Контрасти героїчного й негероїчного часу, що відбилися у перших двох поетичних збірках Миколи Бажана ("17-й патруль" та "Різьблена тінь"). Естетичне самовизначення поета, прославляння сталінських новобудов і боротьба з "буржуазним націоналізмом".
Відомий американський славіст пропонував до розгляду кандидатуру українського поета Миколи Бажана, який «вийшов за вузькі рамки усталених стилів /.../ і в той же час творчо трансформував найцікавіші елементи як українських, так і європейських традицій». Про те, як завершилася історія з премією, - трохи згодом, а поки що відхилимо завісу часу і перенесемося у рік 1968-й, коли мюнхенський журнал «Сучасність» у 2-му й 3-му числах передрукував із київської «Вітчизни» Бажанові «Варіяції на теми Рільке» (інша назва - «Чотири оповідання про надію»). Публікацію супроводжувало коротке слово Євгена Маланюка, який здавна мав пієтет перед Бажаном-поетом. В оповіданні, яким відкривається цикл, пісня старого кобзаря рятує стражденних людей від відчаю; зрештою, «весь білий, світлий, сріберний і сивий» кобзар у Бажана (як і в Рільке) постає як втілення Бога. Над реакцією стильового синтезу Бажан чаклував, аби відтворити екстаз, музику мистецького натхнення тих, хто зводить готичний собор, бароковий український храм чи Дніпрельстан (цикл «Будівлі», 1928); запалити енергією бунту проти насилля над нацією («Гетто в Умані», 1929); вразити контрастом «двох Гофманів»: любителя богеми - і великого романтика, чий геній, попри все, вивищується над зовнішнім, ницим світом (поема «Гофманова ніч», 1929)...
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
