Партійна система України. Політичний маркетинг - Курсовая работа

ПАРТІЙНА СИСТЕМА УКРАЇНИ. ПОЛІТИЧНИЙ МАРКЕТИНГ ЗМІСТ Вступ Розділ 1 Сутність і різновиди партійних систем 1.1 Поняття «партійна система» 1.2 Типологія партійних систем 1.3 Особливості партійної системи України Розділ 2 Основний зміст політичного маркетингу 2.1 Поняття «політичного маркетингу» 2.2 Предмет, функції та види політичного маркетингу 2.3 «Політичний ринок» і «політичний товар» Розділ 3 «Політичний ринок» України 3.1 Особливості політичного маркетингу та політичного ринку в сучасній Україні 3.2 Імідж політичного лідера 3.3 Політична символіка, як бренд 3.4 Партійні програми, як «політичний товар» Висновки Списки використаних джерел і літератури Додатки ВСТУП Актуальність теми дослідження. За роки незалежності в Україні було проведено три президентські й п’ять парламентських виборчих кампаній. Маркетинговий підхід до організації виборчих кампаній - необхідність, що диктується конкурентним характером сучасного політичного життя. Для досягнення поставленої мети автор вирішив низку задач: O уточнити термінологію та типологію партійних систем; O виявити особливості формування партійної системи України та тенденції і перспективи її подальшої еволюції; O дослідження предмета, функцій і видів політичного маркетингу; O визначити основні закономірності формування українського політичного ринку, який з розвитком демократії має стати основним регулятором соціально-політичного життя країни; O проаналізувати взаємозв’язок, взаємозалежність партійної системи і політичного маркетингу. Нормативно-правові акти: O Конституція України від 28.06.1996; O Закон України «Про внесення змін до конституції України» від 8.12.2004; O Закон України «Про політичні партії» від 5.04.2001; O Закон України «Про вибори народних депутатів України» від 25.03.2004; O Закон України «Про вибори Президента» в редакції Закону від 18.03.2004. Найкорисливішим є Закон України «Про політичні партії», в якому дається визначення «партії», а також регулюються її діяльність. 2. Автором були використані та проаналізовані програмні документи (програми, передвиборчі програми, статути) таких партій та політичних об’єднань, як «Партія регіонів», «БЮТ», «НУНС», «Комуністична партія України», «Соціалістична партія України», «Блок Литвина», «Свобода», «Братство», «Пора», «Зелена партія України» тощо. 3. У 2006. з 78 політичних сил до Верховної Ради України пройшли п’ять». Непокоїть і те, що головними у партійному будівництві стали не партійні програми, не ідеологічні засади, а імідж окремих політиків. 30] Нині, на думку М.П. Рагозіна, партії і партійна система України перебувають на роздоріжжі: або триватимуть спроби штучного створення домінуючої партії («партії влади», як її називають у політичній публіцистиці), або політичний клас України усвідомить необхідність засвоєння правил політики суспільної демократії, які передбачають проведення переговорів, досягнення компромісів і підписання угод, відмову від принципу «переможець отримує все», врахування інтересів опозиції, утворення стабільних союзів і коаліцій тощо. [Рагозін] Проблемою взаємодії партійної системи та виборчих технологій, політичного маркетингу прямо або опосередковано займалися зарубіжні та вітчизняні вчені, такі як М.Дюверже, Дж.Сарторі, К.Джанда, Е. Лейкман, Д.Ламберт, М.Уоллерстайн, М.Шугарт, А.Лейпхарт, С.М.Ліпсет, С.Хангтінгтон, Г.Голосов, В.Бебик, М.Корж, Е.Пуфлер, Л.Кочубей та багато інших, які розглядали розвиток партійних систем під впливом традицій та історії, економічної і соціальної структури, релігійних вірувань і етнічного складу, національних конфліктів тощо.