Парламентські об’єднання: світовий досвід та українська практика (політологічний аналіз) - Автореферат

Посилення відповідальності владних структур, підвищення ефективності діяльності державних органів та взаємодії законодавчої та виконавчої гілок влади є одним з ключових завдань, що постають перед Україною у процесі реалізації стратегії економічного та соціального розвитку держави на 2002-2011 роки. Зважаючи на важливість дискусії, що розгорнулася в українському суспільстві довкола питань впровадження державно-політичної реформи, на активізацію діяльності широких політичних та громадських кіл щодо визначення напрямків та розробки основних засад реформування політичної системи держави, на суперечливість започаткованого за ініціативою Президента України Л.Кучми процесу внесення Верховною Радою України змін до Конституції України з метою переходу до парламентсько-президентської форми правління, тема дослідження ролі парламентських обєднань в процесі становлення парламентаризму та еволюції системи влади в Україні є досить актуальною. Науково-дослідна робота з теми дисертації проводилася відповідно до плану програми досліджень Центру перспективних соціальних досліджень Міністерства праці та соціальної політики та НАН України „Методичні підходи щодо прогнозування напрямків соціального розвитку” та у рамках наукової проблематики, що є предметом дослідження фахівців Всеукраїнської незалежної, неурядової, громадської організації “Фонд підтримки прогресивних реформ”. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювались на Всеукраїнських наукових конференціях “Парламент в Україні: тенденції та проблеми становлення” (м.Київ, 2003) та “Політична реформа в Україні: стан та перспективи” (м.Севастополь, 2003). Теоретико-практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки та пропозиції можуть бути використані при розробці змін і доповнень до Конституції України, а також законів та інших нормативно-правових актів, які регулюють питання парламентської діяльності та стосунки між гілками влади: проектів Законів України “Про парламентську більшість та парламентську опозицію у Верховній Раді України”, “Про Регламент Верховної Ради України”, “Про Кабінет Міністрів України”, “Про вибори народних депутатів України”, “Про політичні партії в Україні” та ін.У першому розділі „Теоретичні основи дослідження парламентських обєднань” визначаються базові категорії, головні теоретичні орієнтири дослідження, аналізуються механізми і форми організації роботи парламентських обєднань, розглядаються особливості політичного структурування парламенту в країнах західної демократії та в Україні. У тому разі, коли жодній з партій не вдається самостійно створити більшість у парламенті, утворення коаліційного уряду забезпечує єдину можливість для фракцій та груп щодо впливу на процес управління державою. Оскільки за президентської та президентсько-парламентської форми правління уряд формується позапарламентським шляхом, то представленим у парламенті партіям немає необхідності обєднуватися з метою формування парламентської більшості та урядової коаліції. У другому розділі дисертації „Парламентська більшість і парламентська меншість як політичні інститути законодавчої гілки влади: світовий досвід” розкриваються поняття, а також політико-правова природа парламентської більшості та парламентської меншості, розглядається актуальність їх утворення та інституційного оформлення в залежності від форми правління в державі, аналізується досвід конституційного регулювання і політичної практики застосування інституту парламентської більшості та парламентської меншості в сучасних демократичних країнах, зокрема, Франції, ФРН, Італії, Фінляндії, США. За президентської та президентсько-парламентської моделі правління внаслідок формування кабінету міністрів президентом, відсутності з боку парламенту дієвого впливу на уряд, а також порівняно незначної ролі політичних партій, - питання утворення парламентської більшості не є актуальним.Для нових європейських постсоціалістичних держав із змішаною формою правління найбільш збалансованою та демократичною видається парламентсько-президентська модель правління, яка включає переваги парламентської (заохочення партій до контролю за урядом і відповідальності за наслідки урядування) і президентської (роль президента як арбітра). За парламентсько-президентської форми правління парламент може ефективно впливати на виконавчу владу тільки в разі формування більшості, члени якої притримуються однакових принципів, мають спільні інтереси і відтак здатні виступати як ціле у стосунках як із президентом, так і з опозицією. Це передбачає внесення змін та доповнень до Конституції та деяких чинних законів України, прийняття низки законодавчих актів, які б утворили демократичну політичну систему, згідно якої виборці на підставі пропорційної виборчої системи обирають представників політичних обєднань в парламент, фракції партій-переможниць на виборах утворюють парламентську більшість, парламентська більшість формує коаліційний уряд та несе політичну відповідальність з його діяльність, парламентська меншість (опозиція) отрим

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДОСЛІДЖЕННЯ