Парадигма синтезу західної та східної філософсько-теологічних традицій у творчості Г.С. Сковороди - Автореферат

Особливо актуальними ці дослідження стають також з огляду на постійний пошук загальних засад національної ідентичності, які могли б стати ґрунтом духовного відродження українського суспільства та подальшого розвитку сучасної української культури, що з особливою силою був поновлений від моменту здобуття Україною незалежності. Однією з істотних умов вдалої реалізації цього пошуку є необхідність урахування історичного досвіду, звернення до корінь національного філософування - творчої спадщини мислителів минулого, серед яких, безперечно, визначне місце належить саме Г. Сковороді. Численні науковці й аматори - філософи, історики, літературознавці, мистецтвознавці, журналісти, педагоги, упродовж більш ніж двохста років, висловили величезну кількість, більш чи менш обґрунтованих, часто-густо суперечливих, а то й кардинально протилежних думок та поглядів на життя та науку українського старця. Сковороди продовжує зберігати свою актуальність, а з огляду на появу численних нових досліджень про українського мислителя, можна зробити висновок, що ця тема продовжує зберігати наукову привабливість для все нових й нових поколінь дослідників. Сковороди, що намагалися співвіднести її з різними історико-філософськими парадигмами - античною (Сократ, Платон, стоїцизм, неоплатонізм), середньовічною (східна або західна патристика, пізня середньовічна західна містика), модерною, просвітницькою, церковною або антицерковною, східною або західною, знову і знову актуалізує питання про певні історико-філософські звязки творчості мислителя з попередніми історичними традиціями та джерела його філософування.Сковороди має чітко виражений релігійний характер, головними ознаками якого є теоцентризм, христоцентризм, христологізм (з акцентом на ідеї боголюдськості), провіденціалізм та містичність; з огляду на це, а також на те, що головним завданням своєї творчості сам мислитель вважав тлумачення св. Естетичний характер східної традиції християнської філософсько-теологічної думки виражається в особливій зосередженості на проблемі образу, він позначився на формуванні більшості центральних концепцій даної традиції, головними з яких є підкреслений космізм східнохристиянської думки, теологія Логосу, розрізнення між позитивним та негативним шляхами богопізнання, наголос на «переживанні» досвіду богоспілкування, підкреслення єдності догматики та містики, теологія світла та імені, пояснення значення літургійної традиції Церкви. Сковороди, що сформувався під впливом двох потужних культурних чинників - низової культури козацько-селянського середовища та високої культури Православної церкви, - знайшов своє вираження в особливій любові мислителя до природи, мистецтв, надзвичайній схильності до споглядання, безумовній перевазі, яку філософ віддавав символам та образно-символічному (синтетичному) мисленню перед мовою понять та дискурсивним (аналітичним) мисленням. Сковороди про три світи й дві природи, що представляються мислителеві різними онтологічними рівнями існування, вченні про Божественне світло та Божественні імена, вченні про серце, як екзистенціальний центр людини, підкресленні ролі символів у духовному житті та пізнанні людини, тощо. Психологічний характер західної традиції проявляється в особливій увазі представників цієї традиції до питань внутрішнього, субєктивно-психологічного життя особистості, що у значній мірі обумовило розвиток більшості концептуальних побудов західнохристиянської думки - її етицизм, акцент на пошуку й досягненні щастя й блаженного життя, протиставленні віри та розуму, розуму та авторитету, філософії та теології, природи та благодаті, зовнішньої та внутрішньої людини, її волюнтаризм та раціоналізм, акцент на самопізнанні як саморефлексії й глибинному психологічному самоаналізі, вчення про градуальне сходження до Бога, як занурення у глибини власного внутрішнього світу, очищення від усього зовнішнього.

сковорода філософський християнський

На основі проведеного дослідження сформульовано загальні висновки: 1. Світогляд Г. Сковороди має чітко виражений релігійний характер, головними ознаками якого є теоцентризм, христоцентризм, христологізм (з акцентом на ідеї боголюдськості), провіденціалізм та містичність; з огляду на це, а також на те, що головним завданням своєї творчості сам мислитель вважав тлумачення св. Письма, найбільш адекватною інтерпретацією його поглядів видається розуміння його доробку як філософсько-теологічного.

2. Одними з центральних й найбільш потужних чинників, що вплинули на формування світогляду, а у подальшому й творчості Г. Сковороди, є дві філософсько-теологічні традиції християнської думки - східна, греко-візантійська й західна, латинська, головними ознаками яких є, відповідно, - естетизм й психологізм.

3. Естетичний характер східної традиції християнської філософсько-теологічної думки виражається в особливій зосередженості на проблемі образу, він позначився на формуванні більшості центральних концепцій даної традиції, головними з яких є підкреслений космізм східнохристиянської думки, теологія Логосу, розрізнення між позитивним та негативним шляхами богопізнання, наголос на «переживанні» досвіду богоспілкування, підкреслення єдності догматики та містики, теологія світла та імені, пояснення значення літургійної традиції Церкви.

4. Естетизм Г. Сковороди, що сформувався під впливом двох потужних культурних чинників - низової культури козацько-селянського середовища та високої культури Православної церкви, - знайшов своє вираження в особливій любові мислителя до природи, мистецтв, надзвичайній схильності до споглядання, безумовній перевазі, яку філософ віддавав символам та образно-символічному (синтетичному) мисленню перед мовою понять та дискурсивним (аналітичним) мисленням.

5. У філософсько-теологічній концепції Г. Сковороди помітний вплив східнохристиянської традиції. Це проявляється в особливій увазі до проблеми образу та його діалектичної єдності з первообразом (архетипом) - саме ця ідея лежить в основі вчення Г. Сковороди про три світи й дві природи, що представляються мислителеві різними онтологічними рівнями існування, вченні про Божественне світло та Божественні імена, вченні про серце, як екзистенціальний центр людини, підкресленні ролі символів у духовному житті та пізнанні людини, тощо.

6. Психологічний характер західної традиції проявляється в особливій увазі представників цієї традиції до питань внутрішнього, субєктивно-психологічного життя особистості, що у значній мірі обумовило розвиток більшості концептуальних побудов західнохристиянської думки - її етицизм, акцент на пошуку й досягненні щастя й блаженного життя, протиставленні віри та розуму, розуму та авторитету, філософії та теології, природи та благодаті, зовнішньої та внутрішньої людини, її волюнтаризм та раціоналізм, акцент на самопізнанні як саморефлексії й глибинному психологічному самоаналізі, вчення про градуальне сходження до Бога, як занурення у глибини власного внутрішнього світу, очищення від усього зовнішнього.

7. Психологізм Г. Сковороди уходить своїм корінням у глибини внутрішнього складу мислителя. Природні риси його характеру, такі як волюнтаризм, меланхолічність, схильність до афективних станів, стали причиною глибокої уваги мислителя до внутрішньої, субєктивно-психологічної проблематики, що знайшло відображення у його творчості.

8. Психологізм відіграє значну роль у формуванні філософсько-теологічної концепції Г. Сковороди, що зближує мислителя з творчістю представників західнохристиянської традиції, де ця проблематика посідала одне з центральних місць. Це виразилося у погляді мислителя на антропологічну проблематику, його теорії пізнання та етичному вченні.

9. Поєднання елементів східної та західної філософсько-теологічних традицій у творчості Г. Сковороди відбувається з огляду на нагальні потреби його концепції, з метою уникнути однобічності й ідеологічної обмеженості, гармонійного поєднання обєктивного і субєктивного, внутрішнього і зовнішнього, чуттєвого і раціонального.

10. У онтологічному вченні мислителя (особливо у його космології) спостерігається превалювання східних елементів - діалектики образу й первообразу (архетипу), вчення про Божественне світло та Божественні імена.

11. У антропологічному вченні Г. Сковороди, його містиці та етиці - вченні про серце як екзистенціальний центр людини, вченні про «зовнішню» й «внутрішню» людину, людську волю, спорідненість (сродность) спостерігається тенденція до гармонійного поєднання елементів обох традицій. Втім, якщо онтологічний аспект цієї проблематики мислитель схильний тлумачити радше у східній парадигмі, то у його містичному й етичному вченнях превалюють елементи характерні для західної традиції.

12. Принципи екзегези св. Письма Г. Сковороди також постають у поєднанні елементів східної та західної думки, а саме - здобутків Олександрійської теологічної школи й принципів екзегези бл. Августина.

13. Творче поєднання в єдиному синтезі елементів східної і західної філософсько-теологічних традицій дало Г. Сковороді змогу створити оригінальну філософсько-теологічну систему, подати принципи досконалого поєднання елементів обох традицій (без втрати їх внутрішнього сенсу й наповнення), створити нову філософсько-теологічну парадигму.

Чернышов В.В. Logica fidei: два примера влияния августиновской традиции / В.В. Чернышов // Sententi?. Наукові праці Спілки дослідників модерної філософії (Паскалівського товариства). VIII-X (1-2 / 2003, 1 / 2004). - Вінниця: УНІВЕРСУМ-Вінниця, КРИТИКА, 2004. - С.132-140.

Чернышов В.В. «Вещь в себе» - предыстория понятия (Античность и Средние века) / В.В. Чернышов // Вісник Дніпропетровського університету (Філософія. Соціологія. Політологія). Вип.12. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2005.- С.149-156.

Чернишов В.В. Scientia divina: вчення Г.С.Сковороди про вищу науку / В.В.Чернишов // Практична філософія. - 2007. - №2. - С.167-173.

Чернишов В.В. Вчення Г. Сковороди про особистість любомудра-благовісника / В.В. Чернишов // Науковий вісник Чернівецького університету. Збірник наукових праць. Випуск 346-347. Філософія. - С.136-141.

Чернишов В.В. Релігійні основи світогляду Г. Сковороди / В.В. Чернишов // Гілея (науковий вісник). - 2009. - Вип. 24. - С.206-215.

Чернишов В.В. Г. Сковорода та філософія Просвітництва / В.В. Чернишов // Г.С. Сковорода і образи філософії. Збірка наукових статей; [науковий редактор О.М. Кривуля]. - Харків: Майдан, 2007. - С.18-32.

Чернышов В.В. Философия жизни Г. Сковороды. (Историко-философский контекст) / В.В. Чернышов // Філософія і світ повсякденності. Збірка наукових статей; [науковий редактор О.М. Кривуля]. - Харків: Видавництво «АТОС», 2008. - С.230-242.

Размещено на .ru