Розкриваються процеси взаємодії провідних суб’єктів політичної комунікації у форматі парламентсько-урядових контактів у системі державотворення. Вивчаються проблеми політичної еліти як правлячого класу на рівні парламентсько-урядової комунікації.
При низкой оригинальности работы "Парламентсько-урядова комунікація як модель політичного дискурсу", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
Поперше, йдеться про фактор лептимізації єдиного законодавчого органу ~ парламент, що обирається народом і виступає від його імені, має відповідний кредит довіри, котрий домінуватиме над механізмом формування уряду шляхом призначень посадовців. При цьому будь-які процедури посилення його соціальної легітимності за допомогою важелів залучення до його інституалізації парламентських партій, формалізації урядової коаліційності та декларативності щодо політичної відповідальності уряду не стільки змінять формат парламентськоурядової комунікації, скільки актуалізують проблему правового імунітету Кабінету Міністрів. Не викликає сумніву, що перманентне зволікання з прийняттям закону України про Антикорупційний суд перебуває у площині прихильників комунікації на рівні безвідповідального управління, коли боротьба за контроль над виконавчою владою точиться навколо важелів ситуаційного й почасти вкрай тимчасового панування субєктів персоніфікованих інтересів. І проблема таких урядів, на кшталт „уряду Яценюка”, на нашу думку, полягає не в тому, що особисте моделювання Президентом парламентської більшості та уряду призводить до примітивних і недієздатних конфігурацій в інститутах влади. Це стає зрозумілим, якщо проаналізувати природу політичної еліти України, яка формується й функціонує і в парламенті, і в уряді, і в адміністрації президента України, утворюючи реальний правлячий клас у державі.
Список литературы
1. Політичний клас у сучасній Україні: специфіка формування, тенденції розвитку / За заг. ред. Ф.М. Рудича. К.: Парламентське видво, 2010. 336 с.
2. Регламент Верховної Ради України / Верховна Рада України: офіц. вид. К.: Парламентське видво, 2014. 246 с.
3. Рудич Ф.М. Много ли власти нужно власти? Украина в контексте трансформации политических систем в странах СНГ, Балтии и Восточной Європьі. „Наукова думка”, 2009. 296 с.
4. Андрійчук Т.С. Громадські ради при органах виконавчої влади України як форма взаємодії держави і громадянського суспільства: Дис. канд. політ. наук. Нац. пед. унтет ім. М.П. Драгоманова.Київ, 2016. 221 с.
5. Політична влада і опозиція в Україні: порівняльний аналіз із зарубіжними країнами / За заг. ред. Ф.М. Рудича. К., ІПІЕНД ім. І.Ф. Кураса НАН України. 2016. 488 с.
6. Вуець П. Слабкі місця В. Гройсмана // Главком. Режим доступу: http://glavcom.ua/publications/slabkimiscyagroysmanauryadiyogocnutrishniviyny403709.html
7. Мороз О. Для чого потрібна влада (Згадуючи Валентину Семенюк). // До голови треба булави. К.: Парламентське видво. 2016. 592 с.
8. Кентій А.В. Збройний чин українських націоналістів. 19201956. Історикоархівні нариси. Т. 1. Від Україхнської Військової Організації Українських Націоналістів. 1920 1942. К: Державний комітет архівів України 2005. 358 с.
9. 3. Рудич Ф.М. Много ли власти нужно власти? Украина в контексте трансформации политических систем в странах СНГ, Балтии и Восточной Європьі. „Наукова думка”, 2009. 296 с.
10. Ляшенко Т. Обєктивні і субєктивні чинники політичного транзиту в сучасній Україні в працях українських вчених // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України. 2017. №1 (87). с. 314329.
Размещено на .ru
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы