Парламентські фракції: загальна характеристика - Курсовая работа

Парламентські фракції: загальна характеристика ВСТУП Актуальність теми полягає в тому, що перехід від тоталітаризму до демократії поставив перед молодою Українською державою завдання створення й розвитку різноманітних інститутів демократії, без яких вона не може існувати й розвиватися. Одним із найважливіших інститутів демократії у всьому світі визнаються політичні партії. Після скасування ст. 6 Конституції СРСР, яка затверджувала монопольне становище однієї партії, і закріплення права громадян об’єднуватися в політичні партії політична система країни перетворилася на багатопартійну. За короткий строк було утворено досить значну кількість політичних партій, які намагались активно впливати на політику держави. Водночас ні держава, ні суспільство, ні політичні партії не мали чіткого уявлення, якими повинні бути партії в демократичному суспільстві, які відносини, взаємні права й обов’язки мають існувати між партіями й державою. Активний процес партійного будівництва проходив дещо стихійно, поза сферою правового регулювання, що створювало невизначеність статусу цих суб’єктів, додатковий конфліктний потенціал у владовідносинах і можливість зловживання партіями своїм особливим становищем у політичній системі. Конфлікти між гілками влади в Україні, відсутність належного законодавчого врегулювання взаємодії органів державної влади, що зазвичай підміняється домовленостями представників політичних сил, недостатнє розкриття конституційно-правових норм діяльності Верховної Ради України у відповідних законодавчих актах не тільки гальмує розвиток парламентаризму в нашій країні, а й вимагає конкретних, насамперед теоретичних, напрацювань у цій сфері, що й актуалізує проблематику нашого дослідження. Вперше про необхідність законодавчого закріплення гарантій діяльності фракцій та окремих народних депутатів в Україні почали говорити наприкінці 1999 - на початку 2000 рр., коли за результатами президентських виборів у парламенті була створена пропрезидентська парламентська більшість, яка усунула від керівництва парламентом представників фракцій лівого політичного спрямування. У зв’язку з цим на розгляд законодавчого органу було внесено низку законопроектів, спрямованих на врегулювання статусу парламентської меншості (опозиції), і які мали запобігти перетворенню Верховної Ради України на інструмент реалізації інтересів більшості. Різні аспекти українського парламентаризму, проблеми взаємодії гілок влади, втілення конституційних норм народовладдя, оптимізація законодавчого процесу, етико-правові аспекти депутатської діяльності тощо є предметом досліджень відомих вчених-юристів О. Бандурки, В. Борденюка, Н. Грушанської, В. Денисова, Г. Журавльової, А.Зайця, В. Копєйчикова, Н. Нижник, В. Опришка, В. Погорілка, О. Скакуна, Ю. Тодики, Є. Тихонової, О. Федоренко, М. Цвіка, В. Шаповала, Ю. Шемшученка, О. Ющика та ін. Предметом дослідження є відносини, які виникають в політичному полі держави з приводу діяльності парламентських фракцій, загальнотеоретичні питання їх співвідношення та взаємодії в політичній системі суспільства, правова регламентація створення, діяльності й ліквідації фракцій в контексті реалізації положень Конституції України. 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ ПАРЛАМЕНТСЬКИХ ФРАКЦІЙ В ТЕОРІЇ ДЕМОКРАТІЇ 1.1. Тільки вільні громадяни користувалися правом обирати державних чиновників, брати участь у народних зборах, володіти майном тощо. За феодалізму елементи демократії почали зароджуватися у формі представницьких установ, що обмежували абсолютну владу монархів (парламент в Англії, Генеральні штати у Франції, кортеси в Іспанії, Державна Дума в Росії, Військова Рада в Запорозькій Січі). Загалом у вітчизняних політичних діячів і мислителів простежується позитивне сприйняття ідеї парламентаризму, яку вони розглядали насамперед під кутом зору принципу народоправства, що має глибоке національне коріння. За президентської форми правління, коли народному представництву протистоїть легітимований плебісцитом керівник або голова уряду, більш різке розмежування законодавчої та виконавчої гілок влади, теж не можна уникнути залежності уряду від парламенту та його контролю. Лідер партії завжди є загальним керівником фракції, але низка фракцій має також процедурних керівників.