Паризький текст у прозі письменників молодшого покоління російської еміграції першої хвилі - Автореферат

Повернення художнього набутку російської еміграції в загальне річище російської літератури почалося на межі 80-х - 90-х років й активно продовжується вже друге десятиліття. Необхідність глибокого і повного аналізу феномену літератури російського зарубіжжя зумовлена також і тим, що обєктивна та повна версія історії російської літератури ХХ століття в цілому можлива лише за умови детального осмислення усіх її складових: творів, які за часів існування СРСР друкувалися офіційно, та самвидаву, літератури метрополії та діаспори. На часі - концептуальний аналіз їх творчої спадщини під кутом зору тих чи інших літературознавчих та культурологічних проблем, який ми і будемо намагатися вести у нашому дослідженні, концентруючи свою увагу на вивченні міського, зокрема паризького, тексту на матеріалі прозових творів представників молодшого покоління еміграції першої хвилі - Г. Література першої хвилі еміграції з Росії, зокрема творча спадщина її молодшого покоління, - це одна з сторінок історії російської словесності, до аналізу якої вчені підійшли лише нещодавно. Актуальність звернення саме до паризького тексту обумовлена тим, що у сучасному літературознавстві поступово активізується зацікавленість вітчизняних та зарубіжних вчених проблемою репрезентації образу Парижа в російській літературі.Дослідниками міських текстів на сьогодні не відпрацьовано сталої методології аналізу паризького тексту в російській літературі (більш-менш систематичний розгляд образу Парижа у французькій літературі представлено у дисертації А. Паризький текст у межах дисертації трактується як сукупність текстів про Париж, що має стійку топіку, певний набір оціночних суджень, стабільну семантику та певну позатекстову орієнтацію (глибинну сакральну структуру або ідею), яка відіграє центруючу роль у надтекстовій єдності. паризький текст проза письменник Сформувалася структура паризького тексту зі стійким семантичним центром - міфом про Париж як втілення духовної свободи, стійкою топікою (тріада Собор Паризької Богоматері - Дім Інвалідів - Пантеон) та специфічними паризькими топосами (Пале-Рояль як символ розкоші та веселощів, паризька мансарда як прихисток богеми, кафе як літературний та політичний клуб, театр як осередок столичного життя тощо), певними оціночними матрицями ("столиця світу", "вічне свято", "парадиз", "майстерня мудрості", Вавилонська блудниця, театр, карнавал), прийомами (панорамний опис Парижа, що слугує "текстовим ключем" для розкриття "змісту міста" як явища культури - М. У підрозділі показується, що специфічними елементами паризького тексту в російській літературній традиції, окрім вищезазначених, виступають: наявність двох іпостасей міста - уявної (ідеальної) та реальної, співвідношення між якими регулює мотив першої зустрічі з Парижем, оформлений як специфічна художня ситуація (М. Хассі), окреслено специфіку інтерпретації літературою молодшого покоління міфу про Париж як столицю світу (літературно-побутовий текст паризької гілки діаспори усвідомлюється як столичний, а Париж через особливу літературну атмосферу починає сприйматися емігрантами як літературна столиця світу).

Основний зміст роботи