Історія розвитку мікології як науки. Характеристика та особливості будови грибів. Систематична структура царства Гриби. Будова та розмноження грибів. Особливості поширення паразитичних грибів-трутовиків на території с. Радичів Чернігівської області.
При низкой оригинальности работы "Паразитичні види грибів–трутовиків та особливості їх поширення", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
Особлива увага приділяється лісам (лісовим біоценозам), що сьогодні грають винятково важливу водорегулювальну, ґрунтозахисну санітарно-гігієнічну роль. Лісовий біоценоз - це співтовариство дерев, чагарників, травянистої рослинності, ґрунту, тваринних і інших організмів, що знаходяться в постійному взаємозвязку. Власне гриб - це вегетативне тіло, що складається з міцелію (грибниці), що пронизує ґрунт або деревину. Гриби в лісових біоценозах сприяють посиленню кругообігу мінеральних речовин, енергії, розкладаючи природні опади, перетворюючи органічні речовини в мінеральні, котрі потім використовуються для харчування зеленими рослинами. Говорячи про ролі грибів у лісових біоценозах варто памятати, що поняття корисний і шкідливий організми (гриби) діалектично звязані.На початкових етапах свого розвитку як науки мікологія в Європі була повязана з діяльністю аматорів. Фриз у 1821 р. видав систематичне зведення про всі відомі на той час гриби, за що й отримав почесне звання "батько мікології", хоча він й опирався на численні роботи попередників [16]. Так Джеймс Болтон англійський фабрикант і художник - самоук, написав книгу "Історія грибів, що ростуть близько біля Хеліфакса", де гриби були проілюстровані та описані за системою Фриза, тому його роботу цитують дотепер. Мікологією захоплювалися теологи, лікарі, натуралісти, наприклад, Джон Рэй, "батько британської ботаніки", викладач грецької мови, математики й теології в Кембриджському університеті. У багатьох "мікофільних" країнах Європи інтерес до грибів виявляли фармацевти в силу своїх професійних потреб.Гриби - царство живих організмів, які поєднують у собі ознаки рослин і тварин. Гриби і рослини виникли незалежно від різних форм мікроорганізмів, що жили у воді. (див. додаток 2) Отже вегетативне тіло переважної більшості видів грибів - це міцелій, або грибниця, що складається з тонких безбарвних (іноді злегка забарвлених) ниток, або гіф, з необмеженим ростом і бічним розгалуженням. Будова і колір покривів капелюшки дуже важливо враховувати при визначенні видів грибів. Залежно від способу кріплення до ніжки розрізняють гименофор вільний (коли його вирости не доходять до ніжки), виїмчастий (якщо біля ніжки утворюється виїмка), прирослий і спадний (якщо вирости гименофор опускаються вниз по ніжці).До найбільш поширених видів грибів-трутовиків відносяться: дубова губка, трутовик справжній, трутовик запашний, несправжній трутовик, трутовик сірчано-жовтий, двоколірна губка, трутовик північний, березова губка, панус грубий, несправжній дубовий трутовик (див. додаток 3) [15]. Гриб уражає старі стовбури дуба з механічними ушкодженнями, однак найбільше часто зустрічається на пнях і зрубаній обробленій деревині дуба, каштана, бука. У кінцевій стадії грибниця в тріщинах перетворюється в жовтувато-сірі плівки, а деревина розпадається на радіальні пластинки. Гриб викликає на стовбурах, що уражаються, і товстих гілках ядрову, білу, смугасту гнилизну з характерними чорними лініями. Трутовик сірчано-жовтий - має плодові тіла однолітні, спочатку мясисті, що потім твердіють, плоскі, діаметром 10-30 см і товщиною 1-4 см, зібрані в групи (див. додаток 5).Проаналізувавши представників царства гриби на прикладі грибів-трутовиків, дослідивши їх будову, поширення, способи розмноження, а також вплив на екосистему околиць с.Радичева ми дійшли таких висновків: 1. Класифікація ґрунтується на всіляких принципах: зовнішніх симптомах прояву, тобто по типах хвороб (зівянення, плямистість, пухлини і т.п.); тривалості її протікання (хронічне і гостре); ураженим органам (хвороби листків, коренів, пагонів і т.п.); вікові рослин (хвороби сходів, молодняків, середньовікових); по деревній породі (хвороби сосни, дуба, бука, кизилу й ін.); етіології, тобто через виникнення хвороби. Радичева, що входить до складу населених пунктів МНПП на деревних породах рослин було виявлено значну кількість грибів-трутовиків. Негативна роль трутовикових грибів у тім, що вони є руйнівниками деревини не тільки живих дерев, але також уражають деревину яку заготовлює і використовує людина, збудниками різних хвороб лісу.
План
Зміст
Вступ
Розділ 1. Історія розвитку науки мікологія
Розділ 2. Характеристика та особливості будови грибів
2.1 Систематична структура царства грибів
2.2 Будова та розмноження представників царства грибів
Розділ 3. Паразитичні види грибів-трутовиків та особливості їх поширення
3.1 Гриби-трутовики, як шкідники лісового господарства
3.2 Особливості поширення грибів-трутовиків на території Околиць с. Радичів Чернігівської області
Висновки
Список використаних джерел
Додатки
Вывод
Проаналізувавши представників царства гриби на прикладі грибів-трутовиків, дослідивши їх будову, поширення, способи розмноження, а також вплив на екосистему околиць с.Радичева ми дійшли таких висновків: 1. Деревні рослини піддаються впливові грибкових захворювань. Класифікація ґрунтується на всіляких принципах: зовнішніх симптомах прояву, тобто по типах хвороб (зівянення, плямистість, пухлини і т.п.); тривалості її протікання (хронічне і гостре); ураженим органам (хвороби листків, коренів, пагонів і т.п.); вікові рослин (хвороби сходів, молодняків, середньовікових); по деревній породі (хвороби сосни, дуба, бука, кизилу й ін.); етіології, тобто через виникнення хвороби. Основними збудниками захворювань рослин є гриби.
2. На території с. Радичева, що входить до складу населених пунктів МНПП на деревних породах рослин було виявлено значну кількість грибів-трутовиків.
3. Негативна роль трутовикових грибів у тім, що вони є руйнівниками деревини не тільки живих дерев, але також уражають деревину яку заготовлює і використовує людина, збудниками різних хвороб лісу. Позитивна роль - трутовикові гриби є санітарами лісу, вони руйнують мертву деревину, так починають свій життєвий цикл паразитичною фазою, а закінчують сапрофітною.
4. Якби не було грибів - санітарів лісу, ці запаси не могли б включитися в круговорот речовини в природі, унаслідок чого не відновилася б кількість вуглекислого газу в атмосфері, і як наслідок цього, припинилися б фотосинтез і виділення кисню.
5. Трутовикові гриби є постійними компонентами лісових біоценозів.
Глибокого дослідження грибів-трутовиків, які мають поширення в лісах навколо с. Радичева на даний момент немає, але спроба вивчити це питання має важливе значення для подальшого розвитку науки.
Список литературы
1. Т.Л. Андрієнко, Ю.Р. Шеляг-Сосонко, П.М. Устименко. Лісова рослинність запроектованого Мезинського національного природного парку / Т.Л. Андрієнко, Ю.Р. Шеляг-Сосонко, П.М Устименко.
Укр. ботан. журн. - 1982. - 39, № 2. - С. 74-81.
2. Т.Л. Андриенко, Ю.Р Шеляг-Сосонко. Растительный мир Украинского Полесья в аспекте его охраны. - К.: Наукова думка, 1983. - 216 с.
3. Б.А. Введенский. Большая советская энциклопедия. Т.43.
4. Все о грибах / М.В. Горленко, Л.В. Гарибова, И.И. Сидорова и др. - М.: «Лесн. Пром - сть», 1985. - 280 с.
5. Грибы СССР. / Отв. ред. М.В. Горленко. - М.: «Мысль», 1980. - 303 с.
6. Л. В Гарибова, С. Н. Лекомцева. Основы микологии: Морфология и систематика грибов и грибоподобных организмов. Учебное пособие. - М.: Товарищество научных изданий КМК, 2007. - 220 с.
7. Екологічна мережа Новгород-Сіверського Полісся. / С.М. Панченко, Т.Л. Андрієнко, Г.Г. Гаврись, Ю.В. Кузьменко. - Суми: Університетська книга, 2003. - 92 с.
8. Жизнь растений, Т. 2. / под ред. М.В. Горленко. - М.: «Просвещение», 1976. - 475 с.
9. Защита леса от вредителей и болезней: Справочник.-М.: 1988. - 230 с.
10. М. Я. Зерова, Ю.Я Єлін, С. М Козяков. Гриби: їстівні, умовно їстівні, неїстівні, отруйні.- К.: Урожай, 1989
11. Ю.О Карпенко, М.В. Графін. Ценотичні особливості лісових дач південного сходу Новгород-Сіверського Полісся // Актуальні питання ботаніки та екології. Мат-ли конф. молодих вчених-ботаніків України. - Чернігів, 2000. - C.34-35.
12. Ю.О Карпенко. Поліський екокоридор на Чернігівщині // Жива Україна - К., 2006. - С. 3-4, 7.
13. Ю.О. Карпенко, М.В. Графін. Видове різноманіття, еколого- ценотичні особливості та поширення папоротеподібних на Чернігівщині // Вісн. ЧДПУ імені Т.Г. Шевченка. Вип. 40. Сер: біол. науки: № 1. - Чернігів, 2006. - С. 13-18.
14. Ю.О. Карпенко, О.І. Яковенко, М.В. Графін. Поширення Matteuccia struthiopteris (L.) Tod. на Чернігівщині // Природничі науки на межі тисячоліть (до 70-річчя природничо-географічного факультету НДПУ). - Ніжин, 2004. - С. 42-43.
15. П.И. Клюшник. Определитель дереворазрушающих грибов.-М.: 1957. - 450 с.
16. Э. Мюллер, В.Леффлер. Микология. - М.: Мир, 1995. - 343 с.
17. Словник-довідник юного біолога. - М., 1990.
18. Фіторізноманіття заповідників і національних природних парків України. Ч.2. Національні природні парки / Колектив авторів під ред. В.А. Онищенка і Т.Л. Андрієнко. - Київ:, 2012. - 580 с.
Видатні вчені-мікологи
Особливе місце у мікології займає робота італійського міколога
П. А. Саккардо, який з 1882 по 1931 рр. випустив 25- томну роботу, що містить описи латинською мовою всіх відомих у той час видів грибів (близько 80 тисяч). Це зведення й зараз є являється необхідним посібником та допомогою у роботі мікологів, тому внесок цього вченого у розвиток та становлення мікології неможливо переоцінити.
Наприкінці ХІХ ст. почалася диференціація мікології на різні галузі, поєднані, з одного боку, зі зрослими потребами практичної діяльності людей і, з іншого боку - з удосконаленням самих методів досліджень, які дозволяли не тільки глибше вивчати будову й розвиток самого організму (деталі будови клітини и, особливості її росту, генетику грибів і т.д. ), але й простежити результати діяльності цього організму: його вплив на навколишнє середовище, зміни, які гриб в ній утворює при рості та розвитку.
Розвиток мікології в Україні та Росії повязаний з імям видатного вченого Михайла Степановича Вороніна (1838 - 1903 рр.), якого з повним правом уважають батьком російської мікології. Михайло Степанович Воронін вніс серйозний вклад у вивчення циклів розвитку ряду грибів, уперше виявив кільця на міцелії хижих грибів. Його дослідження збудника кили капусти, іржі соняшника та збудника білої гнилизни ряду низки овочів актуальні й у цей час. Учнем і продовжувачем робіт Вороніна став видатний міколог, дослідник циклів розвитку багатьох грибів академік Сергій Гаврилович Навашин (1857 - 1930 рр.), який був відомим цитологом та мікроскопістом і дослідником внутрішньоклітинних структур грибів.
Особливе місце в розвитку розвиткові вітчизняної мікології займає Артур Артурович Ячевський (1863 - 1932 рр.), який якого був не тільки великим дослідником в галузі мікології й фітопатології, але й талановитим популяризатором і організатором науки. З його ініціативи в 1902 р. при Петербурзькому ботанічному садові була створена центральна фітопатологічна станція, а в 1907 р. - бюро по мікології й фітопатології сільськогосподарського вченого ученого комітету, що взяли на себе обовязок координації науково-дослідних робіт з вивчення грибів.
Фундаментальна праця працю Артура Артуровича Ячевського "Основи мікології", яка побачила світ вже після його смерті, в 1933 р., не втратила свого значення й зараз.
Розвиток радянської мікології звязаний також з іменами видатних мікологів Нікіфора Степановича Вороніхіна, який склав довідник по грибних хворобах сільськогосподарських рослин, Володимира Андрійовича Траншеля, дослідника іржавих грибів, А. Г. Бондарцева, який створив саму повну монографію про трутові гриби, і Л. І. Курсанова, автора першого фундаментального підручника по мікології та засновника кафедри нижчих рослин Московського державного університету, а також Н. А. Наумова, який проводив широкі та важливі дослідження в різних галузях мікології та фітопатології.
Двадцяті роки XX ст. ознаменувалися бурхливим розвитком багатьох галузей знань, у тому числі й мікології. До класичної мікології, що займається описом і класифікацією грибів, додалася фізіологія, біохімія й генетика грибів, ґрунтова мікологія, що вивчає роль грибів у ґрунтоутворювальному ґрунтоутворювальнім процесі, і т.д.
Одним з видатніших мікологів та фітопатологів України був Тимофій Данилович Страхов (1890 - 1960 рр.) - член-кореспондент АН Української РСР (з 1948 р.), почесний член ВАСХНИЛ (з 1956 р.).
Тимофій Данилович Страхов закінчив Харківський університет (1916 р.) та працював у Харкові: на Сільськогосподарській дослідницькій станції, у Сільськогосподарському інституті. Одночасно викладав у Харківському університеті, також завідував відділом фітопатології Українського науково-дослідного інституту захисту рослин.
Основні наукові праці Тимофія Даниловича Страхова присвячені вивченню взаємозвязку рослин і збудників їх хвороб. Він запропонував теорію патологічного процесу в рослин, згідно з якою хвороба - це складна взаємодія хворої рослини, збудника рослин і факторів зовнішнього середовища. Страхов розробив дисорбиційно-газовий метод, а також ряд агротехнічних і хімічних методів, спрямованих на підвищення імунітету рослин до хвороб, у тому числі спричинених грибами.
Безумовно, найбільшою подією в галузі мікології, й, навіть, однією з найважливіших подій у медицині у ХХ ст., стало відкриття в 1929 р. англійським лікарем - мікробіологом Александером Флемінгом антибіотика пеніциліну - речовини, що пригнічує розвиток деяких хвороботворних хвороботворні бактерій.
Форми плодових тіл трутовикових грибів Види гемінофору трутовикових грибів
Назва форми Малюнок Вид гемінофора Малюнок
Тонка, плоска шапочка Трубчастий
Копитоподібна Лабіринтовий
Подушкоподібна Пластинчастий
Язичкоподібна Пластинчастий з дихотомічним галудженням
Декілька шляпок прикріплених на загальній основі
Список грибів, які викликають захворювання деревних рослин
