Парламентаризм як основа розвитку держави: теорія і практика Республіки Таджикистан - Автореферат

Вибір теми пояснюється її важливим науковим значенням і винятковою роллю становлення демократії та парламентаризму як основи народовладдя в молодій незалежній державі, якою є Республіка Таджикистан. На сьогодні в Республіці Таджикистан відсутні фундаментальні дослідження за такою темою, у сучасній науковій літературі республіки знайшли відображення лише окремі питання розвитку парламентаризму в Таджикистані. Проблема ролі парламенту в системі гілок влади в сучасних державах з республіканським устроєм нині залишається дуже актуальною з огляду на побудову правових держав на пострадянському просторі і впровадження сучасних демократичних стандартів державного розвитку. Проте своєрідність ситуації породжує й проблеми розвитку парламентаризму, що ідентичні проблемам інших держав і водночас відрізняються своєрідністю та неповторністю. Різним питанням розвитку демократії й інститутів влади в державі присвячені виступи та статті Президента Республіки Таджикистан Е.Ш.Рахмонова, демократизації політичних процесів у країні - фундаментальне дослідження С.Шаріпова, в якому також наголошується на необхідності підвищення ролі парламенту й розвитку партійної системи.У вступі обґрунтовуються актуальність теми, мета й завдання дисертації, розглядається ступінь наукової розробленості теми, узагальнюються конкретні результати дослідження.У сучасних концепціях парламентаризму, що є спробою аналізу становлення парламентаризму як еволюційного процесу, а також трансформацією уявлень про парламентаризм як обєктивне явище, його суть зазвичай зводиться до таких основних положень: влада парламенту - похідна від суверенітету народу; в системі поділу влади парламентська влада - обмежена, відособлена від інших підсистем влади, але змушена взаємодіяти з ними; влада парламенту є конституційною, нормативно гарантованою; парламентська влада передбачає виконання певних функцій; парламентська влада й парламентаризм як специфічна структура та система влади є частиною партійної політичної системи, в умовах якої партії ведуть боротьбу одна з одною за владу в парламенті. У розділі велика увага приділяється дослідженню основоположних понять і принципів, на яких грунтуються висновки дослідників парламентаризму, - від спрощених, що обмежують рамки парламентаризму діяльністю парламенту, до таких, що розширюють його до системи “представницького правління”, за якого парламент, “грунтуючись на своїй народно-представницькій легітимності, ... прагне визначати політику”. Багато схожих позицій виявляє аналіз визначень парламентаризму, які використовують дослідники в Росії та Україні, що свідчить про особливий інтерес до цієї проблеми в цих країнах у пострадянський період. На основі логічного осмислення робіт різних дослідників парламентаризму автор робить такі висновки: суть парламентаризму полягає у збереженні пріоритету демократичного представництва за фактичного дистанціювання представників влади від виборців, які делегували їм на обмежений часовими рамками термін свою волю і владу; Повернення до принципів парламентаризму при здійсненні поділу влади, модернізація функцій парламентів за фактичного відособлення його від електорату при збереженні зворотного звязку з виборцями через формування середовища “мобілізуючої згоди”, сприяння суспільному консенсусу за допомогою колективного тиску на політичні партії (фракції), виконавчу владу - все це свідчить про те, що парламентаризм і є незамінним елементом системи, що забезпечує здатність адаптації суспільної системи та захищає її від деградації й катастрофи.У Республіці Таджикистан досвід парламентаризму поєднав апробовану в інших державах політичну практику й власні, такі, що створюються заново, традиції відносин владних структур і повноважень у системі державного управління. Таджицька модель поєднує історично апробовані елементи моделей взаємодії законодавчих, виконавчих і судових органів, що доволі успішно функціонують у низці країн розвиненої демократії, пошук нових форм взаємодії гілок влади, характерний для нових незалежних держав, що утворилися або здобули незалежність у ХХ ст., а також власну інноваційну політичну практику, зумовлену конкретними обставинами розвитку держави наприкінці ХХ - на початку ХХІ ст. Президент не може розпустити парламент, а парламент має механізми подолання президентського вето в законодавчій діяльності. Делегування законодавчих функцій парламентом іншим органам не порушує стабільності системи державної влади й фактично не зменшує значення парламенту стосовно виконання його безпосередніх функцій законодавчого та представницького органу. Під час парламентських виборів у правовій державі щоразу демонструються правові засади держави через функціонування таких основних взаємоповязаних форм здійснення суспільно-правових відносин: виборча система як сукупність суспільних відносин, що виникають у звязку з проведенням виборів; реалізація виборчого права як сукупність норм, які регламентують порядок організації, проведення виборів і право обирати та бути обраним; виборчий процес як діяльн

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ