Парадигма гри в українському фольклорі (семантичний та функціональний аспекти) - Автореферат

Більшість теорій, що зосереджують особливу увагу на дослідженні гри як динамічної складової культурного процесу (Г.-Г.Ґадамер, Е.Фінк, Й.Ґейзінга), як універсального способу осягання культури (Р.Барт, Ж.Дерріда), як основної форми умовної поведінки (Л.Виготський), найчастіше детермінують гру як символічну форму життя, як окрему дійсність і реальність, як особливого типу модель дійсності (Ю.Лотман, А.Байбурін), обстоюють онтологічний статус ігрового тексту. Теоретичні рефлексії і типології ґрунтуються на вихідній тезі: саме у змістовому плані ігрові елементи найчастіше «підтримують» семантичну основу тексту і пояснюють його зміст, а гра - надзвичайно складне символічне утворення. Історія української та зарубіжної фольклористики має свій тривалий досвід наукової фіксації та класифікації ігрового фольклору (М.Максимович, П.Чубинський, В.Гнатюк, Ф.Колесса, В.Зілінський, В.Соколова, Г.Барташевич), осмислення феномена гри та суті ігрової діяльності (Марко Грушевський, І.Білецький, І.Волошин, О.Дей, Г.Довженок, В.Давидюк, О.Чебанюк, Є.Анічков, О.Веселовський, Л.Виноградова, Т.Бернштам, В.Анікін, І.Морозов, Л.Івлєва). Метою дослідження є системний аналіз ігрового фольклору в українській усній народній творчості, дослідження генези гри, засобів та механізмів інтеграції ігрової традиції у вербальний та невербальний фольклор, визначення архетипних моделей, що здійснюють таку інтеграцію. Реалізація поставленої мети передбачає необхідність послідовного вирішення наступних завдань: - експлікувати історико-теоретичні засади гри як культурного явища, узагальнити основні аспекти теорії гри в сучасному науковому дискурсі;У здатності людини до ігрової діяльності більшість європейських філософів і культурологів відзначають генетичний і функціональний звязок гри і мистецтва (Ю.Лотман), бачать в ній джерело історії й культури (Й.Ґейзінга), які є своєрідною грою в стихії мови - «гра грає» (Х.-Г.Ґадамер), «саме життя грає» (М.Бахтін). Конкретні наукові методики психологічного аналізу традиційних народних ігор повязують гру з творчістю, протиставляючи її простій репродуктивній діяльності, і можуть бути запропоновані як ефективні засоби аналізу великої кількості етнографічного та фольклорного матеріалу, актуалізуючи два основні різновиди гри, а саме: гра для дітей (основна стихія життя) та гра для дорослих (лише одна з багатьох сфер їх життєдіяльності), обєктивуючи роль творчого засадничого чинника гри - фантазію, що творить уявний світ ігрової діяльності - та роль гри як структурно-організаційного чинника середовища (Л.Виготський). У підрозділі 2.1 - «Гра і ритуал: функції, ознаки, структура» - смисловим центром є теза про те, що гра, за наявності спільних характерних для гри і ритуалу функцій, ознак, структури проведення сценарію, генетично походить від ритуалу. Окреслюючи сучасний стан проблеми культурогенези ритуалу і гри умовно можна розкласифікувати існуючі позиції на три групи - такі, що ототожнюють ритуали до ігор (Й.Ґейзінга); такі, що ідентифікують і підносять гру до ритуалу (Т.Бернштам, О.Чебанюк, С.Щербак); і такі, що пропонують вимогливо розділяти сфери гри і ритуалу (І.Морозов). З символічно-комунікативною і символічно-світоглядною функціями у грі тісно переплітається функція моделююча, оскільки людина дійсно відтворює бажану їй ситуацію на психологічному рівні, моделює той стан свідомості, якого вона досягає, коли реально одержує бажаний результат (імітація появи рослини в текстах ігор «Мак», «Просо»; відтворення поведінки закоханого у грі «Хрещик»; випробування напругою фізичної сили гравця у грі «У коня»).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ