ця потреба є вираженням кооперативної природи людини, а партнерство затребуване як фактор становлення особистості, субєкта.

3. Партнерство має інтерсубєктивну природу, оскільки основні його принципи формуються щоразу на новому етапі розвитку культури (у трансцендентальному комунікативному дискурсі) як базові цінності суспільної свідомості і потім відтворюються і перевіряються на значущість у конкретному партнерському дискурсі (взаємодії).

4. Субєкт партнерської взаємодії у феноменологічному плані характеризується наступними ціннісними установками: визнання Іншого як рівноправного, рівноцінного партнера; терпиме (толерантне) відношення до інакшості партнера; установка на відмову від силових способів впливу на партнера, за винятком сили аргументів; добровільність і чесність співробітництва; готовність нести відповідальність за свої вчинки і результати партнерської взаємодії. Тут субєкт представлений як ідеальна модель, що співвідноситься з поняттям “автономна особистість”. Формування субєктивності партнера можливе при наявності економічних, правових, політичних і соціокультурних умов.

5. Партнерська взаємодія присутня в усіх сферах соціального життя, що дозволяє вести мову про її універсальний характер. Вона здійснюється як на рівні міжособистісної взаємодії, так і на загальнонаціональному рівні і виражається у певному поведінковому механізмі. Основу цього механізму складають діалог, компроміс, консенсус, розподіл видів діяльності і кооперацію. У єдності вони характеризують партнерську взаємодію як безупинний процес і відображають його динамічну структуру.

6. Втілення механізму партнерської взаємодії у соціальній і політичній сферах сприяє формуванню громадянського суспільства і правової держави в Україні. Найперспективнішим напрямком партнерства у соціальній сфері є соціальне замовлення, яке спрямоване на реалізацію загальнодержавних і місцевих цільових програм і соціальних проектів. Виконавцем соціального замовлення є такий субєкт громадянського суспільства як некомерційна організація. У сфері праці соціальне партнерство забезпечує запобігання і врегулювання конфліктів, які виникають між працівниками і роботодавцями. У практиці партнерської взаємодії формуються і субєкти громадянського суспільства (автономна особистість і громадські формування), і саме громадянське суспільство, як саморегулюючий організм.

7. Ствердження партнерських відносин на всіх рівнях політичної діяльності сприяє зміцненню демократії і розвитку суспільства цивілізованим шляхом. Партнерство спирається на механізм консенсусу як систему узгодження думок і позицій. Його можна розглядати як універсальний демократичний принцип, обєктивно обумовлений потребами сучасної суспільної свідомості у вільному розвитку усіх форм соціальної активності і їхній гармонічній взаємодії при вирішенні політичних проблем.

Основні положення і висновки дисертації відображені у публікаціях автора

1. Жданенко С.Б. Онтологические основания партнерства // Вестник Харьковского государственного политехнического университета. Вып 67. Философия. - Харьков, 1999. - С. 17-24.

2. Жданенко С.Б. К вопросу о субъектах партнерских отношений // Вісник Харківського університету № 456. - 2000. Серія: Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених м. Харкова. Частина 1. - Харків, 2000. - С. 262-265.

3. Жданенко С.Б Антропологическое обоснование партнерства // Філософські перипетії. Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна № 486. - 2000. Серія: Філософія. - Харків, 2000. - С. 186-190.

4. Жданенко С.Б. Партнерство як соціальний інститут // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія, педагогіка, психологія. - Харків: ХВУ, 2002. - Вип. XV. - С. 85-89.

5. Бородай С.Б. Партнерство как способ взаимодействия социальных субъектов // Актуальные вопросы правотворческой и правоприменительной деятельности: Темат. сб. науч. трудов. - К.: НМК ВО, 1992. - С.3-8.

6. Жданенко С.Б. Социальное партнерство как институционально-правовая форма партнерства // Проблеми законності. Вип. 37. - Харків: НЮАУ, 1999. - С. 7-13.

7. Жданенко С.Б. Политическое партнерство как признак правового государства // Українська державність: становлення, досвід, проблеми: Збірник наук. статей (За матер.ХХІІ Харківських політологічних читань) - Харків: Право, 2001. - С. 57-58.

8. Жданенко С.Б. Партнерство как сущностный признак правового государства // Права людини в умовах реформування правової системи України (До 50-ї річниці Загальної декларації прав людини): Тези доповідей до наук. конф. молодих учених та аспірантів - 12 грудня 1998 р. - Харків: НЮАУ, 1998. - С. 14-16.

9. Бородай С.Б. Компромисс в системе социального партнерства // Правовое регулирование государственного строительства в Украине и проблемы совершенствования законодательства. Краткие тезисы докладов и научных сообщений межрегиональной конференции молодых ученых и соискателей. - Харьков: УЮА, 1992. - С. 13-14.

10. Бородай С.Б. Социальное партнерство и его функции // Сб. кр. тезисов научно-практической конференции по итогам НИР 4-5 марта 1993 г. - Харьков: УЮА, 1993. - С. 13-15.

11. Жданенко С.Б. Партнерство как социальный диалог // Современная социально-философская культура: проблема рационального и внерационального: Сб. материалов Междунар. науч. конф. В 2 ч. Ч.ІІ. - Белгород: Изд-во БЕЛГУ, 2002. - С.41-43.

Размещено на .ru